Що стоїть на заваді об’єднання українських церков

У час не лише військової кремлівської агресії, але й шаленого пропагандистського тиску, який використовує дуже широкий спектр засобів від ЗМІ до церкви, єднання зусиль на всіх рівнях і секторах в українському суспільстві вкрай необхідно. Однак, так історично сталось, що саме московський Патріархат з давніх часів був не просто паралельною владою, а саме представником влади. Канонізація царів, пропаганда імперських думок — все це і багато іншого говорить про те, що Україна, де МП представлений досить розгалужено, має в своєму тілі потужну систему російської агентури і резидентури в рясах. І хто як не саме українська церква в умовах війни і засилля московської ненависті, має усвідомлювати свою роль в сфері боротьби за душі, серця і розум українців. Хто як не вона має протистояти цих злим імперським вітрам не лише словом, а перш за все ділом, прикладом єднання.

Українська православна церква Київського патріархату повідомила про відмову 9 липня ц.р. Української автокефальної православної церкви від створення єдиної церкви. Це повідомлення прозвучало у Михайлівському золотоверхому монастирі в приміщенні Патріархії УАПЦ, де відбулося друге спільне засідання Комісій УПЦ КП та УАПЦ.

В УПЦ КП заявили: «При позірній, на словах, повазі до Вселенського патріарха і Константинопольської матері-церкви, архієреї УАПЦ своєю позицією фактично відкинули всі ті поради, які були їм надані щодо об’єднання і шляху виходу з ізоляції. Навряд чи після такого демаршу в осяжному майбутньому владикам УАПЦ можна буде сподіватися на бажання Вселенського патріарха мати з ними будь-яку справу».

Про таке об’єдання говорили всі роки незалежності і спроби його були неодноразові. Всі вони, на радість Москві, залишились нічим. Для вірян, які зрештою вірять в Ісуса, а не в Патріархів, залишається незрозумілим такі суперечності. Наче об’єднують не церву в дусі, а апарат з посадами і підлеглими. На жаль, саме така вада, яка в християнстві вважається пороком, як гординя стала на заваді братанню. І це при райдужних запевняннях загалу про наміри обох церков до єднання. Наче хтось пошептав… Або нашептав на вухо тим, хто зрештою вирішив поставити хрест на таких благих намірах…

«ЦЕ БУЛА ВЖЕ П’ЯТА СПРОБА ОБ’ЄДНАННЯ…»

Людмила ФИЛИПОВИЧ, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства, доктор філософських наук, професор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України:

 — Є речі, які неможливо прийняти вольовим шляхом. Є рішення, які мають розв’язатись самі по собі. Як ми і передбачали, в черговий раз об’єднання українських церков не відбулося. Це була вже п’ята спроба такого об’єднання. Ієрархи УАПЦ напевне до цього ще не дозріли. Вони не перевели свої егоїстичні очікування чи бажання в колективні. Їм живеться достатньо спокійно, затишно в своїх парафіях. У них немає відчуття небезпеки для своєї спільноти і для православ’я. Вони мислять категоріями сьогоднішнього дня. Але через 20 років взагалі православ’я може не бути. Я не хочу нічого пророкувати, але ж я спостерігаю, як розвивається протестантизм, католицизм і нажаль я не бачу вселенського, глобального мислення у УАПЦ. Вони ще знаходяться в періоді феодалізму. Вони відчувають себе захищеними за гратами своєї власної парафії. Не розуміють, що світ глобалізується і через покоління вони взагалі нікому не будуть потрібні з таким ставленням до життя, до України і до цінностей православ’я. Немає відчуття алярму. А насправді треба кричати, адже над православ’єм нависла дуже велика загроза. Існує колосальна конкуренція. Старі бабці їх ще підтримують, але молодь до них не іде. Молодь їх не сприймає як структуру, яка дає відповіді на ті виклики, які постають перед церквою. Ієрархи цієї церкви всі немолоді. Вони мають подумати, що залишать наступним поколінням. Старим треба мислити стратегічно, на перспективу, з усвідомленням всіх загроз і церкві, і країні. І це в той ситуації при якій у нас діє Московський Патріархат, якому треба протиставляти системну роботу. Дуже розчарований Київський Патріархат, розчарований Константинопольський Патріархат. Хіба що хто радіє так це Московський Патріархат. Не вдалося об’єднати гілки православ’я і таким чином посилити опозиційну православну силу, яка напевне єдина протистоїть імперським зацікавленням МП. Але мені сподобалась стратегія УПЦ КП про те, що вести діалог з патріархами УАПЦ немає сенсу, оскільки вони чують тільки себе і будуть відстоювати свою автокефальність аж до скону, але при цьому Київський Патріархат прагне посилити діалог зі священиками і вірянами УАПЦ. Автокефали дочекаються того, що від них просто підуть священики і віряни. Зрозуміло, що Філарета не всі люблять, бо він складна людина. Напевне це на керівництво автокефалів справляє гнітюче враження. Але візьміть будь яку релігійну організацію - якщо там немає твердої руки, то і церкви немає.

УАПЦ вважає, що треба триматись далі від КП і від МП. Але це ситуація як в гамаку - зависли між минулим і майбутнім. Давайте глянемо на рейтинги - скільки людей підтримує Філарета і скільки Шевчука, і так далі. 50% просто не знають хто такий Макарій. Треба ж думати ще й про те, як вас сприймають люди. УАПЦ має задуматись над тим, що його лідера половина України просто не знає. Одним словом, мені видається абсолютно нестратегічним мислення УАПЦ. Зрештою, я вибачають, але скільки можна гратись в «зайчиків»? Вони ж серйозні люди. Вчора сказали одне, підписали документ, розповіли про те, що до об’єднання залишився один крок, а сьогодні відмовились від своїх намірів. Не готова автокефальна церква бути всеукраїнською. Вона залишається хуторянською у часі  феодалізму. І при цьому вона абсолютно не відчуває віяній глобалізованої епохи. Я не можу радіти такій безперспективності мислення УАПЦ. І це при тому, що саме УАПЦ розпочала відхід від Москви. Це добре, але, що зараз? Наразі зріє колосальний розрив між віруючими і духовенством. Люди об’єктивно більш готові до об’єднання ніж їхні духовні поводирі.