«…Забути ці світлини просто неможливо!»

Біль. Шок. Сльози. Сподівання. Віра. Радість. Впевненість. Гордість. Ці почуття - лише дещиця з емоцій закарпатців, котрі впродовж двох останніх тижнів травня мали чудову нагоду переглянути в обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая найкращі світлини міжнародного фотоконкурсу «День»-2014 - свідчення чи не найскладнішого періоду життя сучасної України – Революції Гідності та військового протистояння російській агресії на східних теренах Вітчизни.

Фотовиставка «Дня» мала на західних рубежах України шалений успіх. Охоронець музейних експозицій Ян Малош каже, що «люди йшли на виставку, як колись у мавзолей». Особливо - молодь. Педагоги практично всіх шкіл міста скористалися доброю нагодою влаштувати старшокласникам своєрідний позакласний урок патріотизму. Наскільки їм це вдалося, засвідчують записи у книзі відгуків. «Навіть не сподівалися, що на цій виставці побачимо такі фотографії, які дадуть зрозуміти почуття наших захисників: страждання, біль, страх втратити найдорожче. Водночас ми побачили неймовірні фото щастя, які змусили нас посміхнутися і повірити у майбутнє України, її нездоланність», - пишуть педагоги Юлія Зуєва, Валентина Попик, Катерина Хрипак. «Не втомлююсь розповідати про те, що в Ужгороді триває дуже класна виставка. Але обов’язково приїздіть ще з новими світлинами. Ви круті – організатори і фотографи!» - пише автор, який залишив під записом за 20 травня свій автограф, а Валерій і Лєна з Новомосковська побажали Україні Миру і процвітання .

Для культурно-мистецького та суспільного життя Ужгорода ця подія матиме довгостроковий вплив, - вважає директор Закарпатського художнього музею ім. Й. Бокшая Франциск Ерфан. – У нашому місті акції всеукраїнського масштабу, з різних причин, відбуваються не так уже й часто. Склалася якась недобра традиція, що столиця живе своїм життям, а регіони – своїм. І якщо у великих центрах, таких як Харків, Львів, Одеса, життя вирує, то у невеликих містах з цим існують проблеми. Своїми культурними «інтервенціями» до різних міст України редакція «Дня» виконує консолідуючу роль в загальнодержавному контексті, робить яскраву подію життя країни надбанням усієї нації. Я спостерігав за реакцією людей, які приходили оглянути фотовиставку до нашого музею. Більшість з них «пропустила» ці події через власне серце і душу, і сюди йшли, аби підсилити власні враження від тих подій останнього року, які сколихнули нашу країну. Суспільне значення даної виставки якраз і полягає в особистому емоційному відтворенні цих подій, без фальшивої патетики чи приниження їхнього значення для майбутнього країни та осмислення того, що відбувається сьогодні.

Ця виставка мала ще одну надзвичайно важливу суспільно-культурну складову – завдяки її проведенню дорогу до нашого музею вперше проклали для себе сотні молодих ужгородців – студентів вишів, учнів коледжів, старшокласників. У їхній молодій пам’яті, безумовно, закарбуються ці відвідини культурно-мистецького осердя міста і для подальшого спілкування з світом прекрасного».

Мешканка приміського села Пацканьово Ганна Желізняк, яка провела усю буремну зиму 2013-14 років на столичному Майдані («День» писав про неї у матеріалі «Мама…»), каже, що фотовиставка немов повернула її у ті тривожні і, водночас, фантастично романтичні дні Революції Гідності. «Я щоразу проводжала і зустрічала хлопців з нашого намету, які стали для мене як власні діти. Щосереди до нас приїздив монах, котрий привозив нам освячену воду. Цю воду я додавала до великої ємності і щоранку давала пити своїм хлопцям: вірила, що це вбереже їх від усього злого. На щастя, з нашої палатки ніхто не загинув – можливо, освячена вода й порятувала наших хлопців. А вдень, нагодувавши та спорядивши хлопців на пости, ми йшли у Маріїнський парк просити тих, хто там стояв, аби вони переходили на бік народу. Ходили і до «беркутівців», намагалися спілкуватися з ними, фотографувалися. Я з особливою увагою роздивлялася світлини з Майдану, намагалася знайти когось із знайомих. Але потім зрозуміла, що усі «майданівські» обличчя знайомі. Щире спасибі редакції за увічнення тих днів, які, безумовно, змінили людей і ще змінять країну»,- ділиться враженнями пані Ганна. Її думка переплітається із записом у книзі відгуків:«Дуже вдячні вам за фотовиставку! Ми стали свідками тих страшних подій на Майдані, які назавжди залишаться у нашій пам’яті. Неможливо без емоцій дивитися на ці події. Кожна світлина яскраво відображає вагу цієї події. Натхнення вам і наснаги! Колектив ЗОШ №15».

