«Найстрашніша зброя – висміяти тирана»

Засновник і президент Спілки карикатуристів Росії, політичний карикатурист Михайло Златковський відомий далеко за межами своєї країни. Михайло Михайлович є лауреатом понад 200 національних і міжнародних нагород у багатьох жанрах образотворчого мистецтва — в плакаті, карикатурі, анімації, книжковій та часописній ілюстрації, дизайні ЗМІ. Нині він працює головним художником газети «Новые известия». Пропонуємо нашим читачам бесіду з Михайлом Златковським.

— Яка сьогодні роль карикатури?

— Роль карикатури не лише «сьогодні», але й завжди була і є одна і та ж — висміювати вади, пороки суспільства.

З 1917 до 1987 року в СРСР існувала лише одна сатира — проти імперіалізму, проти «ворогів народу». І трохи сатири проти дрібних вад радянського життя — пияцтва, нехлюйства, молодіжної моди і захоплень західною музикою і подібним.

Під час Перебудови з’явилася справжня сатира — проти Горбачова, влади, соціалізму. І ця сатира потихеньку зійшла нанівець до часів Путіна.

— Ваші роботи було відзначено в багатьох країнах світу. А чи дана їм належна оцінка в Росії?

— Ні. І не буде. Доки існує нинішній режим. Щоправда, в середовищі колег у мене є, як мені здається, пошана.

— Одного дня в інтерв’ю «Радіо Свобода» ви сказали, що найстрашніша зброя — висміяти тирана. «Якщо, наприклад, опублікувати в «Известиях» або «Российской газете» картинки з Путіним або Медведєвим, які накопичилися за ці роки у моїх колег, то не буде більше ні Путіна, ні Медведєва». Чому тоді ці карикатури не публікуються?

— За старим єврейським анекдотом — відповідь «ТОМУ». Ось саме тому й не друкують, оскільки це пряма загроза існуючій владі. Навіть небагато які ще наразі незалежні від Кремля ЗМІ бояться ТАКУ сатиру друкувати.

— Чи є сьогодні місце для політичної сатири в російських ЗМІ, для тем декомунізації та «імперських замашок»?

— Є, звичайно. Якщо ця політична сатира спрямована проти опозиції, США, «гейропи», України. Такі картинки із задоволенням друкують більшість урядових ЗМІ.

Про яку декомунізацію та «імперські замашки» може йтися, коли тема імперії і комунізму стають у Росії мало не державною ідеологією? Ось скоро буде референдум про повернення пам’ятника Дзержинському знову на старе місце, навпроти КДБ.

— Чому ви вирішили займатися політичною карикатурою?

— Хотів не бути на узбіччі життя своєї країни. Але, щоправда, політсатира забирає у мене 10-15% часу. Мені більше хочеться бути художником загальнолюдських тем.

— Чи відчуваєте ви себе запитаним у Росії?

— Звичайно, ні. Для мене з 2008 року діє заборона в Росії на професію політичного сатирика. Заборони почалися з дня інавгурації Путіна — спочатку стало не можна про церкву, потім — про армію, поліцію, прокуратуру, «Газпром», про санепідемслужбу, і, зрештою, з 2008 року  все стало не можна.

— Що сьогодні являє сучасна російська карикатура?

— Художників зо 50 малюють лише на міжнародні конкурси, заробляють дизайном, версткою. Але є 3-5 осіб, які із задоволенням  беруть участь у всіх пропагандистських кампаніях Кремля. Колеги жалісливо до них ставляться. Я давно перестав з ними вітатися.

— У січні було вчинено напад на редакцію французького часопису «Шарлі Ебдо». Ісламісти пояснили це образливими карикатурами на пророка Мухаммеда. Як на ваш погляд, чи повинен карикатурист мати «самоцензуру»?

— Жодної цензури не може бути  в карикатурі, але я не малював проти ісламу. Марно «говорити» однією мовою з печерними мешканцями.