«...18 років боротьби»

Верховна Рада проголосувала у другому читанні закон про створення суспільного мовлення. Законопроект № 1357 підтримало 256 народних депутатів. Історія цього законопроекту «ялозиться» уже майже півроку. Іще на початку грудня минулого року з’явився цей документ, проте тільки через місяць Рада ледь-ледь його ухвалила в першому читанні, а далі — безкінечні робочі групи і круглі столи. Офіційним «каменем спотикання» стала гостро-дискусійна ситуація, коли Микола Томенко відстоював позицію нереформування ОДТРК та розділення суспільного телебачення і радіо. Певний час виникали непорозуміння між регіональними мовниками, Держкомтелерадіо і Національною телекомпанією України, породженні різноманітними чутками про урізання ефірного часу («День» писав про це у статті «Запуск Суспільного ТБ. Зворотний відлік». — Авт.). Нарешті цього тижня під час чергового круглого столу, присвяченого європейським стандартам суспільного та моделі регіонального мовлення, можна було спостерігати примирення ОДТРК і НТКУ (чи не тому, що у більшості обласних телекомпаній — нове керівництво?..). Чи змінилася позиція пана Томенка, навіть його колеги по фракції не змогли сказати. То хто ж гальмує процес суспільного?

ДЕ-ЮРЕ

За словами Вікторії Сюмар, парламентський Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики ще три тижні тому підготував текст законопроекту до другого читання, проте до сьогодні його не було у порядку денному. «Процес триває, а законодавець іде позаду реального процесу», — відреагувала голова Комітету. Але і сам реальний процес, який фактично став заручником процесу юридичного, просувається поволі. За законодавством, суспільне не може розпочати свою роботу без наглядової ради. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення уже розпочинала конкурсний добір із представників громадських організацій до цієї структури, але призупинила його через зміни до закону. Тим часом про те, щоб депутати вибирали від своїх фракцій делегатів у цю наглядову раду не було чути взагалі. Проте Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики уже виявив бажання проводити такий добір під своїм наглядом, хоча, за словами директора Інституту Медіа Права Тараса Шевченка, і немає на це повноважень.

«Реформа дається важко й через те, що суспільне створюється на базі державних мовників, а не з нуля», — говорить медіа-експерт Світлана Остапа. Іншими словами, для того, щоб ОДТРК включилися у роботу суспільного, потрібне проведення аудиту. А тим часом на круглому столі озвучили вражаючі цифри — усі ОДТРК тільки на 30% оформили своє майно, дві з них узагалі не мають оформлених прав власності на землю і майно. І це державні (!) структури. Не дивно, чому курс на роздержавлення відбувається з таким скрипом. Але все це — окрема тема.

ДЕ-ФАКТО

«Залишати рудименти радянського часу (ОДТРК) — це все одно, що одразу відмовитися від реформи», — вважає Вікторія Сюмар. І це правда. Але так само чекати наказу «згори» реформуватися — це теж рудимент радянського часу. Зрештою, суспільне мовлення залежить не від плашки в ефірі і не від наглядової ради. Ніхто не заважав держтелерадіокомпаніям хоча б розпочати процес змін своїх програм, як це зробив «Перший Національний», але чи було бажання? Тож поки ми чуємо від пані Сюмар юридичні деталі з її сфери впливу: «Ми допрацювали нюанси щодо більшої гарантії неможливості відчуження майна, проведення аудиту, посилення редакційних рад — все це враховано поправками до другого читання», але на основне питання усі цих круглих столів — «коли?» відповідь криється в одному маленькому реченні. «Суспільне зможе запуститися за півроку чи з наступного року», — говорить пані Сюмар. І це навіть попри те, що пункт про старт суспільного мовника є у коаліційній угоді. «Я бачу сьогодні максимально високі очікування від суспільного. Не те щоб мене це лякало... Але якщо закон проголосують у четвер, то чи не очікують усі у п’ятницю старт потужного суспільного мовника? — стурбований генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія. — Та попри все ми налаштовані на цю роботу». Та от на що звертає увагу Тарас Шевченко — ні в угоді, ні у різних редакціях законопроекту немає дедлайну запуску суспільного. Тож поки безкарно можна ділити місця і гальмувати процеси реформування...

А тим часом Європа очікує від нас анонсованих змін. Присутній на круглому столі прес-аташе представництва Європейського Союзу в Україні Давід Стулік дипломатично, але водночас і строго зауважив: «Суспільне телебачення — це міжнародне зобов’язання щодо ЄС і Ради Європи. Гадаю, вже настав цей момент, коли законопроект має бути ухвалений. Україна без суспільного мовника не відповідає європейським стандартам. Ваша країна — одна із останніх, хто ще не має суспільного ТБ і радіо. У вас тут рік тому гинули люди на Майдані і досі гинуть люди на сході, які хотіли бачити європейське майбутнє для України. Треба робити все, щоб не підвести їх. Найголовніше — це ваші громадяни, які зацікавлені, щоб діяв незалежний, збалансований і належно фінансований мовник, який потім зможе визначати стандарти для інших телеканалів».

Ось і універсальний європейський «ключик», до розв’язання одного з аспектів проблем у телерадіосфері. Суспільне могло б зняти питання пікетів із вимогами заборонити російські серіали, могло б стати взірцем у виробленні новин і проведенні ток-шоу, могло б спонукати інші канали робити історичні, культурні, наукові програми і проекти... Але все це — лише в ідеалі. Якісне суспільне створить прецедент, якого так бояться власники деяких телеканалів... Інакше, як пояснити гальмування на законодавчому рівні депутатами, що перебувають у різних ложах і лобі, процесу реформування?

«Історія становлення суспільного мовлення — це 18 років боротьби, — говорить юрист Інституту Медіа Права Ігор Розкладай. — Наші попередники спробували запровадити закон про суспільне 1997 року, але цього не відбулося, і ми отримали «Україну без Кучми» і Помаранчеву революцію. Ми спробували це зробити 2005-го, але так само не змогли, і отримали Януковича і війну на сході. Зараз у нас є шанс все ж таки запровадити суспільне, щоб почати зшивати Україну». Суспільне могло би стати головним інструментом національного примирення. Питання лише в тому, як відбуватиметься це примирення через рік після відсутності комунікації?