«Актор» із успіхом гастролював Канадою

Багато киян знають затишний куточок на Львівської площі, де на фасаді одного з будинків гостинно світиться напис «Театр «Актор». Цьому невеличкому театрові незабаром виповниться 29 років, двадцять із яких будівля колишнього кінотеатру ім.Чапаєва (нині кінотеатр «Ліра») — його рідний дім. Театр «Актор» — дітище його творця, натхненника, який став художнім керівником й основним актором, — Валентина Шестопалова. Особливість його творчої задумки полягала в тому, що у цьому театрі завжди і в усіх виставах головну увагу приділяли акторові, саме особистість актора була у фокусі уваги. За таким принципом створювалися вистави, а актори, що брали в них участь, почувалися так, як ні в жодному театрі. Бо всі знали, тут — дім, де обігріють, допоможуть, вислухають і почують. Акторський дім для виконавців і глядачів створено руками і серцем Тетяни Родіонової, соратниці Валентина Шестопалова, його дружини, помічниці, яка з перших днів стала директором театру.

За традицією, у вересні «Актор» розпочне черговий театральний сезон, але вже втрете без свого засновника (Валентин Шестопалов пішов із життя влітку 2013 р.). Саме актори допомогли Тетяні Сергіївні перемогти відчай і розпач втрати, та всі разом вирішили, що шестопалівський театр має існувати далі, в пам’ять про його творця. Тому за допомогою нового художнього керівника Ігоря Славинського відновлюють старі вистави, здійснюють нові постановки. Життя театру продовжується, і як завжди глядачів вітає емблема «Актора», на якій обличчя Шестопалова, символічно розділене навпіл театральним гримом. Він посміхається нам...

Нещодавно Тетяна Родіонова повернулась із Канади, де відбулися гастролі театру із останньою прем’єрою «Актора», виставою «Без вини ВинуватА» за п’єсою «Курка» Миколи Коляди. Ми розмовляли не лише про поїздку за кордон, а й про життя театру без Валентина Шестопалова...

«ВІДЧУВАЛА, ВИЖИВЕМО, ЗМОЖЕМО!»

— Коли Валентина Микитовича не стало, у мене, як кажуть, земля пішла з-під ніг, думала, що театр не виживе, я не виживу, — зізнається Т.С. РОДІОНОВА. — Якщо раніше я бігла, як з дому — в дім, то після смерті Шестопалова йшла, як на роботу, треба було діяти, давати всьому раду, щоб театр нормально функціонував... Дуже вдячна акторам, які мене підтримали, запевнили, що вони стоять за моєю спиною, що не можна залишали цю справу, що, врешті-решт, я відповідаю за них. І знайшлися сили, хоча мій біль ніколи не втамувати, розумію, продовження справи — найкраща пам’ять про Шестопалова. Надзвичайно вдячна Ігорю Славинському, який погодився взяти на себе художнє керівництво театром, займався поновленням старих вистав, працює над новими. Він дуже людяний, душевний чоловік, прислуховувався до всіх порад, коли я казала, ось тут Валентин робив так, а тут він хотів те. Ігор усе приймав, усе враховував, і навіть після змін у виставі, Славинький прагнув залишити канву задуму, яку колись придумав Валік, і це сприймалось моментом пам’яті про нього. Я дивилася і відчувала, що виживемо, зможемо! І зараз у нашому репертуарі вісім поновлених вистав і дві нових — «Одеські дачі» у постановці Славинського і «Без вини винуватА» (режисер Г.Зискін) за участю відомої актриси Анни Варпаховської (Канада). Ці вистави у глядачів мають величезний успіх.

— Анна Варпаховська творчо співпрацює з Національним театром російської драми ім. Лесі Українки, грає там у кількох виставах. Як сталося, що вона опинилась у вашому театрі?

