«Голоси доріг»

Малярство і поезія - як синтез світогляду одного автора, який зумів об'їздити величезні території, від Алтаю до Узбекистану, і залишити нащадкам чудові твори, талановитий відбиток минулої доби. На виставці «Голосу доріг» представлено  творчість митця, який за  своє довге життя написав цілий літопис мандрівок: архітектура та природа в його роботах відбиті в  чесному  реалістичному трактуванні.

Олег Борисович Васильєв  народився 1918 року  в Уфі, проте все його подальше  життя було пов'язане з Києвом. Сюди він переїхав  1921 року, звідси студентом пішов на війну, після Перемоги повернувся до Києва і вступив до Художнього інституту (до майстерні прекрасного педагога К. Трохименка).  Здібності Васильєва не залишилися непоміченими -  вже 1945 року він взяв участь у республіканській виставці з тематичною картиною «Арешт зрадника».  Проте,  політична тематика і сюжетне малярство не стали провідними в творчості Олега Борисовича (дослідники вважають, що найбільш плідно він працював у жанрі пейзажу).  На виставці «Голоси доріг» глядач зможе побачити  полотна,  на яких  зображено мальовничі куточки України, Карелії, Кавказу та Середньої Азії.

НА СХИЛАХ ДНІПРА. 1988 р.

Характерно, що популярність О.Б.Васильєва як прекрасного аквареліста  почалася з того, що митець був змушений зосередитися на техніці акварелі просто тому, що на початку творчого шляху у нього не було своєї майстерні. У таких скрутних умовах було неможливо працювати з  великими полотнами олійними фарбами. Сьогодні глядач може помилуватися акварелями  майстра в циклі пейзажів 1970-х.

 А поряд з ними   експонуються  пейзажі в олійній техніці: епічні кавказькі гори, суворі та лаконічні пейзажі Карелії, антиурбаністичні сюжети з азіатськими архітектурними мотивами. Всі картини, створені майстром, одночасно реальні й символічні: він уміє узагальнювати найскладніший мотив, виділяючи в ньому головне, і не втрачати при цьому красу всіх цікавих деталей.

ДУБРОВНИК. 1991 р.

Як згадує дочка художника Наталія Васильєва, пристрасть до мандрівки змушувала Олега Борисовича часто бути в роз'їздах, у пошуках нових гострих вражень і мотивів для творчості. Та все ж, просто написати пейзаж і залишити його як пам'ять - не цікаво для такої багатогранної творчої натури. Тому  поезія стала для Васильєва певною додатковою ланкою, яка сполучає в одне ціле візуальний ряд і миттєве емоційне відчуття. Важко повірити, що ця сувора  людина, автопортрет якої можна побачити поряд із пейзажами, уміла так тонко відчувати,  так красиво, лірично та піднесено писати про людську долю і геніальність, про прекрасних  дівчат...

Твори Олега Васильєва дуже музичні та поетичні. Чиста і стримана колористична гама в картинах «Алтай. Річка Катунь», хвилююча тривожність пейзажу «Бухта на Шикотані», богатирська могутність «Ворота Соловецького монастиря» відкривають нам велич світу – первозданного чи створеного людиною. «Травнева зелень» та «Прідністрові хмари» дарують гаму емоцій від весняного буйства і від щедрості багряної осені. Ці роботи створено на одній чистій ноті, яка налаштовує глядача на стан безтурботності та єдності з природою... І одним із найприємніших вражень від вернісажу мабуть стане споглядання полотна  «Вечірня Тиша» з таємничим свіченням фарб, які тихо мерехтять, як на полотнах «чарівника кольору» Куїнджі.

«Голоси доріг»  допоможуть глядачеві заново відкрити різні грані творчості митця, який залишив після себе сотні творів у різній техніці – темпері, акварелі та олійному малярстві, створених у кращих традиціях реалістичного мистецтва. Олег Васильєв  брав участь у багатьох українських і міжнародних виставках, його роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, музейних експозиціях Харкова, Чернігова, Миколаєва, в чисельних приватних колекціях в Україні та за її межами.

Виставку відкрито до 27 липня.