«Пам’яткам – потрійний захист, музеям – нові підходи»

Міністерство культури активно змінює керівників провідних музеїв та заповідників. Національний заповідник «Софія Київська», Національний музей історії України, Національний музей народної архітектури та побуту України, Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» вже мають нових директорів. Проте кожне з цих призначень викликає неоднозначне сприйняття серед громадськості та експертів. Практично кожна кадрова перестановка завершується конфліктом чи скандалом. І в більшості випадків тому, що міністерство досі призначає людей на посади, а не проводить відкриті конкурси. Міністерських ставлеників громадськість та експерти не сприймають. Приміром, щодо нового директора музею в Пирогові є зауваження, що він не має належної освіти, музей критикують, бо отримав директора, який є швидше менеджером, а не науковцем. Чим керується Міністерство культури, обираючи нових директорів, за яким принципом їх призначають, чому досі не працює система конкурсного добору, на чому давно наполягає експертна спільнота? Це перше питання, і не єдине, яке «День» поставив заступнику міністра культури та керівникові апарату Юрію ЗУБКУ.

«СТАН ПАМ’ЯТКИ БУВ ЖАХЛИВИЙ»

— В усіх музеях та заповідниках, де відбулася зміна керівництва, для цього були вагомі підстави. За результатами аудиторських перевірок — треба було терміново виправити ситуацію у цих закладах і припинити ті серйозні зловживання, що там були. Взяти хоча б найрезонанснішу подію, що відбулася в Софії Київській. Виявлено, що будівельні роботи з прокладання теплових мереж до пам’ятки архітектури — брами Заборовського — велися без жодної належним чином затвердженої проектної документації, без погодження з ЮНЕСКО.

Зараз Генпрокуратурою порушено кримінальну справу за фактами зловживань колишнім керівництвом, конкретні деталі поки не можемо розкривати, але констатовано, що до бюджету слід відшкодувати кошти на загальну суму 215,6 тисячі гривень, встановлено неефективне використання бюджетних коштів на загальну суму 406 тисяч гривень, недоотримано бюджетом коштів на 395 тисяч гривень. А взагалі стан пам’ятки був жахливим, вона була перепрофільована на культурно-масовий заклад.

— Тобто Софія мала стати таким собі центром дозвілля...

— Так, центром дозвілля, поставили там писанку, відкрили резиденцію Святого Миколая... Мало того, було вихолощено весь науковий, кадровий потенціал. Тому треба було терміново рятувати ситуацію. Колишній директор перебувала майже чотири місяці на лікарняних, більшість із яких було оформлено з порушенням чинного законодавства та видано необґрунтовано. Чекати, коли людина вийде з лікарняного, коли пам’ятка руйнується, у міністра не було можливості, тому повернули Нелю Куковальську, яка до того очолювала цей заповідник.

Аналогічні ситуації були і в інших закладах. У Музеї національної архітектури та побуту взагалі керівництва не було. Після аудиту виявлено серйозні зловживання. Колишній директор Дмитро Заруба має повернути до бюджету близько 30 тисяч гривень — виявлено неефективне використання коштів на ремонти автомобілів, на бензин; замість того, щоб виділити гроші на реставрацію солом’яного покриття об’єктів народної архітектури, він спрямовував їх на якісь юридичні послуги. Але які юридичні послуги, коли у штаті музею кілька юристів?! Він найняв юридичну фірму, якій платив спочатку 99 тисяч гривень, а потім ще 30 тисяч гривень. Не оформлено торговельні об’єкти на території музею. Конфліктна ситуація почала підігріватися, коли нове керівництво почало виявляти нові порушення, в обох випадках матеріали передано у відповідні органи.

«АУДИТ ТА ОХОРОНА — У ПЛАНАХ»

— Керівників міністерство змінило, прийшли інші люди, але де гарантії, що вони не підуть тим самим шляхом, що й попередники? Чи буде і щодо них аудит, контроль, моніторинг?

— Буде звітність, зараз директори розробляють план розвитку заповідників, який затверджуватимуть міністр та перший заступник. Буде прозора система розвитку закладів. Керівники заповідників та музеїв щоквартально звітуватимуть щодо зробленого. Коли вносилися зміни до бюджету та Бюджетного кодексу, охорона музеїв стала захищеною статтею державного бюджету. Ми завжди мали особливу ситуацію, коли на охорону національної спадщини Міністерство фінансів не давало коштів. Де була змога, брали у штат охоронців, обмежувалися лише сигналізацією або одним постом на весь великий заповідник. Зараз ми пропонуємо створити окремий підрозділ Національної гвардії України для охорони музеїв та заповідників.

— Музеї насправді про це просять дуже давно...

