Знак долi

Україною плине пам’ять про двохсотліття від дня народження Маркіяна Шашкевича, поета, що звертався до русинів-українців, коли Русь-Україну вкривали «мраки тьмаві» національної руїни: «Разом к світлу, други жваві!»

Пророкував повносиле відродження, нагадуючи своїм сучасникам: «Ти не неволі син!». Запитував: «Руська мати нас родила, Руська мати нас любила: Чому ж мова єй немила?» Коли українство потопало в русифікації, полонізації, германізації, нехтуючи найдорожчою національною цінністю, він перший в Галичині звернувся до українсько-галицького «читателя» з чесними і відвертими словами: «Язик — є то найчеснішим даром природи. В нім являється душа народа... Язик руський (тобто український. — Ред.) не завсіди був у тім понехаянню, як нинішніми часи. Мала Русь своє письмо, мала Русь свою словесність, а слава із неї досі гуде світом слов’янським...» В ювілейний 2011-й рік Маркіяна Шашкевича Роман Лубківський видав книжку «Камертон Шашкевича». Доречно, що вона побачила світ у «Місіонері», видавництві отців Василіян під орудою генерального директора отця Климентія, з словом-листом Верховного Архієпископа Києво-Галицького Святослава.

Привертає увагу оригінальне оформлення (відомий художник-дизайнер Федір Лукавий). Матеріали в книжці здебільшого не нові; перші з них сягають шістдесятих років минулого століття, але якраз тим книжка набуває своєрідної знаковості, що збором статей, рецензій, доповідей, промов, поетичних творів передає феномен постійної зацікавленості автором постаттю отця Маркіяна.

А феномен у чому? Роман Лубківський не був працівником якоїсь із наукових інституцій, де міг взяти тему про Шашкевича і за службовим обов’язком повинен був її «вести». Поет лише з власної охоти «тримає на контролі» дорогий образ... У вступному слові до книжки він намагається «з’ясувати хоча б для родинного та приятельського кола, чому саме Маркіян Шашкевич так багато дав йому як людині, а вже потім як літераторові. Ліризм та історизм — два крила Маркіянової музи — стали мені помічниками! В перших творчих спробах... Другий «момент істини» — наближення до Маркіяна Шашкевича під час навчання у Львівському університеті імені Івана Франка в 1958—1963 роках. Власне, в часи «шістдесятництва» шашкевичівська програма (глибоке пізнання історії й культури Батьківщини, не тієї міфічної, насильно нав’язуваної режимною ідеологією, а своєї української), звеличування рідної мови, переклад та багато іншого — були не лише взірцем, а й морально патріотичною спонукою».

У післямові до рецензованого видання Михайло Шалата доволі скрупульозно простежує основні колізії в часі духовного діалогу автора із Шашкевичем. Проте літературна і культурницька вартість книжки цими «колізіями» не вичерпується. Варто наголосити, що всі матеріали написано поетом. Через те позначені високою емоційністю, написані, отже, не тільки розумом, а й серцем. Однак, попри глорифікаційний характер відзначаються правдивою науковістю. Зібрані в цілісність, надають концептуальні ідеї, що випливають із дослідницької практики автора, є суттєвим доповненням сучасної наукової Шашкевичіани.

Автор із твору до твору наполегливо проводить сміливу і незаперечну концепцію, котру можна вмістити в лаконічну і складну за змістом фразу — формулу зі статті «Провісник доби нової» (1978 р.): «Започатковане ним духовне відродження не було б можливим, якби засновник «Руської Трійці» не скористався громадським і творчим досвідом усіх слов’янських літератур. Людина широких інтелектуальних обріїв, глибокий знавець античного світу, сучасної йому європейської літератури, він намагався розширити жанрові та тематичні межі української поезії. Він прищепив їй жанр і форму сонета, культивував баладу, елегію, ліричне послання, різновиди героїко-урочистої лірики, епічного пісенного твору. Його вірш динамічний, плавний, досить інструментований, вражає колористичним багатством. Він легкий і доступний, простий і сердечний. При пильнішому погляді відкривається стилістична різноманітність, мальовничість Маркіянової поезії.

Публіцистика в книжці подає не лише пізнавально-наукове свідчення, що вже відбулося. Кілька матеріалів містять і низку «запитів» на майбутнє до громади та урядових структур. Серед них, на думку автора, першочерговим є відновлення церкви Святого Духа, бо вона пов’язана з Шашкевичем-семінаристом. Без неї пам’ять про нього буде неповною. Книжка завершується поважним блоком автора. Провідною тут є кантата «Камертон Шашкевича», написана серцем... де поет веде Маркіяна до ряду «...Шекспір, Бараташвілі, Маха, Краль...» Невипадково, заявляє автор, бо

У цьому колі — там не тільки ви,
Але й народи ваші, так — народи!
А їм із прадавен впродовж століть
Чинилась кривда, так — народи!
А їм із прадавен впродовж століть
Чинилася кривда. То давали «право»,
То відбирали знову. То свідомо
Не помічали їх на карті світу.

Ці слова вистраждані автором, і верлібр, яким написано вірш, найкраще слугує відвертості розмови з читачем. Варто підкреслити, що під час написання кантати (1986 р.) Роман Лубківський вже був «у колі» найвизначніших українських поетів за доробком, за творчою майстерністю, однак він, очевидно, відчуваючи відповідальність перед Предтечею, докладає максимальних зусиль, на всю потугу свого таланту, щоб його твір — присвячений Маркіянові й про Маркіяна — зазвучав оригінально, світло, піднесено. Майстер і досягає задуманого рівня, залучаючи до роботи всі творчі можливості. Він справді пише поему у формі поетичної кантати, яка природно звучить у могутньому академічному хорі, лише потрібен диригент відповідного рівня таланту, відповідного розуміння величі Шашкевича.

Автор застосовує великий спектр віршованих форм — від баладних ямбічних зразків до терцин «каменярського» штибу. А там, де автор хоче зійтися з читачем на регістрах найвищої душевної сповідальної тайни, він вдасться до верлібру, ніби даючи зрозуміти читачеві, що йдеться про високе, святе, найсокровенніше. Кантата потребує глибокого наукового літературознавчого аналізу, а, отже, і розкриття всіх її знахідок і принад — на честь Маркіяна!

Проте сповідь автора більше подібна до клятви на «мечі»: «вберегти і відстояти свій народ... умертвити поріддя слуг Сатани».

Книжка збагачується новими матеріалами й далі. Очевидно, автор невдовзі перевидасть її доповненою. Бо Роман Лубківський не зраджує концепції свого духовного єднання з Предтечею. «Так, Наш Маркіян і Маркіян мій — це знак долі», — зазначає він.