Хто приймає рішення?

Згідно зі статтею 39 Сімейного кодексу України, «недійсним є шлюб, зареєстрований особою, яка визнана недієздатною». На перший погляд ця стаття має важливе значення, адже через неї держава піклується про недієздатних осіб, уберігає їх від шахрайства. Але також вона порушує права 32 тисяч громадян України, що наразі визнані недієздатними. Через надмірну «турботу» ці люди втрачають шанс на нормальне життя та на повноцінну інтеграцію у суспільство. Це провокує загострення проблем зі здоров’ям — через неможливість реалізувати свої репродуктивні потреби.

«Моєму сину 35 років, у нього розумова відсталість, — розповідає  активістка Благодійного товариства допомоги інвалідам з інтелектуальною недостатністю «Джерела» Ірина Губарєва. — Свого часу я передбачала, що у нього можуть бути проблеми на гормональному рівні, тому вдалася до експерименту. Щойно йому минуло 14 років, щоранку я змушувала його займатися бігом та спортивними вправами, щоб він міг виплеснути свою енергію. Завдяки цьому він завжди почувався добре. Щодо створення родини — це значно складніше питання. Перш за все тому, що допомога людям з інвалідністю сягає трохи більше 900 гривень. Хіба можна на ці гроші утримувати родину, при тому, що у нашій країні розумова недостатність унеможливлює будь-яке працевлаштування? Водночас не можу сказати, що виховання дітей буде даватися цим людям складніше, ніж іншим. Вони дуже щирі, не суперечать самі собі у словах та вчинках, тому можуть дати дітям більш стійкі морально-етичні норми, ніж середньостатистична сім’я».

Серед особливо кричущих випадків порушення права на репродуктивне здоров’я людей з інтелектуальною недостатністю — стаття 281 Цивільного кодексу України, яка говорить про можливість стерилізації недієздатної особи без її згоди. На думку виконавчого директора громадської організації «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю» Раїси Кравченко, це яскравий приклад дискримінації.

«У нас, у цивілізованій державі, яка проголосила європейський вектор розвитку, сьогодні законом передбачена можливість стерилізації громадянина без інформування його про це. Для того щоб стерилізувати людину з інтелектуальною недостатністю, законодавство передбачає лише дозвіл опікуна і зовсім не говорить про згоду самої людини. Це просто нонсенс! П’ять років тому наша держава ратифікувала конвенцію ООН «Про права людей з інвалідністю». Мені особисто вдалося побувати на дискусії у комітеті ООН про права інвалідів. Йшлося про те, як країни світу, в тому числі й Україна, задовольняють права, гарантовані згаданим документом. Стаття 23 Конвенції гарантує збереження фертильності, право створювати сім’ю та народжувати дітей, вирішувати, скільки дітей народжувати та як їх виховувати. Проте це право досі не імплементовано і навряд чи буде введено в дію найближчим часом».

Для того щоб з’ясувати, наскільки суспільство готове до кроку назустріч людям з інтелектуальною недостатністю, активісти організації «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю» провели відповідне дослідження серед батьків, опікунів, лікарів та самих людей з інвалідністю. Опитування відбувалося у Маріуполі, Херсоні, Сумах та Хмельницькому. До дослідження вдалося залучити 125 осіб. Як з’ясувалося, однією з найбільших перешкод для сімейного життя людей з інвалідністю також є їхні батьки.

«Зазвичай, батьки самі стають перешкодою у задоволенні своєю дитиною репродуктивних потреб, — ділиться автор дослідження Олена Кравченко. — Багато батьків ставляться до своїх дітей із розумовою недостатністю як до зовсім маленьких, тому теми інтимних стосунків у таких родинах — під забороною. Також багато батьків бояться, що їхні діти створять родину разом з людиною з розумовою недостатністю, тому їм доведеться постійно контролювати вже двох людей, а якщо з’являться діти, то і більше. Батьки просто фізично до цього не готові. Проте вони мають розуміти, що це піде на благо. Треба давати нашим дітям більшу свободу дій, але паралельно проводити і роз’яснювальну роботу».

Людям з особливими потребами часто відмовляють у рівних правах на підставі того, що вони є менш захищеними, ніж інші верстви населення, але, на думку Раїси Кравченко, будь-які проблеми у цьому напрямі можна вирішити політичною волею.

«Ми маємо хороший приклад Швеції, — розповідає пані Раїса, — де особи з інтелектуальною недостатністю мають право приймати будь-які рішення після обговорення питання з державним консультантом. Він може дати пораду, але саме рішення залишається за людиною, і вона має на це право. Але у цій країні для вирішення питань недієздатних людей є політична воля, у нас же відсутній будь-який інтерес до проблем осіб з інвалідністю. Нам розповідають про факти шахрайства. А хіба хтось у цьому світі захищений від шахраїв? Кожна людина має право приймати рішення та помилятися у ньому. Подивіться, скільки у нас обдурених вкладників, це все — цілком здорові люди. Це означає, що приманкою для шахраїв може стати хто завгодно. Чому ж тоді одні люди обмежені у праві на помилку, а інші — ні?»

Активісти вже розробили просвітницькі пам’ятки для людей з інтелектуальною недостатністю та їхніх сімей. Своїми силами вони готові проводити роз’яснювальну роботу щодо репродуктивного здоров’я у власних організаціях та державних інтернатах. Єдине, чого активісти не можуть змінити, це дискримінаційні закони, що нависають над їхніми родинами та ставлять під сумнів цілком звичні та зрозумілі для більшості людей права.