Медіа і відповідальність…

Чи залишатися в зоні конфлікту? Зараз, в переломний для Донбасу період, більшість луганських журналістів стоять перед цим вибором щодня. Вони перебувають між «двох вогнів», часто ризикуючи життям, сім’ями, професією.

Викрадення, побиття, переслідування... Вже звичні слова для ЗМІ на Донбасі. Не так давно припинив свою роботу телеканал «Ірта». У місті працюють ще два регіональні телеканали «ЛОТ» та «ЛКТ», але вакансій для нових працівників немає. Як кажуть, своїм не завжди є з чого платити. Через те співробітники «Ірти» залишилися практично на вулиці. У пошуках роботи частина місцевих журналістів вирушила до столиці.

«Я вирішив поїхати, тому що займатися журналістикою в Луганську, де проходять бойові дії, захопливо, але небезпечно, – розповідає журналіст, публіцист та громадський діяч Костянтин СКОРКІН. – Приклад тому – доля колег, які опинилися в заручниках. Ще одна причина – обмеженість у творчості. У Києві я маю набагато більше можливостей для самоствердження, ніж у рідному Луганську. Це сумно, але факт».

Нещодавно у полон потрапив друг та колега Костянтина, редактор сайта Obzor.lg.ua В’ячеслав БОНДАРЕНКО. Сьогодні він знаходиться в лікарні, у важкому стані. Журналіст із дружиною і дитиною покинули місто, щоб не наражати свої життя на небезпеку. У соціальній мережі «Фейсбук» друзі та колеги повідомили про відкритий рахунок, на який можна надсилати гроші, щоб допомогти родині В’ячеслава. Збирати кошти таким способом на допомогу журналістам стало сумною нормою.

Разом з В’ячеславом постраждав стример «SPILNO.ТВ» Максим ОСОВСКИЙ. Вони спільно висвітлювали хід виборів. На щастя, зараз здоров’ю Максима також нічого не загрожує.

Загалом, ЗМІ регіону, як зізнаються самі журналісти, зайняли очікувану позицію обережного спостереження. Вони не хочуть наражати своє життя на небезпеку, бездумно йти під кулі. Є і фінансовий аспект. Робота в таких умовах має гідно оплачуватися. А добре платити журналістам для Луганська не властиво. Тому, через місцеві ЗМІ, населення отримує загальні фрази, новини та відносно загальну картинку подій.

«Ніяких прогнозів зараз не зроблю, – каже журналіст телеканалу «ЛОТ», блогер Олексій ФАЛІН. – У місті хаос та напруга. Немає перспектив…»

У зв’язку з останніми подіями працівники ЗМІ бояться переслідування. За словами журналістки і громадського діяча Олесі ВАСИЛЕЦЬ, ситуація для місцевих медіа наразі в Луганську стабільно складна, особливо важко журналістам у маленьких містах Донбасу: Слов’янську, Краматорську, Лисичанську. У Донецьку за офіційними даними загинуло 12 журналістів, за неофіційними – утричі більше. Олеся помітила, що більшість журналістів припинили діяльність в Луганську на певний час, інші продовжують, але не торкаються найбільш небезпечних аспектів військових та політичних тем.

Радикально налаштовані журналісти та медіа-експерти не дивуються такій поведінці співробітників деяких медіа, адже кожний передовсім дбає про своє життя та здоров’я. Утім, журналістам, які на певних етапах пропагували месиджі сепаратистів та «підігрівали» настрої у суспільстві, публічно нагадують про їхню відповідальність. «Частина луганських «журналістів» – це грантові повії, — говорить відомий у місті журналіст Олексій БЛЮМІНОВ. — Це досить вузька специфіка, і більшість, хто в ній «вариться», відчувають ненависть до свого рідного регіону. Досить подивитися на те, яких політиків всі ці роки підтримували «луганські журналісти», а яких власне луганчани».