У передчутті Революції

Уночі з 18 на 19 жовтня о 00.30 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та фільм українського режисера Мирослава Слабошпицького «Плем’я».

«Плем’я» — ігровий повнометражний дебют режисера Мирослава Слабошпицького, що отримав нечуваний, як для українського кіно, абсолютний світовий розголос та славу, що мало наслідки рекордної кількості фестивальних та інших фахових нагород, а також безпрецедентного кінотеатрального прокату чи не у всіх куточках світу.

«Плем’я» — фільм про сильні почуття: кохання, ненависть та помсту. Це фільм про життя в інтернаті для глухонімих. Це кіно без жодного вимовленого слова. Такого раніше ніхто не бачив...

Повертаючись до світового визнання стрічки, а за нею — творчості й таланту Мирослава Слабошпицького, варто, принаймні, згадати, що «Плем’я» розпочало свою тріумфальну ходу 2014 року з найповажнішого кінофоруму — Каннського фестивалю, на якому отримало одразу три відзнаки, серед яких головна — в одній із найпрестижніших програм із назвою «Тиждень критики».

Загалом, на сьогодні різноманітних фахових нагород картині за її видатні мистецькі якості дісталося понад чотири десятки. Але своєрідним підсумком минулорічного тріумфу можна вважати визнання Європейської кіноакадемії, у версії якої «Плем’я» є найкращим європейським повнометражним дебютом — «Відкриттям року».

З одного боку, сюжет «Племені», як і його кінематографічна мова, є абсолютно універсальними — драматургію стрічки вибудувано таким чином, що уважний глядач, кінематографічно культурний, розуміє найтонші перипетії сюжету без, власне, розуміння мови глухих, виключно якою спілкуються персонажі картини.

З другого боку, не буде жодним перебільшенням побачити і сказати, що фільм Мирослава Слабошпицького є очевидною метафорою бандитської України часів Януковича — тієї держави, яка набула своїх найвищих потворних форм та якостей за правління скинутого народом взимку 2014-го злочинця.

Зрозуміло, що ми маємо справу не з політичним кінематографом, але з фільмом, що набирає правдивої актуальності й віддає її глядачам через свою художню безпосередність, через свою межову одвертість, через мистецьку щирість. Таке не всі схвалюють — стрічка має і палких прихильників, і не менш затятих противників, для яких за нею прозирає мало не кінець світу.

Але «Плем’я» відлунює у глядацьких серцях на всіх континентах, бо воно сповнене неймовірної енергії — справжніх, нефальшованих людських почуттів та вчинків. