Про Росію — без ілюзій

Останніми днями питання російської агресії проти України було порушено з новою гостротою на різних міжнародних форумах. Цьому питанню присвятили чергове засідання Ради Безпеки ООН, переговори у «нормандському» форматі у Берліні, обговорювали його і на Міжнародному економічному  форумі у Давосі. Але, як це було в попередніх випадках, безрезультатно. У Раді Безпеки ООН будь-яке рішення щодо врегулювання ситуації на Донбасі вкотре блокує Росія як один із п’яти постійних членів Радбезу. У Берліні четвірка міністрів закордонних справ (України, Німеччини, Франції та Росії) спромоглася на заяву із черговим закликом припинити вогонь та відвести озброєння. Вони також закликали контактну групу створити "необхідну кількість робочих груп", що займатимуться окремими аспектами Мінських домовленостей.

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін написав учора ранком на своїй сторінці у Twitter: у Берліні вчора було Бородіно - дипломатична битва, в якій ніхто не виграв і не програв. «Зробили крок вперед по одному пункту Мінських домовленостей. Домовилися, що тристороння група збереться обговорити відведення зброї. Ми наполягали, і Росія обіцяла привезти туди Захарченка та Плотницького. Але інші пункти РФ обговорювати не хоче. Це так не працює. Ще РФ обіцяє поговорити з терористами. По суті, поговорити сама з собою. І не купуйте росдезінформацію: немає нових "ініціатив Путіна". Ніхто їх не обговорює і не підтримує. Є Мінські домовленості. Треба ВСІ їх виконувати», - наголосив міністр.

Тим часом шеф німецької дипломатії Франк-Вальтер Штайнмаєр побачив відчутний прогрес на переговорах у Берліні. Зокрема, за його словами, згоди "нормандська четвірка" дійшла у питаннях демаркаційної лінії та відведенні важкого озброєння.

Однак німецький експерт із зовнішньої політики, старший науковий співробітник Європейського центру Карнегі (Брюссель) Ульріх Шпек досить критично ставиться до оптимізму Штайнмаєра: «Існує великий ризик у дипломатії, яку очолює Німеччина, щодо вирішення кризи в Україні: Росія використовує мирні переговори як інструмент для захоплення території».

І відповіддю на це, як зазначив «Дню» старший редактор журналу the Economist та старший віце-президент Центру аналізу європейської політики Едвард ЛУКАС, має стати наступна тактика: «Захід повинен підняти вартість ведення бізнесу для Путіна та його друзів, що означає виявлення їхніх брудних грошей на Заході і переслідування банкірів юристів і бухгалтерів, які допомогли їх відмити».

«День» звернувся до українських та зарубіжних експертів з проханням прокоментувати берлінські домовленості і розповісти, як Захід може змусити Путіна виконати Мінські домовленості.

«НЕ ВІРЮ В ТЕ, ЩО РОСІЯНИ БУДУТЬ ВИКОНУВАТИ ВЛАСНІ ДОМОВЛЕНОСТІ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України, Київ:

-  Щодо берлінських переговорів, які відбулися учора, я був не надто оптимістичним, тому що насправді не дуже вірю в те, що росіяни будуть виконувати власні домовленості. Ми це бачимо на прикладі неодноразових порушень. Але в цьому плані, відверто кажучи, не дуже розумію, в чому наш інтерес у фіксації цієї фактичної лінії окупації української землі. Якби йшлося про відведення російського озброєння за межі України, тоді я розумію смисл таких переговорів, а якщо ми вважаємо важливим досягненням фіксацію перебування російських збройних сил на території України, то я смислу в такому героїзму не бачу. В цьому контексті, я вам скажу чесно, мене порадувала вчорашня заява постійного представника США в ООН Саманти Павер, яка дуже чітко і ясно сформулювала, що насправді треба робити, на відміну, на жаль, від представників нашої влади, які борються трішки не за те. Тому є сподівання, що на Заході зараз справді відбувається переосмислення, але питання в тому, наскільки швидко воно матеріалізується в практичну допомогу.

 - Саманта Павер справді чітко назвала мету Росії – залишити окупаційні війська в Україні. Але Постійний представник Франції при Організації Об’єднаних Націй Жерар Аро закликав Україну надати Донбасу автономію при збереженні територіальної цілісності України, а Росію - припинити постачання озброєння і військових в Україну…

  - Ось це і є те, що називається якомога швидше заморозити й забути. Це вже відбувалось у багатьох інших випадках. Згадаймо всі так звані заморожені конфлікти на території колишнього СРСР, створені Росією. Тому це інша тенденція, коли декому дуже хочеться продати «Містралі», заробити чергові мільярди за рахунок інших народів. Але це така позиція, яку ми щонайменше за жодних обставин підтримувати не будемо.

- Отже, якими ви вважаєте головні пріоритети України у співпраці з Заходом?