— Анну Леонідівну і Шестопалова пов’язували теплі дружні стосунки, Валік грав із нею у виставі в Російській драмі, дуже цінував як актрису. Завжди розповідав про насолоду від гри з Варпахівською, захоплювався, яка вона чудова партнерка, як уміє передати на сцені ту необхідну енергію. Ще за його життя була ідея щось спільне поставити в «Акторі», але тоді не склалося... І вже після того, як Валентина Микитовича не стало, Анна Леонідівна запропонувала зробити виставу на честь його пам’яті. Так на афіші та на програмках цієї вистави зазначено — «присвячено пам’яті В.Шестопалова». Вибрали п’єсу Миколи Коляди «Курка», але вирішили змінити назву, орієнтуючись на зацікавлення глядачів. Остання літера у слові написана великою, російською це звучить «Не виноватаЯ», зрозуміло, що «не винувата Я». Відібрали акторів: Лідію Яремчук, Сергія Мельника, Михайла Жоніна, Ольгу Олексій, потім приїхала А.Варпаховська, режисер Г.Зискін зі свою дружиною Мариною, яка є його асистентом, і робота розпочалася. Виставу поставили швидко. Утворився такий акторський ансамбль, що всі розуміли одне одного з півслова, режисер і Варпаховська працюють динамічно, віртуозно, акторам було дуже цікаво. Після підготовчого періоду на все пішов місяць. До того, як приступити до роботи, я написала листа драматургу Миколі Коляді, де пояснила нашу сьогоднішню ситуацію в країні, скрутне становище театру, розповіла, що маємо маленький зал, невисокі ціни на квитки, маленькі відсотки від продажу квитків. І попросила, щоб він дав дозвіл на постановку і погодився лише на невелику разову авторську виплату гонорару. Коли отримала відповідь від Коляди, я мало не розплакалася. Він написав, що дозволяє постановку без усіляких гонорарів і відрахувань! Наголосив, що хоче якнайшвидшого миру для обох країн, сподівається на дружнє рукостискання. І підписався: «Ваш Микола Коляда, наполовину — українець, наполовину — росіянин»...

«ЩАСТЯ І МИР НАСТАНУТЬ НА ЗЕМЛІ»

— А як виникла ідея гастролей з цією виставою у Канаді?

— Річ у тім, що Анна Варпаховська живе у Канаді. Заснувала там Театр ім. Л.Варпаховського, ставить вистави, і їх показують по всій країні. Останнім часом вона була зайнята з київськими і московськими проектами, і ця діяльність дещо припинилася. Коли побачила, що наша вистава — дуже гарного рівня, вирішила поновити цю практику прокату вистав. Там високопрофесійна команда, яка займається цією справою, все організували на високому рівні, всі витрати щодо нашого перебування у Канаді взяла на себе Анна Варпаховська. До речі, гастролі мали фінансовий успіх.

— Скільки ви зіграли вистав?

— П’ять, у Монреалі, Торонто і Оттаві.

— Як позиціонувалася ця вистава, як спільний українсько-канадський проект?

— Так, проект українського Театру «Актор» і канадського Театру ім. Л.Варпаховського. Про це кожного разу після вистави, коли лунали численні вигуки «Браво!», Григорій Зискін казав глядачам.

— Це була українська діаспора?

— І українська, і російська. У кожному місті на виставі були представники українського посольства, ми отримували від них квіти й слова подяки. Після вистави до нас підходили українці, питали, що і як у нас відбувається, висловлювали побажання, щоб все швидше залагодилось. І просили, щоб ми приїжджали ще, привозили нові вистави. Так що думки про новий проект є. Ми мали можливість побачити чудові канадські міста, відчути рівень їхнього життя, рівень спілкування, коли поряд знаходяться різні національні райони, звучать різні мови, і всі мирно співіснують, поважають думки інших, ніхто нікого не утискає, не обмежує, не заважає і не нав’язує своїх переконань. Це мене вразило. Усі посміхаються, доброзичливі, ввічливі. Звісно, у них такий рівень життя й соціальної захищеності, що можна посміхатися і прихильно ставитися до співвітчизників. І все ж там розуміють проблеми нашої країни. Згадую, як реагували глядачі на фінальний монолог, який виголошувала Анна Варпаховська, це був фрагмент із чеховських «Трьох сестер». Вона зробила наголос на слові «мир» — «щастя і мир настануть на землі»» Це слово з відомого тексту несподівано прозвучало надзвичайно вагомо й важливо. І об’єднало всіх у бажанні миру і спокою.

20 вересня театр «Актор» розпочне свій 29 сезон саме виставою «Без вини винуватА».