Нове життя гоголівських персонажів

Київський муніципальний театр опери і балету для дітей і юнацтва (КМАТОБ) у простолюдді називають «Оперним театром на Подолі». На минулому тижні колектив порадував шанувальників відновленням чудового фольк-балету метра сучасної української музики Євгена Станковича в постановці хореографа Віктора Гаченка, диригента Євгена Воронька, симфонічного оркестру, хору, артисти та солісти балету.

До речі, Євген Федорович (який був присутній на виставі разом із дружиною та донькою) розповів, що написав цей твір іще 26 років тому: «Тоді, коли мені дали «по шапці» за фольк-оперу». Нагадаю, що йдеться про геніальну фольк-оперу «Цвіт папороті», написану наприкінці 1970-х для Хору імені Г. Верьовки й заборонену тодішньою владою після генеральної репетиції... Та на щастя, після такого нищівного удару тодішньої системи композитор не зламався, а продовжив свої пошуки вже у балетному жанрі. Маестро надихнула на творчість гоголівська «Майська ніч» із циклу повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки». Твір було успішно поставлено хореографом Віктором Гаченком. Потім «Майська ніч» певний час ішла в постановці Алли Рубіної. Зараз молода команда, яка прагне суттєво пожвавити репертуар театру (а з ним і музично-театральне життя столиці) вирішила відновити балет у первісному варіанті й не прогадала. За допомогою органічного синтетичного дійства вдалося передати і животворний гоголівський гумор, і світлу поетику, й ніжні ліричні почуття...

У музиці — той-самий український фольклор, з яким композитор добряче-таки побешкетував: за допомогою оркестрових тембрів (низька мідь, щедре застосування ударних, сурдин тощо), гармонії (кластери), темпоритму (всілякі варіації) тощо. Завдяки системі лейтмотивів драматургія є стрункою і прозорою: поява Левка (Артем Тимчук) й Галі (Тетяна Циганкова) супроводжується мелодією пісні «Ой зійди, зійди, ясен місяцю...» та «Видно шляхи полтавськії», забави хлопців — сороміцькою «Катерино, відчини-но!» та ін. У вступі лунає дівочий хор «Благослови, мати», у фіналі — весільні пісні. Власне у цьому унікальність цього балету — хор майже увесь час присутній (хормейстер Анжела Масленнікова розташувала співаків на балконі, тим самим суттєво розширивши сценічний простір), при тому жваво рухається, «живе» на сценічній картинці, ще й чудово співає «народною» манерою, часом (як і в житті) «розбивається» на окремих солістів (сопрано Наталя Пелих, перший тенор Дмитро Фощанка та ін.). За допомогою танцювальних мелодій характеризуються Голова (Володимир Прянічніков) і його почет, вічно п’яний Каленик (Мирослав Черноус), Своячка (Міе Нагасава). Тембр арфи «закріплено» за Панночкою (Ольга Постернак), а дзенькіт ударних — за Відьмою (Ігор Хомищак). До слова, видно було, з яким задоволенням і захопленням грали оркестранти (диригент — Євген Воронько). Все дійство розцвічено влучною, дотепною, вельми промовистою та насиченою тонким гумором хореографією.

Чудові декорації (художник — Марія Левитська) змальовують рідний краєвид українського села, що, завдяки мінімалістським трансформаціям перетворюються то на берег озера вночі, то на сільську околицю, то на шинок.

Вистава триває на одному подиху, нікого з глядачів не залишає байдужим і випромінює море позитиву.