«Ми везли допомогу тим, хто вижив»

У Слов’янську вже тисячі людей засмагають на пляжах, у Краматорську в кольори українського державного прапора розфарбовують споруди. А наші хлопці ще воюють з агресором і все ще потребують нашої допомоги. Такі враження отримав під час поїздки у зону АТО директор державного підприємства «Волинські старожитності» Олексій Златогорський. Він із соратниками подолав понад дві тисячі кілометрів на війну і назад, у мирне життя. А здійснити таку поїздку змусив суто людський обов’язок перед колегами-археологами.

«Тривалий час до мене телефонував з передової Вадим Сергійович Дорофєєнко — підполковник-десантник Збройних сил України, з проханнями про допомогу: немає ні бронежилетів, ні одягу, ні взуття, ні необхідної амуніції... Він очолює пошуковий загін «Відродження», який рік тому увійшов до складу ДП «Волинські старожитності». На території Волинської області ми проводили спільні пошукові дослідження та ексгумації воїнів-червоноармійців у багатьох селах, майже 200 воїнів було перепоховано з почестями або на місці виявлення, або на меморіалі біля Ковеля», — розказує Олексій.

У зоні АТО крім самого Дорофєєнка служать ще десятеро пошуковців з Волині. Жодної допомоги від держави вони не отримували. Златогорський два тижні бігав, як каже, коридорами влади, бо ж куди йому, науковцю, ще й заглиблюватися у нюанси військового спорядження? Вадим дзвонив щодня: люди гинуть, багато поранених... Нарешті терпець Олексієві урвався, бо й зрозумів: допомогти колегам можуть лише колеги і просто добрі люди. Завдяки Самообороні Волині у Луцьку змогли швидко закупити бронежилети четвертого класу захисту. Придбали й берці та інший одяг. На таке забезпечення вояків на сході пішло загалом 40 тисяч гривень, це кошти як меценатів (серед них і ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки професор Ігор Коцан), так і кошти за археологічні дослідження. Із транспортом та придбанням речей також допомогли обласна держадміністрація, волонтери, керівник волинських «афганців» Григорій Павлович, тодішній заступник голови ОДА Микола Собуцький, обласна ветеринарна служба. Важливу оптику отримали від Світлани Петренко.

«Ми виконуємо чесно свій конституційний обов’язок щодо захисту держави, — скаже потім із сумом волинянам Вадим Дорофєєнко. — А держава? Ці «броніки» нам так потрібні були два тижні, скільки б життів вони зберегли!» Як кажуть бійці, продукти їм досить часто приносять місцеві, принесли і холодильник, і телевізор. Тому бійці потребують більше одягу, взуття, бронежилетів, касок, різної військової амуніції. Вадим — професійний сапер, вже розмінував понад тисячу мін. Міський голова Краматорська для цієї справи навіть надав йому автомобіль. Адже таких спеціалістів не вистачає. Як справжній пошуковець-археолог, за час, проведений у Краматорську, він зібрав силу-силенну експонатів: шевронів та прапорів ворога, різних зразків спорядження та амуніції, листів на фронт. Все це вирішив передати у музей волинського міста Ковель, щоб волиняни «знали, як ми тут воюємо». Десантники 18 діб були в оточенні, без постачання їжі, води і будь-якої підтримки. Вижили. Але не всі...