- Я бачу тут два головні пріоритети. По-перше, фінансова допомога, але не така, про яку сьогодні говорять. Думаю, що всі звернули увагу на заяву міністра фінансів України пані Яресько про те, що йдеться аж про 15 млрд доларів. І вона абсолютно правдиво і правильно сказала, що це не можна порівнювати з тим, що відбувалось у Греції. Так, тоді йшлося про більше 150 млрд євро. Зрозуміло, що це абсолютно неадекватна оцінка того, що потребує Україна.

По-друге, нам, безумовно, потрібна реальна військова допомога. Але тут питання не у Франції. Крім Франції, є ще 27 інших країн-членів НАТО, які можуть надати Україні допомогу, якщо ми нарешті сформулюємо, що нам потрібно, коли і в якій кількості.

- Ви вважаєте, що Україна досі не сформулювала такого запиту?

- Виходячи з того, що ми досі не отримуємо того, що хочемо, у мене складається саме таке враження.

«РЕФОРМОВАНА УКРАЇНА БУДЕ СИЛЬНИМ ОПОНЕНТОМ РОСІЇ»

Сюзан СТЮАРТ, Німецький інститут з питань міжнародної політики та безпеки (SWP), Берлін:

- Коментар Штайнмаєра про досягнення помітного прогресу, але не прориву, добре підсумовує те, що багато людей у Німеччині думають про результати переговорів. Це добре, що якась домовленість була досягнута, принаймні в одному важливому питанні (відведенні важкої зброї), але ніхто не вірить, що це початок кінця війни та великого конфлікту між Росією і Заходом. Щодо мене особисто, я скептично ставлюся до того, що навіть цю угоду буде реалізовано. Це залежить не лише від Росії, а й від сепаратистів, і хоча Росія має значний вплив на багато сепаратистських груп, може виявитися, що цей вплив не достатній, щоб домогтися імплементації домовленостей, чи Росія може із задоволенням сприйняти це і звинуватити у цьому сепаратистські сили.

На мою думку, РФ пішла на цей крок, аби виглядати конструктивною і привернути увагу до ролі Контактної групи. Мені здається, що нинішня тактика Росії полягає в посиленні ролі Контактної групи й одночасно посиленні заяв Росії, що Київ і сепаратисти є сторонами конфлікту, а Росія безпосередньо не причетна до цього, тому перебуває в положенні, щоб відігравати роль посередника або «миротворця».

Захід повинен дотримуватися нинішнього підходу: застосовувати санкції проти Росії та надавати підтримку Україні в реалізації реформ. Набагато більше уваги слід приділяти саме умовам імплементації реформ і при цьому покладатися не лише на МВФ для моніторингу прогресу. Заходу і ЄС, зокрема, слід набагато тісніше співпрацювати з українським громадянським суспільством, яке може надати обґрунтовану інформацію про те, як відбуваються реформи і де можуть виникнути проблеми. Разом ЄС і частина українського громадянського суспільства могли чинити ефективний тиск на президента України, уряд і парламент. Реформована України буде набагато надійнішим актором у своїх відносинах з ЄС і сильним опонентом Росії. Однак я не очікую нічого такого, що Захід міг би зробити, щоб у короткостроковій перспективі переконати Росію вийти з України. Ключовим є збереження тиску в середньостроковій і довгостроковій перспективах і не піддаватися тим, хто в ЄС уже закликає про певну нормалізацію відносин з Росією.

«НІМЕЦЬКИЙ УРЯД ДУЖЕ СКЕПТИЧНО СТАВИТЬСЯ ДО БУДЬ-ЯКИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ З РОСІЄЮ»

Штефан МАЙСТЕР, експерт Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP):

- Не думаю, що це може бути якимось проривом, ви ніколи не можете знати, наскільки серйозними в ці дні є росіяни, з якими було досягнуто домовленість в Берліні. Ця домовленість відображає волю і сильний переговорний тиск з німецького боку, щоб зупинити спіраль війни в Україні. Це може бути початком реалізації Мінських домовленостей, але ми цього не знаємо. Німецький уряд також дуже скептично ставиться до будь-яких домовленостей з Росією. У мене викликає занепокоєння те, що у Росії і ЄС - протилежні стратегії. У той час як ЄС хоче отримати від Російської Федерації явний прогрес щодо ситуації в Східній Україні та реалізації домовленостей у мінському форматі, щоб говорити про інші питання спільних відносин, то для російського керівництва війна в Східній Україні тільки інструмент, щоб поліпшити свою переговорну позицію щодо важливих питань безпеки, енергетики тощо у відносинах між Росією та ЄС. Росіяни не будуть припиняти цю війну, якщо ЄС (і США) не готовий говорити про важливі питання Європи. Тому ми потребуємо паралельного переговорного процесу щодо України, виконання Мінських домовленостей і формату проведення переговорів з Росією щодо важливих питань.

