«Мій стимул – цікавість, що буде завтра»

Місяць тому відома львівська журналістка, письменниця, багаторічний заступник головного редактора найдавнішого інформаційного агентства у Західній Україні «Західна інформаційна корпорація» Тетяна Вергелес очолила ІА ZIK. Про особливості роботи на відповідальній керівній посаді, інформаційну мапу країни і таємниці пошуку стимулу у воєнний час ми розмовляли з Тетяною Володимирівною напередодні відкриття у Львові Фотовиставки «Дня».

— Ви вже місяць працюєте на посаді головного редактора ІА ZIK. Чи плануєте змінювати редакційну політику або структуру роботи агенції?

— Робота нашого інформаційного агентства та медіа-холдингу загалом ґрунтується на командній грі. Відповідно, не може бути так, що приходить новий керівник і одразу все знищує «до основанья, а затем...» Основні принципи роботи, основні механізми налагоджені давно, і вони добре працюють. А Тарас Смакула (колишній головний редактор ІА ZIK. — Авт.) очолив департамент інформації медіа-холдингу ZIK для того, щоб у нас не було такого, що агенція про одну і ту ж подію розповідає в різному ключі з каналом. Сайт продукуватиме інформацію узгоджено з каналом. Це — один медіа-організм. Місяць роботи показав, що треба організувати свій час так, щоб мати можливість на індивідуальну роботу з кожним журналістом у команді. Хочу дати можливість всім журналістам для творчого пошуку та професійного зростання. Адже від того як організована робота, як працює кожен журналіст окремо, по суті, залежить обличчя сайта. Це, передусім, якість інформації та розвиток нових проектів. До речі, ми запустили проект «Кримські татари у Львові» — ця ініціатива належить нашим молодим журналістам Тетяні Штифурко та Роману Балуку. Тобто ІА ZIK подає історії кримських татар, які переїхали до Львова і намагаються не загубитися тут, зберегти свою мову й культуру. Водночас вони не хочуть сидіти на шиї в держави, а готові працювати і творити у Львові. Вони відкриті й налаштовані позитивно до львів’ян і кажуть, що в обох народів насправді багато спільного.

Тетяна Вергелес

Робитимемо акцент на розслідування, цим займатиметься, зокрема, досвідчений журналіст Наталія Шутка. Власне мені б хотілося, щоб кожен журналіст міг себе виявити якнайбільше, розкрити в собі новий потенціал. Одне з головних завдань — найкращі проекти та знахідки каналу ZIK паралельно природно відображати на платформі ZIK.UA. Наразі працюємо над розробкою нового обличчя сайта, де буде врахована особливість спільної робота ІА та каналу.

Звичайно, ми робимо акцент на виробництво власного продукту, коли інформаційне агентство виступає першоджерелом повідомлень, але, водночас, будемо розвивати солідарне коло, про що ми з вами не одноразово говорили. Будемо брати для нашого сайта найкращу інформацію з інших ЗМІ, в тому числі з «Дня», — з посиланням, з популяризацією вашого видання. Це має бути спільне пропагування найкращого, що є в українській журналістиці.

— Невдовзі 8 і 9 травня, дні, присвячені пам’яті жертв Другої світової війни. Яким має бути, на вашу думку, в цей час українське інформаційне поле?

— Насамперед мудрим та врівноваженим, тобто без істерики, спокійним... Звичайно, ми розуміємо, з яким підтекстом наші канали саме зараз запускають в ефір старі радянські фільми. Ці фільми для нас після війни на сході звучать по-новому. Інколи відверто хочеться вимкнути телевізор. Але вони і розраховують на нашу істерику та неадекватну поведінку. А цього допустити не можна. У медіа, зокрема у «Дні», зазвучала правильна лінія щодо перемоги у Другій світовій війні. Мова про те, що це не Росія виграла, а насамперед Україна, через яку пройшла вся фашистська навала.

Так склалося життя, що й надалі, сьогодні, ми повинні проти цього боротися, зупиняти вже з другого боку фашистську навалу. Як донька ветеранів війни, які пройшли 2-й Український фронт, для яких важливою була дата 9 травня, я вшановуватиму цей день лише як пам’яті про жертв. У жодному разі це не день перемоги. Тим більше, що ми бачимо, що фашизм не подолано.

Сьогодні — час парадоксів. Той, хто боровся проти фашизму, здійснює фашистську агресію проти України. Але попри всі емоції, повторюся, інформаційне поле має бути врівноваженим. Люди покладуть квіти на могили загиблих ветеранів, також — на могили воїнів УПА, що виборювали незалежність України. А медіа ці процеси має вдумливо супроводжувати.

— 29 квітня у Львові відкривають Дні «Дня», в рамках яких буде представлено фотовиставку...

— Так, знаю. Залюбки прийду. Львів очікує Фотовиставку «Дня». Я щойно була в ефірі Українського радіо і говорила про «День» як газету, яка показала нам приклад на Майдані і під час російської агресії на сході країни — це ніби якісна фронтова преса. «День», організовуючи такі виставки і демонструючи їх по всій країні, безумовно, робить неоціненну річ, передусім для консолідації нації. На світлинах — Майдан, східний фронт, власне, саме життя України. Разом з тим присутній оптимістичний посил. Повторюся, ми чекаємо на виставку. Переконана, що буде багато вдячних глядачів.

— У своїй книжці «Моя грішна журналістика» ви згадуєте девіз Марії Людкевич — «Шукаймо стимул!». У чому особисто ви сьогодні шукаєте стимул?

— Попри ситуацію в країні, те, що щодня бачу в текстах темні, напівтемні, сірі барви картини сьогодення, — по натурі я оптиміст. Тому завжди з оптимізмом хочеться подивитися в завтра. Якщо ти маєш сьогодні якісь негаразди, виклики долі, випробовування — налаштовуєшся на позитив і працюєш. Я люблю по-дитячому наївне гадання — що буде завтра. І завжди, коли сьогодні добре попрацюєш та докладеш до якоїсь, здавалося, невирішальної справи максимум зусиль, завтра це виглядатиме зовсім по-іншому. Певно, мій пошук стимулу — в оптимізмі.