Очищення чи усунення конкурентів?

У час замороження конфлікту на Донбасі, відвертої здачі національних інтересів та водночас передвиборчій гонці для політиків конче необхідні відволікаючі маячки, щоб згасити в середовищі відчуття розчарування й обурення. Саме тому в цей період з’являється низка законопроектів, які навіть своїми кричущими назвами вже відволікають увагу від тої ганьби і зради, з якою зіштовхнулось наше суспільство. Зокрема нещодавно голосно прозвучав закон про реформу МВС. Тепер у самий розпал політичної боротьби виринув закон про люстрацію або очищення влади, в якому міститься формула «сита», як сказав один із його авторів Юрій Дерев’янко, через яке можна просіяти владу. Багато хто вже встиг розкритикувати цей закон саме в ключі можливості зведення політичних рахунків. Дійсно, в країні, де немає дієвої бази для реалізації законів, де останні є або формальністю, або приводом для зловживань, будь-який закон апріорі викликає недовіру. Практика змінювати процес, змінивши закон, може ефективно застосовуватись там, де сам закон є породженням природних запитів суспільства, коли і громадськість, і система готові до неї. Закон — це надбудова над суспільними відносинами, яка має формуватись знизу за умови гармонійних стосунків між народом і владою. А до цього розвинені країни йшли еволюційно роками. Ми ж — країна контрастів — просто не готові задіяти навіть найсправедливіший, найгуманніший і найнагальніший закон.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Саме тому закон про очищення влади наразі є елементом шоу, в яке занурилась еліта. У владного бомонду наразі особливий період софітів і телекамер, гасел і проплачених вистав. Верхівка явно полетіла в інші сфери буття, відмінні від тих, в яких перебуває народ і країна. Прямі натяки на катастрофу в поневоленому Донбасі називаються «панічними настроями диванних військ». Присутність одіозних проросійських політиків у столиці, які відверто називали українців фашистами, і навіть їх балотування до Верховної Ради, просто не помічається. Щоб якось загасити роздратування від цього факту, регулярно відбуваються вистави то з побиттям регіоналів, то з їх засовуванням у баки зі сміттям. Тим самим дається привід з одного боку дискредитувати саму тему справжньої люстрації, а з іншого -знижується градус невдоволення внаслідок такої примітивної сатисфакції. Людям потрібне видовище, інакше вони згадають про хліб.

Заспокійлива фраза Порошенка на виступі перед журналістами про те, що пік біди вже минув, говорить про те, що або Президент перед своїм днем народження був у занадто святковому настрої, або ж просто існують ще якісь домовленості за кулісами Мінської зустрічі. Враховуючи, що війна в Україні унікальна ще й тим, що наш Президент платить податки країні-агресору, заспокійливий тон нашого керманича лише насторожує. Виходить, що Президент зробив ставку на збереження за будь-яку ціну власних статків з одного боку, а з іншого — посил стомленій частині населення, яка ладна за будь-яких умов законсервувати конфлікт на Донбасі. А це теж неабиякий електорат, якому просто набридло воювати за далекий Донбас і спостерігати за невпинним підвищенням цін, що виправдовується війною. Припинимо війну — заживемо спокійно, зробимо люстрацію, налагодимо економіку. Все буде добре! — читається в очах Президента, і журналісти в залі підтримують теплу ауру прес-конференції напівжартівливими питаннями. Остаточно розчулитись мені, на жаль, не дає офіціант у кав’ярні, який роздратовано вимикає звук телевізора. Під час Майдану він, виявляється, був у гущині подій і мені доводиться просити його продовжити трансляцію.

Як штрих до картинки, яку нам малюють політики низкою «революційних» законопроектів, можна навести інформацію про те, що на посаду керівника Головного департаменту з питань діяльності правоохоронних органів і протидії корупції Адміністрації Президента начебто мають призначити колишнього заступника прокурора України часів Януковича Віктора Войцишена. Принаймні про це повідомляють деякі ЗМІ. Ось вам і закони про реформу МВС та люстрацію в одному флаконі.