— Нам не потрібно цих коштів, нехай напряму перераховують їх у відповідні підрозділи Нацгвардії, хай вони забезпечують охорону. І тут може бути велика соціальна користь — у нас активні військові дії, багато повертається поранених людей, яким треба шукати роботу.

— Музейна міліція — ще на стадії задумки чи йдуть перемовини, коли це може запрацювати реально?

— Ми відправили листи до МВС із пропозицію розглянути цю ідею, найближчим часом проведемо спільну нараду.

«ЩОДО ЗАПОВІДНИКІВ ТА МУЗЕЇВ, ЗАКОНОДАВЧОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ КОНКУРСІВ НЕМАЄ»

— Питання відкритих конкурсів — чи будете переходити у подальшому на таку процедуру? Щоб не міністерство призначало якусь особу, як це є зараз.

— Ми плануємо перейти до відкритих конкурсів. Серед підлеглих нам організацій є державні структури: театри, цирки, концертні підприємства, ми розробили відповідне положення про конкурсну комісію й зобов’язані для них проводити конкурси. Щодо заповідників та музеїв, то законодавчої регламентації немає. Розумієте, є певні сфери впливу серед тієї ж музейної громадськості, свої групи та течії. Коли вибирали президента ІКОМОСу, 19 його членів вийшли на знак протесту проти непрозорої процедури. Всі ці речі є. Міністерство тільки «за» проведення конкурсу. Але згідно з тими положеннями, остаточне слово за міністром. І завжди буде сторона, яка скаже: не так сформована комісія, не тих включили.

— Але де ж золота середина, щоб догодити всім?

— Є музеї, які координує Інститут національної пам’яті. Коли відбувалася зміна у Музеї жертв голодоморів, ми повністю підтримали пропозицію Володимира В’ятровича, призначили директором Олесю Стасюк, відомого дослідника у цій галузі. Але колишній керівник вирішив забарикадуватися та не пускати колектив у приміщення. Я коли туди їхав, подивився штатний розклад, затверджений попереднім керівництвом міністерства, мені стало дивно: усього у штаті 34 особи, з них перші 17 — це адміністративно-управлінський апарат, зокрема три заступники директора та чотири помічники, і два маленькі відділи — екскурсійний та науковий. У людини закінчився контракт, ніяких конфліктів не було, були рекомендації Інституту національної пам’яті. Тому конкурси — це європейська практика. До цього ми будемо йти, але є випадки, коли просто терміново треба вжити певних заходів.

«ТРЕБА НОВІ ПІДХОДИ, НОВІ ВІЯННЯ...»

— Ви роз’яснили ситуації, які на слуху. Але є тривожні факти і в регіонах. Нещодавно на сайті «Музейний простір» з’явилася стаття про візит у Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В.Тарновського: фотографії та анотації в експозиції наводять на думку, що музей стоїть на прорадянській позиції, вона — у дусі «Мир, труд, май», Сталін — у центрі. При цьому керівник музею є членом нашого представництва ІСОМ. Чи буде реагувати міністерство на ці факти?

— Цей музей підпорядкований Чернігівській ОДА, він не входить до структури заповідника «Старий Чернігів», хоча щодо самого заповідника теж є низка питань, з’явилося багато публікацій у чернігівській пресі, що ведеться будівництво бібліотеки у сучасному стилі на території Єлецького монастиря без жодних регламентуючих документів, а паралельно готується заявка на включення історичного центру Чернігова з його унікальними пам’ятками до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Тут якраз хочеться наголосити, що Національний музеї історії України має відігравати провідну роль. У більшості краєзнавчих музеїв експозиції побудовані за одним шаблоном. Там обов’язково є доісторичний період, середньовіччя, дві третини музею займає радянський період і трішечки — про незалежність.

— Але ж не весь музей радянський...

— Навіть у музеях тих регіонів, де основні події відбувалися в період Гетьманщини, козацької доби, вони займають маленьку частку загальної експозиції. Знову ж щодо Національного музею історії України, виявлено факти про незаконні орендні відносини, унікальне голографічне обладнання чомусь здається в оренду, розташовано у зовсім іншому приміщенні, взагалі не використовується музеєм, не проводиться оцифрування унікальних музейних експонатів. Скандалів там не було, але потрібні нові підходи, нові віяння. Тепер керує музеєм Тетяна Сосновська, яка успішно очолювала, хоч і невеличкий, музей Павла Тичини, куди ходили більше, ніж до Музею літератури. Тому міністр запропонував їй очолити НМІУ, можливо, як не історику, але людині зі свіжим поглядом.

«БУЛО СТВОРЕНО ТЕРИТОРІАЛЬНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА МІНІСТЕРСТВА, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ РОЛЬ НАГЛЯДАЧІВ ТА ЗБИРАЧІВ»

— Пані Сосновська може більше виконувати менеджерські функції, але Національний музей історії України має насамперед відігравати ідеологічну роль, що особливо важливо у нинішній час...

