Треба брати приклад з Iзраїлю

У наших керманичів дивна здатність називати речі, події не своїми іменами: наприклад, війну — АТО тощо), а також не використовувати для захисту національних інтересів наявних міждержавних договорів.

Росія в договорі з Україною та в Будапештському меморандумі разом зі США, Англією, Францією, Китаєм гарантували Україні територіальну цілісність і непорушність її кордонів — за відмову від ядерної зброї. Не треба бути великим дипломатом чи юристом, щоб на основі цих документів зібрати їхніх підписантів і не просити, а зажадати від них вжити заходів до Росії, яка порушила свої зобов’язання щодо України.

На жаль, цього не зроблено, якщо США, Англія і Франція вжили проти Росії незначні санкції, то Китай не згадав про свій підпис під меморандумом, навпаки, посилив співпрацю з Росією, забувши про свої далекосхідні території та острів Даманський.

На Генеральній сесії ООН понад 130 країн підтримали Україну. Маючи таку підтримку, необхідно зажадати виключення Росії з ООН і Ради Безпеки, повної її економічної та політичної ізоляції. 1939 року, до речі, Росію (СРСР) уже виключали із Ліги націй через війну з Фінляндією. Лише такі дії спроможні зупинити агресора, який нехтує міжнародними договорами, ігнорує світове співтовариство, сіє війну та смерть.

Вжиті проти Росії незначні ліберальні санкції з боку США та ЄС на агресора не діють, а тільки розпалюють авантюрні агресивні задуми Путіна.

Очільники нашої держави на догоду Путіну придумали Мінський формат переговорів, де вивели на перший план екс-президента Кучму, який винен у всіх бідах сучасної України. Виходячи з Мінського формату, Росія не є країною-агресором, а навпаки — миротворцем.

Цими переговорами Україна загнала себе в глухий кут. Мінські домовленості Росія та її бандитські формування не виконують і, як бачимо, не збираються цього робити.

Річне пасивне сидіння в окопах і втрата кожного дня бойових побратимів не в бою, а від «Градів», мін та снарядів, негативно впливає на морально-бойовий дух захисників нашої країни, призводить до втрати воєнно-бойових навичок, посилює зневіру в армії до її керівників та керівників держави, віддаляє у часі визволення окупованих територій.

Нашим керманичам варто брати приклад з Ізраїлю. Їм було ще важче, але вони захистили свою державу, позаяк на перший план ставили і ставлять свої національні інтереси, та навіть іноді нехтують порадами своїх союзників, завдяки чому перемагають.

Треба вірити в український народ, його військо, і ми переможемо, бо за нами правда, Бог і світ.