З іншого боку, ми також маємо усвідомлювати, що в кадровому розрізі знаходимось у тій ситуації, в якій перебувала країна ще в 90-х, коли на конкретні посади просто нікого було призначати окрім старих кадрів. Тоді дуже знадобились «комсомольці» з великим досвідом бюрократичної і організаційної роботи. Країна ж жила ще по інерції старих принципів функціонування влади, хід яких могли забезпечити лише досвідчені радянські функціонери. І мова йдеться не лише про керівні посади, але й про безліч відділів, підвідділів, дільниць, департаментів і таке інше. Піти ж шляхом країн Балтії ми просто фізично не могли. Ми були занадто маленькі для того, щоб не піддатись впливу сусіда, і занадто великі, щоб не зіштовхнутись із проблемами територій. Ми обрали шлях найменшого спротиву і вперлись у стіну історії, далі якої шляху вже немає. Лише народжені вже в незалежній країні юнаки обнадіюють на можливість якісного оновлення державної системи із часом. Враховуючи спроможність цієї юної частини населення на активізацію аж до Майдану, можна сказати, що єдиний вірний шлях — це робота саме з ними. Саме двадцятирічне покоління має через десять-двадцять років стати якісною базою для перетворень. Якщо, звичайно, їх не перемелють і не перелякають, кидаючи самих рішучих у котли під Іловайськом або не зітруть у провокаціях злих «геніїв», перетворивши на нову генерацію кар’єрних «комсомольців». До речі, враховуючи, з яким ентузіазмом не тільки героїчні військові, але й відомі журналісти, котрі стали образом нових перетворень, стали політичними лейбами, така загроза існує. І вона ще небезпечніша ніж нинішнє перебування на посадах пузатих корупціонерів. На питання, як уберегти це покоління від вірусу, котрий передається коридорами і кабінетами, котрий витає в салонах дорогих іномарок, не зможе дати ніякий закон про люстрацію. «Бумажные важные люди» були завжди. І біда в тому, що їхнє перо інколи влучніше за кулю, а їхня печатка потужніша від вибуху снаряду. А це велика спокуса.

Отже в час, коли стара влада довжелезним ланцюгом вже вистроїлась, щоб зайняти київські кабінети, проштовхуючи «своїх» навіть через списки зовсім інших, начебто демократичних і патріотичних партій, розмови про люстрацію звучать із відтінком іронії. А формули прощення на кшталт «звільнившись за власним бажанням» під які потрапляють ті, проти кого стояв Майдан і які при цьому ж спонсорують тих, хто цей Майдан начебто підтримував, взагалі зривають дах у простого спостерігача. Не ситом є наразі закон про очищення влади, а поки що кишенею, в яку будуть складати відкупні та купувати індульгенції. Та хіба це когось дивує? «Наші Вашингтони» зараз на ходу ковтають бутерброд та працюють до дев’ятої вечора, не висипаючись та спізнюючись на метро. Вони вже довели, що в певний момент можуть одягти на голову каску і піти під кулі системи. Ми маємо берегти їх, щоб у стіні історії виколупати двері для майбутнього. А поки ми будемо й надалі брати участь у грі «розведи мене ще раз». Нам не звикати.

«ІСНУЮТЬ ПОБОЮВАННЯ, ЩО ЗАКОН МОЖЕ БУТИ ВИКОРИСТАНО ОДНИМИ ПРОТИ ІНШИХ»

Євген ЗАХАРОВ, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи, учасник дисидентського руху:

— Звісно, цей закон є кращим, ніж він був на стадії першого читання, але там все одно залишилося багато недоліків. Але що мене найбільше дратує в цій ситуації — депутати ухвалили невідомо що. Текст закону з’явився лише 26 вересня — через 10 діб після того, як ВРУ його ухвалила. Я знаю достеменно, що депутати тексту до другого читання не бачили та перед очима не мали. Я не знаю, де всі ці 10 днів був закон та хто його переписував. До профільного комітету було надіслано близько 400 зауважень. Тільки наша організація надіслала зауважень до закону на 15 сторінок, бо проект був дуже поганий. І відомо, що комітет ці зауваження не розглянув, що з ними сталося — можна тільки вираховувати. Написання та ухвалення закону — це творча робота, і вона не може так здійснюватися. Це вбивство парламентаризму як такого.

«Обтікання» нинішніх керівників держави цим законом було зроблено спеціально. Адже до нього було внесено зміни про строки перебування на посаді не більше року (стаття 3). Петро Порошенко був на посаді міністра економічного розвитку і торгівлі України близько 9 місяців у 2012 році. Так само із керівними посадами компартії — щоб вивести колишніх комсомольців з-під дії закону. Це можна зрозуміти, але це однозначно негарно — вивести з-під люстрації керівників і залишити всіх інших.