— Він має бути дороговказом для всіх історичних музеїв. Проте є речі, які треба негайно виправляти. А якщо говорити про громадськість, та її частина, яка зараз протестує проти міністра, раніше була причетна до охорони культурної спадщини. 2012 року міністерству було передано абсолютно непритаманні йому функції. Було внесено зміни до Закону України про охорону культурної спадщини, внаслідок чого всі питання зосереджувалися в руках керівників департаменту культурної спадщини, який очолював Андрій Вінграновський. Повністю було ліквідовано вертикаль структурних підрозділів з охорони культурної спадщини в усіх обласних та міських держадміністраціях. Натомість створили територіальні представництва міністерства, які фактично виконували роль наглядачів і збирачів. Тому терміново готуємо зміни до законодавства, найближчим часом будемо їх направляти до Кабміну. Монопольним органом, який видавав містобудівні обґрунтування, був НДІ пам’яткоохоронних досліджень, який до 2012 року очолювала Олена Сердюк. Саме цей інститут видав більшість історико-містобудівних обґрунтувань, що дозволяли незаконні будівництва. Я вважаю, що вся ота критика пов’язана не так із заміною керівників підприємств, як із тим, що перекриті всі ці погодження висотних будівництв.

«ЧАС ВІДІЙТИ ВІД ПРАКТИКИ, КОЛИ ПОЛОВИНУ ЕКСПОЗИЦІЇ ЗАЙМАЄ РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД»

— Повернімося до теми ідеології музеїв... Як мають зараз реагувати заклади культури в цілому на сучасну історію? Коли був Майдан, музеї в центрі міста ледь не билися за ці експонати. Зараз вони мають фіксувати події, що відбуваються на сході України, вже є артефакти, які можна збирати і готуватися до майбутніх експозицій...

— Готується постанова уряду про створення Музею Революції Гідності, зараз іде боротьба за те, щоб зробити його у Жовтневому палаці. Київ проводить конкурс на кращу ідею меморіального комплексу, існує вже понад 400 проектів.

— Так, це Київ, але регіони теж мають змінюватися та реагувати на сучасні події. Як?

— Музеї ми хочемо переорієнтувати так, щоб вони розкривали історію України, державотворення, були українськими за змістом. Час відійти від того, коли половину експозиції займає радянський період. Щоб музеї виховували справжніх громадян та патріотів України.

ЕВАКУАЦІЯ ЕКСПОНАТІВ

— Чи має міністерство можливості слідкувати за об’єктами культурної спадщини, що перебувають у зоні проведення АТО? Нещодавно наша кореспондентка була там, спілкувалася з місцевими експертами-культурологами, їхні висновки такі: архітектуру, пам’ятки, музеї знищують, а все майно вивозять, тобто процвітає мародерство.

— На жаль, на окупованих територіях не маємо впливу. А на інших — процес контролюємо. Пам’ятки, які мають велике значення, перевозять до обласних музеїв.

— А щодо Криму. Раніше ваша попередниця Леся Островська-Люта розповідала, що немає навіть зв’язку з керівниками тамтешніх закладів культури, і встежити, що там відбувається, неможливо.

— Зв’язок є, але далеко не з усіма, частина свідомих музейників якимось чином намагаються зберегти колекцію.

«НОВІ ЗАКОНИ КРАЩЕ ЗАХИСТЯТЬ ПАМ’ЯТКИ»

— Ще одна проблема: вже давно ЮНЕСКО має до нас купу претензій та зауважень щодо забудови буферних зон Софії та Лаври. Приміром, поблизу Софії, на вулиці Гончара, 17—23, будівництво таки виросло, попри судові рішення про його незаконність. Як буде міністерство врегульовувати цю проблему?

— Міністерство скасувало всі незаконні погодження навколо цих буферних зон. Те, що від нас залежить, робимо та інформуємо всіх. Зрозуміло, що нових погоджень не буде. Але якщо будівництво хтось веде, зрозуміло, мають реагувати Державна архітектурно-будівельна інспекція, місцева адміністрація та судові органи, щоб його скасувати. Наскільки я знаю, є рішення розібрати верхні поверхи висотки на Нижньому валу.

— Знову ж таки — треба змусити до цього забудовника, бо таких рішень є багато, але будівництва або триває, або його заморожують.

— Є рішення Київради про заборону будівництва у буферних зонах. Сподіваюся, що ми реально зупинимо ці речі. Внесення змін до Закону про охорону пам’яток дозволить об’єктам національної спадщини мати потрійний захист: від міської влади, обласної влади та міністерства. Відновлять громадські обговорення, як це було раніше.