«Серед різнопланових публікацій газети «День» особисто мені найбільше припадають до душі статті, які несуть нинішньому поколінню українців правдиву інформацію про нашу історію, - каже голова обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих, народний депутат України ІІ скликання Іван Коршинський. - І мова не лише про ґрунтовні наукові розвідки та академічні дослідження, які містять незаангажований погляд на епохальні події 100, 300 чи 500-літньої давності. Пишучи правду про Голодомор, розповідаючи на своїх шпальтах історії спротиву тоталітарній системі, у тім числі й про моїх побратимів-закарпатців, як-от про учасника Норильського повстання Андрія Чонку чи співтабірника Л.Лук’яненка Івана Мирона, ви формуєте у молодого покоління почуття патріотизму, любові до рідної Вітчизни. Подвиги нинішніх наших мужніх захисників у боях на сході України – результат і вашої системної кропіткої роботи». Підтвердженням цих слів є колективний відгук учнів і педагогів ЗОШ №19: «Щиро дякуємо вам за патріотизм та відданість справі. Слава Україні!».

Олексій Корсун, керівник науково-редакційної групи редколегії Закарпатської обласної Книги «Реабілітовані історією» розвинув цю думку. «Для мене особисто фотовиставка «Дня» - не просто мистецька акція високого ґатунку, кожен знімок якої випромінює імпульс патріотизму, а й своєрідний реквієм за всіма, у переважній частині молодими співвітчизниками, які присвятили себе захисту України від окупанта. Як зовнішнього, у степах Донбасу, так і внутрішнього, на Майдані. Мені особливо близька ця тема ще й тому, що три місяці тому у боях під Дебальцевим загинув мій зять - майор 128 гірсько-піхотної бригади В.Постолакі, буквально через три тижні після свого інтерв’ю «Дню», яке стало своєрідним підсумком його земного життя. Вдивляюся у фото наших військовиків і бачу те, що їх єднає – мужність, відвага і готовність до самопожертви заради найдорожчого – незалежності Вітчизни та безпеки власної родини.

Уся моя родина надзвичайно зворушена тією роботою, яку проводить «День» по увічненню пам’яті загиблих українців у неоголошеній війні з Росією. Ваш цикл «Вони загинули за нас» - це загальноукраїнський мартиролог нинішніх Героїв-патріотів. Дуже важливо, що ви робите це сьогодні, щоб наступним поколінням не доводилося, як це ми чинимо сьогодні стосовно тих, хто загинув за волю України, чи був знищений тоталітарним режимом 70 і більше років тому, по крупицях відшуковуючи свідчення їхнього подвигу. Спасибі вам за все!»

«Поєднання таких акцій, як експонування потужної за своїм ідейним спрямуванням фотовиставки та реалізація виданих редакцією унікальних книг з історії України – спонукає особисто прилучитися до творення розумного простору, - каже регіональний менеджер компанії ОККО  Євген Дутко. - Я навчався в ужгородській гімназії порівняно недавно і в пам’яті ще зовсім свіжі спогади про те, яких зусиль докладав наш вчитель історії Федір Федорович Брецко, розшукуючи у різних джерелах необхідну інформацію, якої з різних причин у підручниках не було. Щоб полегшити йому та його колегам роботу сьогодні, я придбав для гімназії книги «Дня», зокрема «Силу м’якого знака», «Україна Inсognita», книгу Д. Мейса про Голодомор в Україні та низку інших. Хай молодша генерація пізнає історію України без політичних інтерпретацій чужинців».

Відвідувачі фотовиставки активно долучилися й до голосування за визначення кращої світлини. Як засвідчили редакції працівники музею, котрі й склали «лічильну комісію», ужгородцям найбільше сподобалася робота «Проводи» фотокореспондента «Дня» Миколи Тимченка (до речі, її вподобали і в інших містах, наприклад у Львові). Друге місце у «Побачення» того ж Миколи Тимченка, третє – «Батьківська мужність» Івана Любиш-Кірдея. А якби проводився ще й конкурс відгуків, особисто я визнав би переможцем запис пані Орисі з Ужгорода: «Ми це прожили, стоячи по різні сторони барикад. Така виставка повинна об’єднати усіх українців. Боже, дай нам мудрості!»

Надворі - вже літо-2015, а фотовиставка «Тернова осінь» на канікули не йде. Уже завтра на запрошення педагогічного університету імені Івана Франка вона переїздить до прикарпатського Дрогобича – невеликого, але дуже важливого у культурному просторі України міста, неподалік якого побачив світ Каменяр, що заповів нам «лупати сю скалу» - скалу власного невігластва та меншовартості.