Росія намагається здобути важелі впливу на Пакистан

Нещодавні візити високопоставлених російських урядовців до Ісламабада, а також майбутній приїзд президента Володимира Путіна, який стане першим офіційним візитом російського глави до Пакистану з моменту одержання країною незалежності, підкреслюють зусилля Росії зі зміцнення стратегічних зв’язків із цією південноазіатською країною.

Намагаючись захистити своє близьке зарубіжжя напередодні виведення американських військ із Афганістану 2014 року, Росія також прагне у цілому поглибити свої зв’язки з Південною Азією, а Пакистан є «брамою» для енергетичної торгівлі зі всім субконтинентом. Росія може не лише допомогти цивільному уряду в Ісламабаді зміцнити економічні показники, а й запропонувати альтернативне джерело постачань зброї для збройних сил країни. Питання диверсифікації постачальників зброї стає дедалі актуальнішим для Ісламабада через зростаючі обмеження з боку США щодо видів зброї, яку постачають, і неспроможність Китаю повністю задовольнити потреби Пакистану.

Для Москви крок у напрямку ближчих зв’язків означає зміну ставлення до цієї країни. Раніше воно концентрувалося на стримуванні загрози безпеці з боку Пакистану. Наприклад, 2009 року президент Дмитро Медведєв підкреслив, що потрібно знищувати «гнізда тероризму» в Пакистані. Проте тепер російський істеблішмент, здається, почав усвідомлювати неможливість захистити стратегічно важливий кордон, який тягнеться від Кавказу до Центральної Азії, без допомоги Пакистану. Проте, як виявили США, пакистанська прихильність до стабілізації регіону Гіндукуш може бути мінливою. Схожим чином Пакистан також не надав рішучої підтримки Китаю під час повстання уйгурів у провінції Синьцзян. Попри нестійку позицію Ісламабада, Китай і США мають стратегічний вплив на Пакистан. Тепер мати цей вплив прагне і Росія.

У цьому питанні корисною для Росії стане гостра потреба в енергетичних постачаннях (головній сфері російського експорту) до Пакистану. Справді, немає нічого дивного в тому, що Москва прагне бути важливим партнером у цьому аспекті для Ісламабада. Росія підтримує проект будівництва газопроводу ТАПІ (Туркменістан — Афганістан — Пакистан — Індія) і, мабуть, погодилася на великі інвестиції в будівництво ірано-пакистанського газопроводу. Обидва проекти мають забезпечити постачання такого потрібного для транспортного сектору Пакистану природного газу. Під час візиту Путіна може бути офіційно оголошено про участь Росії в проекті вугільного родовища Тар. Також триває обговорення можливого входження Пакистану до центральноазіатської електромережі. Переговори почалися після участі в серпні 2010 року президента Пакистану Асіфа Алі Зардарі в саміті Росії, Пакистану, Афганістану й Таджикистану.

Крім надання Пакистану стимулу для співпраці в галузі боротьби з тероризмом, спроба долучити країну до мережі регіональної економічної співпраці відповідає прагненню Москви мати важливу, якщо не контролюючу роль майже в усіх транснаціональних енергетичних проектах у Євразії. Попри те, що до цього часу Росії вдавалося вирішити всі серйозні проблеми, пов’язані з її трубопроводами в Європі, і збільшити постачання до Китаю, Москва наразі не змогла просунутися в бік Індії, в основному через те, що у країн немає спільного кордону. Долучення Пакистану стане найважливішим для процесу просування на індійський ринок.

Поліпшення економічних зв’язків із Пакистаном також спрямоване на те, щоб відновити інвестиції в пакистанські сталеливарні заводи. Це нагадує середину 1970-х років, коли головним видимим символом зусиль пакистанського прем’єр-міністра Зульфікара Алі Бхутто для зближення з СРСР стала допомога Союзу в налагодженні сталеливарного виробництва. Проте, незважаючи на те, що економічні відносини зміцнювалися протягом декількох років, оборонні зв’язки так і не встановилися. Москва тепер прагне це змінити, одночасно намагаючись посилити свій вплив, задовольняючи пакистанські потреби у сфері безпеки.

Чесно кажучи, Москва рухається в цьому напрямку вже певний час. 2007 року Михайло Фрадков, який був на посаді прем’єр-міністра, відвідав Пакистан, щоб завершити процес продажу двигунів РД-93 для винищувача JF-17 спільного китайсько-пакистанського виробництва, котрий повинен стати головною опорою пакистанських ВПС до 2020-го. За останні десять років Москва також дозволила Узбекистану продати чотири заправні літаки Іл-78 Пакистану і, можливо, надасть йому запчастини для українських танків Т-80УД.

Для Пакистану поява Росії як постачальника озброєнь — явно позитивне явище, оскільки Росія може бути вигідним джерелом зброї і платформ, які США постачати не мають наміру, а китайці наразі просто не можуть. Крім цього, російський експорт допоможе Пакистану й надалі домагатися диверсифікації джерел постачання зброї.

Для Індії російська співпраця з Пакистаном — палиця з двома кінцями. Із одного боку, Росія може ввести Пакистан до регіональної торговельної мережі, яка дасть змогу Пакистанові налагодити ближчі економічні відносини з Індією й бути гарантом функціонування транснаціональних маршрутів постачання енергоносіїв до цієї країни. Із другого боку, бажання Москви постачати Пакистану зброю означатиме, що Індії доведеться мати справу із ще одним великим партнером, який продає зброю Ісламабаду, одночасно намагаючись продавати Нью-Делі сучасніші системи і створювати партнерства для спільних розробок і виробництв.

Саме так, урешті-решт, діяли Франція, Німеччина, США, а тепер настала черга Росії. Справді, Москва може вірити в те, що за доби балансування інтересів вона спроможна регулювати стратегічні відносини з Пакистаном так, щоб не виводити з себе головного оборонного партнера Росії — Індію.

Проте Індія пильно спостерігатиме за тим, чи надає співпраця Росії з Пакистаном Ісламабаду стратегічний простір для маневрів тепер, коли американська позиція щодо динаміки безпеки між Афганістаном і Пакистаном значно змістилася в бік підтримки Індії. Так, тоді як регіональна економічна співпраця може посилити пакистанську економіку, якщо Пакистан не сприятиме Індії в цьому питанні, це може означати посилення позиції Ісламабада щодо його східного сусіда. Індія, безперечно, сподівається, що їй не доведеться дякувати за це Москві.

World Politics Review, 11 серпня 2012 року, переклад ІноЗМІ.Ru