А про глядачів не згадали...

Безпрецедентна ситуація відбувається у творчому колективі. 20 червня розпочали страйк працівники Львівського українського драматичного театру ім. Лесі Українки. Під час вистави «Дівка» 25 працівників театру звернулися до глядачів, висловлюючи недовіру своєму директорові Олексію Коломійцеву через підозру у фінансових махінаціях та перевищення посадових обов’язків.

Нагадаємо, О. Коломійцев — театральний режисер, композитор, актор, співак і педагог. Закінчив Дніпропетровське музучилище ім. Глінки і режисерський факультети Харківського університету мистецтв ім. Котляревського. Працював як режисер і соліст у Харківському театрі опери і балету та Харківській музкомедії. Організував арт-тріо в жанрі неокласичного кросоверу «Esthetic Empire», потім «Театр знедолених». Працював режисером у музично-драматичних театрах Донецька, Дніпродзержинська, Одеси, Полтави, а з 2014-го — директор Львівського театру ім. Лесі Українки. З появою Коломійцева активізувалося творче життя у колективі, але диктаторські замашки керівника породжували конфлікти, які вилилися у бунт... Протестувальники заявили про безстроковий страйк і пообіцяли не виходити з театру, якщо їхні претензії до керівника не візьмуть до уваги (див. «День» №108). Але після перемовин з представниками міської ради полишили приміщення, погодившись на обговорення конфлікту, відповідно — його розв’язання, за участю представників обох зацікавлених сторін, також — очільника управління культури ЛМР Ірини Магдиш та керівника департаменту гуманітарної політики ЛМР Галини Слічної. Як розв’язати цей конфлікт? «День» спробував розібратися у ситуації.

Вікторія ШВИДКО, директор Першої сцени сучасної драматургії «Драма.UA»:

— У театрі багато відбулося за останній рік, і не важливо, який характер керівника, важливо те, що він робить. Але одна справа мати цікаві ідеї, а інша бути керівником. Власне для керівника стратегія дуже важлива, а коли її немає то театр чи будь-яка інша установа починає розповзатися по швах.

Щодо нашої співпраці, то було таке враження нібито ми спілкуємося різними мовами. Наприклад, в один момент ми про щось домовляємося, а потім минають дві години і з’ясовується, що ніхто не домовлявся... Тобто, якийсь такий прокол у комунікації. Були різні ситуації, коли інформацію одне від одного ми не озвучували, бо вважали, що й так усе зрозуміло.

Олексій Коломійцев не влаштовує акторів як директор, бо він не виконує своїх посадових обов’язків, адже, мабуть, складно бути всіма уособленнями, якими він себе вважає. Дії акторів логічні, оскільки його контракт закінчується. Далі він може залишитися як режисер, але посаду директора, розпорядника муніципальної установи, мені здається, він просто не витягує.

Божена ГОРОДНИЦЬКА, мистецтвознавець:

— По-перше, зривати виставу, коли зал заповнений на дві третини (а це для театру більш ніж достатньо) — неповага до глядача! По-друге, захоплювати приміщення комунальної власності, якою є театр — безглуздо. А по-третє, вимагати від управління культури звільнення директора в суботу-неділю, за відсутності у місті начальника управління — просто нелогічно...

Революція — це шлях до реформи, а театру реформа дуже потрібна, і ми це всі добре знаємо, але те, що сталося в театрі має мало спільного з революцією — це був бунт. Революціонери декларують вимоги, а молоді люди у ту суботню ніч не знали конкретно чого вимагають, лише жалілися, що їхній директор хороший режисер, але він п’є, матюкається, принижує їх і просто хам.

Знаєте, хороший режисер, не зобов’язаний бути хорошою людиною. А що до того, що Коломійцев хороший і талановитий режисер із власним креативним баченням — це беззаперечно. Інша річ, що у житті він не завжди вміє коректно поводитися і спілкуватися з людьми. Принижувати людей — не належить до рис порядної людини. Але це «кухня», невміння порозумітися з керівником на такому рівні не є причиною виносити це на публіку.