«МОСКВА ХОЧЕ ОТРИМАТИ ЯКОМОГА БІЛЬШЕ ТЕРИТОРІЇ, ЩОБ МАТИ КРАЩІ ПЕРЕГОВОРНІ ПОЗИЦІЇ НА САМІТІ В АСТАНІ»

Андре Хартель, департамент міжнародних відносин Інституту політичних наук в Університеті Фрідріха Шіллера, Йєна:

- Позиція Німеччини є цілком зрозумілою і фокусується на реалізації мінського протоколу. Переговори у «нормандському» форматі (на високому рівні) є корисним засобом мотивування і чинення тиску на Контактну групу та на російську й українську владу з метою ефективно працювати над реалізацією домовленостей. Однак оскільки російська сторона відмовляється визнати свою пряму роль у конфлікті і бачить себе також в ролі посередника-миротворця, а не частиною конфлікту, то переговори є асиметричними і зосереджуються в основному на Україні як джерелі конфлікту. Росія, навпаки, комфортно звалює провину на сепаратистів, якщо реалізація будь-яких угод не в її інтересах. Основною проблемою для інших учасників (Німеччини і Франції) є відсутність прозорості і ефективних інструментів контролю. У реальності існує дефіцит довіри між російською та українською сторонами і поінформованості щодо того, що вони роблять на місцях і якими є насправді їхні стратегії на Донбасі. Звідси існує  інтерес до ефективного режиму моніторингу, який зі зрозумілих причин Київ і Москва намагаються підірвати.

На мою думку, ніхто в Німеччині не має ілюзій щодо будь-яких зобов'язань, взятих Росією у Берліні. Наприкінці минулого року Путін дав дуже чітко зрозуміти, що він буде робити все, щоб підтримати сепаратистів і не допустити повернення до статусу травня 2014 року. Переговори та їх результати разюче контрастують це, як і факти на місці. Москва знає, що в нинішньому стані дві організації («ДНР» і «ЛНР») навряд чи можуть вижити – вони потребують більше території і вигіднішої позиції. Мабуть, є щось в аргументі, що Москва - перед великим самітом в Астані - хоче отримати якомога більше території, щоб мати кращі переговорні позиції. Україна перебуває у важкій ситуації: вона може лише спробувати не дати сепаратистам захопити більше землі у певних місцях, у той час як її власний наступ може спричинити наступ російських військ (можливо, навіть відкритий) або втрату підтримки Заходу. Тому для неї бажано провадити приховані операції і говорити про них тільки в оборонній манері.

Захід зараз повинен серйозно подумати, як він хоче досягти своєї мети - територіальної цілісності для України, водночас не посилюючи санкції проти Росії. Проблема тут полягає також у визначенні: Путін може формально погодитися «віддати назад Донбас Україні», але умови серйозно підірвуть суверенітет України. Таким чином не буде жодного виграшу в тому, якщо росіяни офіційно відмовляться від «Новоросії» і якщо ЄС скасує санкції. Однак ЄС у даний час також не спроможний і не бажає надати Україні стільки політичної та економічної підтримки, щоб вона могла ефективно користуватися довгостроковим захистом від ревізіоністської Росії. Нещодавні висловлювання Могеріні щодо відносин між ЄС та Росією підтверджують можливість зближення між ними і певне «розуміння» щодо України і де-факто ролі ЄС на  пострадянському просторі. Я бачу лише один головний важіль з боку України - це побудова ефективної військової та державної адміністрації, диверсифікація джерел енергопостачання і збереження країни єдиною у своєму геополітичному виборі – це єдине довгострокове вирішення проблеми суверенітету. ЄС та члени євроспільноти можуть допомогти, але вони ніколи не будуть брати на себе відповідальність (військову).

ПРО ТРИ ВАРІАНТИ РОЗВИТКУ ПОДІЙ НА ДОНБАСІ

Андреас УМЛАНД, німецький політолог:

- Проблема, як і раніше, в Женеві, Нормандії або Мінську полягає в тому, що фактично потім будуть означати ці переговори і їх очевидні результати. Існує три варіанти: 1) нова домовленість знову буде повністю безглуздою. Ситуація на місцях буде розвиватися без істотних змін. 2) Поточна ситуація буде заморожена, що означатиме тільки початок імплементації припинення вогню, але не будуть реалізовані інші частини Мінських домовленостей. Це означає, що так звані ДНР/ЛНР стають де-факто територіями Російської Федерації. 3) Мінські домовленості будуть імплементуватися, що означатиме поступове повернення Донбасу, щонайменше під частковий контроль Києва. Росію буде винагороджено за такий розвиток подій скасуванням усіх більш ефективних санкцій.

Я б не виключав жодного з цих трьох сценаріїв. На жаль, Крим залишиться де-факто частиною Росії на багато років. Це також означатиме, що деякі з санкцій Заходу будуть збереженими.