«Політика Петра Порошенка будуватиметься через ЗМI»

«Українці покладають великі надії», «ми всі сподіваємося», «кредит довіри», — такі слова дуже часто лунали з ефірів усіх українських каналів цими вихідними під час інавгурації Петра Порошенка. Трансляції й телемарафони більше видавалися «мантрами миру» і заколисуванням суспільства, ніж ознакою готовності громадськості з першого дня слідкувати за кожним кроком новопризначеного глави держави і чинити тиск, якщо він не буде виконувати свої передвиборчі обіцянки. В сюжетах про перші кроки нового президента відчувається така собі ейфорія радості від маленької перемоги... І чималі надії. Це ми вже проходили після першого Майдану десять років тому. А втім, список персон, які вітали Петра Порошенка в Мистецькому Арсеналі, перші офіційні призначення на посади — сигнал, що журналістам та громадським активістам не час розслаблятися.

П’ятий Президент України — людина не далека від медіа-середовища, а за останніми його словами, це середовище покидати він і не хоче (ще перед інавгурацією Петро Порошенко кілька разів відмовлявся продати «5-й канал», який йому належить, до цього він володів часткою компанії KP-Media (журнал і сайт «Корреспондент», портал Bigmir. — Авт.). Експерти вважають, що глава держави розуміє, що здобути прихильність журналістів — це майже те саме, що здобути прихильність суспільства — одне випливає з іншого. Тому й оточує себе людьми, які сприятимуть проведенню цілеспрямованої інформаційної роботи з населенням, як от Борис Ложкін чи Святослав Цеголко.

Чи продасть очільник держави свій канал, яких кроків очікувати від нього в інформаційній політиці та про що свідчать перші призначення відомих медіа-персон? Про це «День» говорив із медіа-експертом, директором із програмної діяльності «Інтерньюз-Україна» Андрієм КУЛАКОВИМ.

— Як показує практика, бажано, щоб найвищі держслужбовці не були власниками медіа-ресурсу. Навіть якщо вони не будуть його використовувати для формування свого політичного іміджу, що майже неможливо в реальності, то все одно це зайвий дражливий момент, який варто було б президенту усунути, — говорить Андрій КУЛАКОВ. — Ручне керування мовником, можливо, і було б ефективним у короткостроковій перспективі, але це аж ніяк не відповідає очікуванням зламу системи, яка працювала до цього. До того ж те, що канал змінює власника, не означає, що медійники змінять редакційну політику. Петро Порошенко як людина, яка не далека від медіа-індустрії, має розуміти ситуацію й докласти максимум зусиль для того, щоб удосконалити медійну систему. Такі процеси, як маятникові хитання у висвітленні подій на Майдані, що у нас відбувалося восени цього року з телеканалом «Інтер», має стати неможливим в українському інформаційному середовищі. Якщо ми зможемо побудувати систему, де довіра аудиторії стане головним активом медіа-бізнесу, тоді припиняться розмови про «антиканали» і «проканали».

— Про що свідчать нові призначення від Президента: Бориса Ложкіна і Святослава Цеголка, які також вихідці з медіа-сфери, на посади голови АП та прес-секретаря Президента України відповідно?

— Позитив призначення Ложкіна в тому, що це не політик, він — управлінець. Президент взяв людину, яка вміє вправно організовувати процеси. Ці призначення вказують на те, що політика Порошенка буде «медіазована», тобто всі реформи і кроки розтлумачуватимуться аудиторії через ЗМІ. Ця ж аудиторія сегментуватиметься — буде розуміння того, як працювати на внутрішнього глядача і як — на закордонного. Мало робити якісь зміни, треба доносити це до людей. Особливо важливими стають попередні медіа-кроки під час реформ. Тоді вони матимуть менший опір, адже зміни викликають спротив у будь-який час. Це означає не зомбування чи пропаганду, а лише цілеспрямовану інформаційну роботу з населенням. Що ж до Бориса Ложкіна, то є надія, що він як медіа-менеджер розумітиме, як побудувати роботу АП таким чином, щоб уся робота сприймалася громадянами через ЗМІ. Журналісти не мають вчитуватися в довжелезні прес-релізи і вишукувати за бюрократичними висловами, що ж справді сталося. Думаю, політика стане більш наближеною до народу в сенсі розуміння.