За рік із хвостиком, Коломійцев змусив-таки Львів заговорити про театр, який вартий уваги і має право на життя, бо ж досі тут не діялося нічого, окрім, як продавали секонд-хенд та виставлявся Музей воскових фігур.

Я за революцію, і я не стою ні на боці Коломійцева, ні по інший бік від бунтарів, але звинувачуючи когось у фінансових махінаціях — треба мати підстави, ми не почули фактів.

Далі є лише два варіанти: або Коломійцеву продовжать контракт, і вони продовжать роботу, хоча я слабо уявляю, як можна працювати на результат у такій ворожій атмосфері. Або Коломійцеву контракт не продовжать, він забере свої вистави і поїде далі, а колектив залишиться зі своїми «здобутками». В будь-якому разі для обох сторін конфлікту він залишить негативний слід.

Олексій КРАВЧУК, режисер, постановник вистави «Баба» Павла Ар’є на сцені Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки:

— Олексій Коломійцев людина талановита і в нього є роботи цікаві, але завжди в основі побудови здорового колективу має бути етика. Бо театр — це ансамбль, який зберігається тільки за цих умов. Я думаю, що продовження співпраці трупи та колективу можливе. Кожен із нас може робити помилки, річ у тім, які ми робимо висновки. Окрім того, варто прибрати маніпулятивність у спілкуванні, бо тоді створюється нещирість, а директор має бути відкритим. Мені здається, тільки так можна працювати далі.

Майя ГАРБУЗЮК, театрознавець, Львів:

— Як член експертної ради з проведення конкурсу на вакантну посаду директора цього театру, зауважую, що у лютому 2014 р., після представлення претендентів на посаду, більшість учасників ради, і я зокрема, говорили про невідповідність кандидатури пана Коломійцева на посаду саме як директора театру. Головним аргументом була творча заангажованість та мистецькі амбіції цієї людини, яка претендувала саме на творчий сегмент у роботі театру, і аж ніяк не на обов’язки адміністратора і менеджера. Керівники міського управління проігнорували як поради членів комісії, так і цілком об’єктивні факти — адже за останні роки О. Коломійцев змінив так багато місць роботи, а інформація про його діяльність у театрах Харкова та Полтави була настільки негативною, що це мало б насторожити тих, хто вважає себе речниками львівської громади і уповноважений приймати рішення. Щодо етичної складової, то вона власне і стала ключовою точкою конфлікту, оскільки актори, пропрацювавши з ним цілий сезон, дійшли до певної межі свого людського виснаження, фізичного та психічного, до тієї межі, на якій вони просто вирішили не втрачати своєї гідності. І тут йшлося не просто про проблеми комунікування між колективом і паном Олексієм, а про порушення тотальних засадничих прав і норм співпраці між керівником і підлеглими. Тому вважаю, що корінь ситуації, що склалася, у некомпетентному рішенні міського управління культури, що заклало «міну» сповільненої дії у фундамент колективу, що виходив з тривалої творчої та організаційної кризи під орудою іншого мистецького керівника, Людмили Колосович. До речі, колективний лист від акторів та працівників цього театру на адресу міського управління культури про небажання бачити О. Коломійцева своїм керівником було проігноровано ще тоді, на самих початках. Тож чи можна дивуватися, що протестувальники не вбачали в управління культури не те, що порадника, а навіть просто співрозмовника?

Нині обидві сторони конфлікту мають аргументацію, але факти трохи не збігаються. Полювання на винних не допоможе. Натомість потрібно шукати шляхи виходу з конфлікту. Найдемократичнішим і найприйнятнішим, звичайно, буде варіант, коли Олексій Коломійцев залишиться в театрі тільки на посаді режисера. Однак лишитися в театрі після таких звинувачень також непроста річ...