Боротися «за», а не «проти»
Маємо стати єдиною, могутньою і нездоланною національною силоюСамі себе звоювали...
Гетьман Іван Мазепа
Українська нація та її молода (й дуже давня) держава переживають найбільш трагічні сторінки своєї історії. Так вважають багато наших громадян і не безпідставно. Та чи вперше це? Та чи такі вже й трагічні події нашого часу? В нашій історії були ще чорніші, страшніші, трагічніші часи. Писав же Тарас Шевченко: «З Вас деруть ремінь, а з них, бувало, й лій топили!». Згадайте часи Великої Руїни. Великий Голодомор 1932—1933 років, безпрецедентне і підле нищення української еліти у 30-ті роки XX століття. Наші ж часи напрочуд героїчні, хоч і драматичні, щасливі та веселі, хоч і дещо сумовиті, та дуже обнадійливі, бо можуть закріпити на віки нашу таку крихку незалежність і передати нащадкам сильну, багату й щасливу державу.
Господь Бог подарував українцям багату землю, вселив у них щедру душу, працьовитість та людяність, що зробило з них заможного господаря. Українці на своїй землі завжди жили заможно і щасливо, крім 75 літ більшовицького колгоспного голодоморного ярма. Гіперболізоване почуття господаря переросло у них в хуторянство, позбавило відчуття громади, не виробило потрібної суспільної ієрархії з сильною аристократичною верхівкою та освіченою елітою. Завдяки чому ворогам легко було нас ошукати, обманути, завоювати і підкорити. Підвели нас ще й інші вади нашого національного характеру: терпеливість, толерантність до ворогів, почуття меншовартості, привнесена ззовні совковість.
Віковий колоніальний гніт позначився на українській нації, на її якості та соціальній структурі. Зайди завжди намагалися обезголовити націю, знищити або заманити на свій бік еліту. І так від кризи і до кризи, від бездержавності до псевдодержавності, з величезними людськими і матеріальними втратами, наша нація то вмирала, то відроджувалася як той казковий птах фенікс. Відродилася після страшних воєн і голодоморів, без провідників і програми державотворення, без упевненості в собі і через брак державницької ідеології та бажання громадян працювати на суспільні інтереси.
Потрібний був злодій Кучма і зек Янукович, щоб міцно стати народові на мозолі. Обманутий, обібраний, зневірений народ пробудився, відтворив свою втрачену пасіонарність (національну волю і рішучість), взявся самотужки відтворювати армію, оборонятися від нападу зарозумілого зайди. Він вистояв, відбувся як нація, загудів, пішов уперед. Та не всього того страшного, що нагромаджувалося віками, вдалося відректися...
Двадцять чотири роки ми вовтузимося в тенетах самостійницького державотворення, робимо мільйони помилок, ніяк не можемо позбутися тавра меншовартості та ментальності совка...
Останнє слово буде за нами, коли ми переможемо самих себе, закинемо чвари, об’єднаємося навколо державного керівництва, яке ми самі обрали демократичним способом. Іншого способу просто немає, все інше від лукавого.
В українському суспільстві точиться війна всіх проти всіх. Недонавчені політологи, політичні вискочки, астрологи і ворожки, явні та таємні агенти Путіна наперебій опльовують українську націю та її провідників. Вони для цього використовують родимі ментальні вади нашої нації. Ще в часи Богдана Хмельницького французький дипломат так нас охарактеризував: «Українці дуже люблять обирати свою владу, щоб на другий день починати з нею воювати».
Війна українців проти власної влади спричинена тим, що протягом віків нами керували чужинці, їхнє владарювання було жорстоким і несправедливим. В українця влада завжди асоціювалась із зайдою, який його ненавидить, обдирає, пригнічує і принижує. Замінивши у владі чужинців, наші доморощені чиновники, в основному мало освічені і не фахові, продовжують такий же спосіб владарювання: зверхньо дивляться на громадянина, не поважають його, змушують давати хабарі, затягують час, питання вирішують непрофесійно...
Настане лад у нашій державі лише тоді, коли у всіх державних і громадських установах критичної маси наберуть патріотичні та професійні державники, здатні прискорено провести реформи, подолати корупцію, зняти всі перешкоди для розвитку економіки, змусити олігархів жити і працювати за нашими законами і чесно платити податки. Але це може настати, коли ми всі зрозуміємо причини наших бід, поборемо самих себе, станемо єдиною, могутньою і нездоланною національною силою. Боротися потрібно «за», а не «проти», боротися за майбутнє, опираючись на свій історичний досвід, поборювати ворогів, а не своїх конкурентів. Замість гасла «Війна всіх проти всіх!» нехай запанує гасло «Свій до свого по своє!». Ми переможемо! Слава Україні!!!
