«Гуманізм» по-російськи

Головний редактор журналу «Русский репортер» Віталій Лейбін почав цитувати Путіна у хвалебних тонах. Така ось «точка неповернення» для будь-якого російського ЗМІ. Здавалося б, і що з цього? Ще один більш-менш «незалежний», принаймні недержавний, журнал пропагандистська машина підім’яла під себе. Проблема тільки в тому, що «Русский репортер» взявся щотижня напихати своїх читачів перекрученою до невпізнанності інформацією про Україну. Звичайно, зі своїми «експертними» думками у стилі старшого брата. Ось, наприклад, опус із останньої редакторської колонки в жовтні: «Минулого тижня в рамках «Гуманітарної ініціативи Донбасу» інтелігенція в Донецьку обговорювала вибори 2 листопада в «ДНР» і «ЛНР» (які важливіші за українські, потрібна якась влада) і говорила якраз про те, що людина — понад усе». Можна уявити собі цю «інтелігенцію», яка виспівує свої гімни на тлі кухонної раковини, а слово «гуманізм», мабуть, не використовувалося, щоб ніхто не переплутав із лайкою. Ну і звісно, за словами Лейбіна, всі ці «ДНР» і «ЛНР», сформовані бойовиками ззовні, легітимні, напевно, як і Янукович у Ростові — легітимний президент. Хотілося б почитати в колонці редактора про марш за федералізацію Сибіру, але термін «федералізація» в «Русском репортере» зараз використовують виключно «на експорт», тобто для України.

У тому ж останньому жовтневому номері «РР» опублікував сотню «Найбільш авторитетних людей сучасної Росії», і все б нічого, якби список не формувався з «відчутним українським перекосом», що визнає і редакція журналу. Серед цього списку багато персонажів, які сприяли анексії Криму, формували кістяк бойовиків і їхню ідеологію, яка породила штучні формування «ДНР» і «ЛНР», і навіть тих, які не тільки формували, а й убивали. Також у списку є журналісти, які про це «правильно» написали. Все більше «авторитетних» у цьому контексті наближаються до значення «авторитету» в жаргонно-російському розумінні слова з лексикону 90-х. Але для «РР» всі ці персонажі — люди, які «представляють російську історію 2014 року». І цей вислів тільки підтверджує, що росіяни до цього часу зазіхають на історію України, намагаються підмінити поняття. Риторику «священної війни» замінили «захистом російського населення», тільки й усього.

«День» уже писав про небезпеку так званих ТОП-100 та інших рейтингів, що викривлюють розуміння цінностей, у вітчизняних ЗМІ («Про VIP-джинсу», № 184 від 3 жовтня 2014 року). Тут же проблема набагато глибше. Нових героїв для сучасної Росії ліплять із убивць. Наприклад, в «сотні авторитетних» є російський диверсант і терорист Ігор Гіркін, за даними СБУ — полковник ГРУ Генерального штабу Збройних сил РФ, щоправда, в «Русском репортере» його представляють як Ігоря Стрєлкова, який «очолив збройний опір новому київському уряду». До речі, словосполучення «київська влада», яке прийшло на зміну «хунті», що, по суті, для російських ЗМІ є тим же пропагандистським гаслом тільки в інших барвах, ще багато разів повторять у цьому списку. Для цих представників, як кажуть, «другої найдавнішої професії» не існує ні президентських, ні парламентських виборів, натомість існують «вибори в ДНР» за картоплю і капусту.

В анотації до проекту редакція бундючно прорікає щось про «гуманістичний пафос проекту», і водночас вносить до списку терориста, колишнього морського піхотинця, відомого під позивним «Моторола», під егідою якого співробітники відомого пропагандистського каналу LifeNews знімали сюжети про «доблесних ополченців». Вищий прояв гуманізму по-російськи. В журналі його «сміливий вчинок» характеризую так: «Отримав популярність під час зіткнень під Слов’янськом, де кілька тижнів на чолі невеликого загону захищав Семенівку».

Журналісти-дармоїди виглядають на цьому терені особливо цинічно. Коли малюють такого собі Робін Гуда, «народного губернатора», «людину в простому светрі» — Олексія Чалого, який їздив разом із Аксьоновим-Гобліном до Путіна отримувати медальку за відчуження Криму. Коли вихваляють колишнього спеціального кореспондента Lenta.Ru Іллю Азара за те, що «став одним із перших журналістів, які написали, що українська армія в Красноармійську стріляла, зокрема і в мирних людей». До речі, Ілля зараз успішно працює на ліберальне інтернет-видання Meduza, створене Галиною Тимченко, колишнім редактором Lenta.Ru. Коли вносять до своїх списків таких режисерів, як Олексій Герман-молодший, за те, що він «намагався помирити прихильників Майдану і антимайдану в культурному середовищі, заявив, що всі ідейні, чесні, талановиті, тому «повинні взятися за руки» і «дружити». А Росія, як і її вірнопіддані, дуже любить грати роль міжнародного «арбітра і миротворця».

Ось вона — збочена російська машина переписування історії в дії. Якщо зараз деякі, ще не зовсім засліплені пропагандою, люди і будуть пам’ятати й розуміти, хто і з якою метою розв’язав цю війну і що насправді ховається за «зіткненнями під Слов’янськом» (а склад же ж який — хоч одразу в підручники про «нову російську історію»), то їхні нащадки сприймуть це як частину військової саги, «визвольної війни», а саме таке тлумачення формують ЗМІ РФ. Ця пропаганда особливо небезпечна ще й тому, що впливає на уми не тільки тут і зараз, а й спотворює дійсність, щоб у майбутньому мати платформу, на яку можна спертися, втлумачуючи меседж про «велику імперію».

Одна історія, коли журналісти влаштовують таке світобачення у себе на батьківщині, і зовсім інша, коли вчать цьому в Україні. Але ж Віталій Лейбін — частий гість однієї «школи журналістики» в Києві. Ще рік тому під час цих студій він розповідав, що «Русский репортер» — «за політичне пробудження середнього класу», і говорив, що «журналісту треба вміти виходити за межі шаблонів, відмовлятися від першої відповіді, яка спаде на думку». На жаль, мабуть, власні поради редактор «Русского репортера» до себе не застосовує.