Справа не в престижності, а в перспективі!

Молодий режисер очолив театр. Такі випадки, на жаль, трапляються у нас нечасто, тож обійти їх увагою просто неможливо.

При цьому в нещодавньому призначенні Олександра Ковшуна головним режисером Харківського ТЮГу, театру славетного, але художньо занедбаного, є цікавий нюанс: його режисерський стаж насправді невеликий, натомість акторський складає близько 30 років, які він віддав харківській сцені.

Різка «перекваліфікація», здійснена Ковшуном уже у зрілому віці, цілком вдалася. Свідчення цього — постійні запрошення на всеукраїнські та міжнародні фестивалі, схвальні відгуки преси, високий авторитет серед фахівців.

«Роман» Ковшуна з ТЮГОм (а перші його постановки було здійснено на сцені рідного Театру ім. Т. Шевченка) розпочався два роки тому. За цей час його незмінна команда (крім самого Ковшуна — ще й режисер з пластики Олена Приступ та сценограф Олександр Абманов) випустила «Капітана Фракаса» за мотивами Т. Готьє — для підлітків, «Випадок на вулиці Лурсін» Е. Лабіша та А. Мюнпьє — для дорослих, «Веселі пригоди Незнайка» за М. Носовим — для молодших школярів. А на початку нинішнього сезону відбулася офіційна «реєстрація стосунків».

З цієї нагоди ми звернулися до Олександра Миколайовича із запитанням: як він ставиться до стереотипних уявлень щодо «непрестижності» роботи у театрі для дітей?

— Поняття «престижності» чи «не престижності» мені взагалі видається хибним. Справа не у престижності, а в перспективі! Зараз якось підсвідомо спотворено саме поняття «театру для дітей», — зізнається Олександр КОВШУН. — Тут усе й досі робиться за «залишковим принципом», ніби діти є людьми другого сорту. І це колосальна несправедливість. А потім виникає питання: чому вони виростають такими?.. Пріоритетним і престижним має бути якраз те, що робиться для дітей. І тоді ми матимемо глядача вихованого, інтелектуального, патріотично свідомого.

— Чи відчуваєте ви різницю між роботою для дорослих і для дітей?

— У виставах для дорослих я міг дозволити собі майже все — в межах певної естетики. Але щодо дітей, не можна переходити межу. Наша свідомість спотворена соціумом, ми втратили чистоту сприйняття. І щоб це не полізло на сцену, треба постійно себе контролювати. Водночас я повинен створити такий артефакт, щоб він відповідав не тільки уподобанням дітей, а й моїм власним. Отаке прокрустове ложе. Зараз я репетирую «Уфті-туфті» за Беатрікс Портер. Вистава розрахована на дітей від 3-х до 5 — 6 років. Я взагалі ніколи такого не робив. І це, навпаки, цікаво! А загалом у кожній виставі має бути цілеспрямований посил, чіткий, до міліметру, розрахунок на певну вікову аудиторію.

— Яким бачите Харківський ТЮГ через два — три роки?

— Найкращим у Європі! Багатофункціональним. Багатовекторним. Відкритим для експериментів.

Свої слова Олександр Ковшун уже підкріплює справами: за активного сприяння директора театру Андрія Гапоновича змінено інтерфейс рекламної продукції, через все місто бігає трамвай № 6, заклеєний написами «Ми їдемо до ТЮГу!», триває «ревізія» репертуару, готується до відкриття мала сцена, разом із молодими режисерами розробляється проект вуличних вистав, розпочинається підготовка до українсько-німецького проекту за «Депеш Мод» С. Жадана. А те, яким саме має бути сьогодні театр для дітей, красномовно демонструють «Веселі пригоди Незнайка».

Ковшун — режисер надзвичайно фантазійний, йому нудно і нецікаво просто втілити на кону той чи інший текст. От і «Незнайкові» передує пролог: хлопчика Колю батьки залишають на літо в селі у бабусі, відібравши телефон, аби дитина не стирчала весь час в Інтернеті. Щоби впоратися з набридливою мухою, мати хлопця користується першою-ліпшою книжкою, що трапляється під руку. Нею виявляються «Пригоди Незнайка», і ця книжка стає таким собі порталом, котрий переносить Колю до казкової країни, геть позбавивши уяви про те, хто він і як його звуть. Отримавши за це від тубільців прізвисько «Незнайка», він змушений усього вчитися наново. А тим часом навколо нього вирує дивне, геть несучасне життя, яке більш за все нагадує парафраз популярної кінострічки «Стиляги»: бугі-вугі, вузенькі штанці у клітинку, сукні з «футляром», імпровізований естрадний майданчик у вигляді вінілової платівки фірми «Мелодія», бобінний магнітофон, кумачевий транспарант «Наша куля — найповітряніша куля у світі!» та сама ця куля у вигляді велетенської гумової рукавички із кошиком — бляшанкою з написом «Кілька у томаті»... А стрімкий ритм усьому цьому задають бадьорий лейтмотив «лєтки-єнки» та пронизливий фізкультурний свисток невгамовного лікаря Пілюлькіна.

Сам Коля (Дмитро Герасимчук) як типовий представник нашого часу попервах дивується та не сприймає того, що його оточує: він робить припущення, що «опинився у старому мультику» та запитує, чи це, мовляв, не «нова комп’ютерна гра». Але поступово він включається у події й знаходить собі нових друзів. Тож коли його сон закінчується, і реальні сьогоднішні друзі пробують виманити його з дому привезеним із міста ноутбуком, Коля вже не хоче відриватися від справжньої, паперової книжки — адже «цікаво, чим діло закінчиться»!

Режисерський месидж тут точний та прицільний: із всеохоплюючої віртуальної реальності треба повертатися у справжнє життя. Вистава має стати стимулом для батьків дочитати «Пригоди Незнайка» разом із дітьми — бо на кону події повісті навмисне лишаються незавершеними.

«Цікаво, чим діло скінчиться!». Ця репліка сценічного персонажа стосується і самого Харківського ТЮГу. І перші висновки можна буде зробити вже за рік, бо восени 2015-го на нього чекають аж чотири (!) пам’ятні дати: 95-та річниця започаткування дитячого театру в Харкові (після переїздів цей колектив сьогодні працює у Львові під назвою «Перший український театр для дітей та юнацтва»), 55-річчя його відновлення (власне, заснування того ТЮГу, яким він є сьогодні), 180 років його будівлі — пам’ятки архітектури на вулиці Полтавський шлях, та 100 років від дня показу в цих стінах першої театральної вистави.