Але серед цих позитивів є й негативні моменти. Якщо курс Президента буде не настільки реформаторським, як цього очікує суспільство, то існуватиме багато інструментів для окозамилювання. Тими самими медіа-технологіями можна показати, що відбувається щось нове тоді, коли насправді консервуватиметься стара система. Все залежить від президентської політики.

Стосовно прес-секретаря, то всі знають Святослава в першу чергу як хорошого репортера, тобто людину, яка працює «в полі» і вміє видобувати інформацію. Він не «кабінетний» журналіст і не ведучий, який працює лише в кадрі. Це означає, що він знає ціну інформації, як вона добувається і має подаватися. Це допоможе йому спілкуватися однією мовою з колегами і побудувати з ними тісний зв’язок. Крім того, і Святослав Цеголко, і Петро Порошенко мають зв’язки у медіа-спільноті, тож хочеться вірили, що ЗМІ буде легко виходити на контакт. Сподіваюся, що зайвий бюрократичний момент подолано.

Загалом, думаю, що посади для Цеголка та Ложкіна — більше певний виклик для них, аніж виграш, про що вчора і заявив Святослав Цеголко. Крім того, я не вважаю, що як Ложкін, так і Цеголко будуть робити для Президента «тепличні умови» для того, щоб убезпечити його від гострих запитань чи подавати інформацію Порошенка вибірково. Та і сам Президент з огляду на свою попередню діяльність може користуватися різними інформаційними потоками.

— Виходячи з перших кадрових рішень, чи можна спрогнозувати майбутню інформаційну політику АП на сході України?

— Треба розрізняти короткостроковий період, коли йде війна, і довгостроковий. У короткостроковій перспективі можуть бути задіяні всі засоби для того, щоб нормалізувати ситуацію суто військовою операцією. В таких умовах доцільне вимкнення російських телеканалів та інші інформаційні механізми. Коли ж ситуація нормалізується, має бути вибудувана ціла логічна система, яка включатиме і російськомовне (проукраїнське по суті) мовлення, яке охоплюватиме і пострадянські території, й розбудову регіональних ЗМІ, і підйом громадського мовлення. Це дозволить нам формувати новий імідж України. Але це довгострокова перспектива. Коли ж іде війна, потрібно нормалізувати ситуацію навіть тими засобами, які, можливо, є не надто популярними.

— Під час президентства Віктора Януковича проводилася програма «Діалог з країною», за ідеєю якої глава держави мав відповісти на запитання людей із різних соціальних прошарків. Правда, потім колишній шеф-редактор «Шустер LIVE» Андрій Трухан заявляв, що Януковичу ставили заздалегідь узгоджені запитання наперед визначені журналісти. Чи варто очікувати таких «діалогів» із Петром Порошенком?

— Такі програми, безумовно, потрібні. А формат тут відіграє чи не ключову роль. Коли відбувається діалог, то кожна сторона має бути достатньо репрезентативною. Ми бачимо, що в сучасній медіа-сфері часто добираються недостатньо репрезентативні експерти, які оголошують сентенції так би мовити Vox populi (з латинської перекладається як «голос народу», в Україні часто використовується на позначення популізму, тобто риторики, яка апелює до народних мас і експлуатує людські надії, довірливість, страхи, незадоволення життям, забобони та обіцяє «прості» та швидкі методи подолання проблем. — Авт.). Ретельна попередня робота має полягати не в режисеруванні, а у відшукуванні компетентних людей із різних соціальних верств населення. Бо дуже часто у медіа озвучуються не релевантні думки. Наприклад, проводиться опитування, чи потрібне проведення АТО, серед людей, які не є військовими експертами і навіть не проживають на тій території, де ця операція проводиться. Тому такий діалог потрібний, але можливий лише при репрезентативному відборі аудиторії. За інших умов ним дуже легко маніпулювати.