Але в законі є більш суттєві речі. Є рекомендації Ради Європи від 1996 року щодо люстрації, і одна з них — щоб люстрація проводилася незалежним органом. У першому читанні в законі взагалі йшлося, що кожен орган сам у себе проводить люстрацію. У нинішній редакції закону йдеться про те, що цим займатиметься мін’юст — спочатку проведуть люстрацію в цьому міністерстві, а потім очищений мін’юст буде «чистити» всіх інших. Але міністерство юстиції не є незалежним органом і це вже перша передумова вразливості закону — саме з цього приводу можна очікувати подання до Європейського суду з прав людини.

Також дуже загально описано можливість судового оскарження рішення. Є загальна норма, що дії або бездіяльність суб’єктів владних повноважень оскаржують у судовому порядку. Але хотілося б у люстраційній процедурі бачити більш чітку можливість оскарження рішення про люстрацію в суді напряму. Адже як весь цей процес відбуватиметься — доволі важко уявити.

Ще один серйозний недолік — реєстр, що створюють цим законом, є публічним, а так не можна робити, бо це порушує право на приватне життя. Абсолютно чітко можна сказати, що з цього приводу будуть заяви про порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ). А яка в цьому потреба? Колізію між правом громадськості знати та правом людини на приватне життя в даному випадку вирішено на користь громадськості без будь-яких винятків. Ми не перші в такій ситуації, і потрібно завжди знаходити баланс між правом на приватність і правом громадськості знати, за що людина потрапила під люстрацію. А якщо людина пройшла перевірку та її не було люстровано — про це взагалі не треба писати у реєстрі. У країнах Балтії якщо хтось сам подавав декларацію та визнавав, що він мав зв’язки з КДБ і таке інше, то ця інформація була таємною, і ця людина сама тихо звільнялася з посади. Друкувалася інформація лише щодо тих, хто намагався обдурити органи перевірки. А в нас цей процес нагадує слова пісні Олександра Галича: «А из зала мне кричат: «Давай подробности!». Тому все це треба змінити, бо такий серйозний недолік матиме наслідки. Але, сподіваюсь, цю норму буде відкореговано за рахунок підзаконних актів.

Щодо того, що під люстрацію підпадають близько 1 млн чоловік. Якщо всіх цих людей буде в результаті звільнено — ким їх замінять? Про це ні слова немає, а такі суттєві зміни потребують обов’язкового з’ясування. Крім того, люстрація без зміни системи влади, без зміни роботи владних структур не має сенсу абсолютно. Якщо замінити людей одних на інших, але залишити все як є, то нові люди будуть так само корумпуватися, як і старі. І з цього приводу в законі зовсім нічого немає. Головна проблема держави — залучення модерних, освічених, здатних працювати, створювати нове. А запроваджена люстрація занадто масова, і в цьому сенсі закон жорсткий. В Польщі та Чехії, на яку посилаються законотворці, не було такої люстрації — вона була більш м’якою. Та все ж я не чекаю такого масового очищення системи.

Звісно, втіленням вже діючих законів можна було проводити очищення системи, наприклад, людей причетних до сепаратизму. Звісно, люстрацію треба проводити відповідно до закону, адже існуюча «громадська люстрація» — це не люстрація, а певний тиск громадянського суспільства на чиновників, замішаних у корупції, порушенні прав людини і таке інше.

Щодо слів одного з авторів закону, який назвав його «універсальним «ситом», що дозволить відсіяти «старорежимних» і корумпованих чиновників, зрадників, прихильників сепаратистів та терористів», то я маю сумнів, що це справді вийде. Критерії люстрації має бути сформовано чітко, ясно і не викликати тлумачень. А нинішній закон можна трактувати по-різному, і він дуже залежатиме від того, хто проводитиме люстрацію. Тому існують побоювання, що закон може бути використано одними проти інших. Його можуть використовувати за політичними мотивами для переслідування конкурентів.

Зрештою, закон після першого читання став кращим, але все одно в ньому залишилося дуже багато хибних норм та підходів. Найперше, в ньому немає незалежного органу, який проводитиме люстрацію. По-друге, надто широке коло людей, охоплених люстрацією. Третє — порушення права на приватність. Четверте — нечіткість критеріїв і процедури очищення структур влади, що надає простір для сваволі у застосуванні цього закону. Все це разом викликатиме заяви до судів про порушення прав та ЄКПЛ.

Підготував Дмитро КРИВЦУН, «День»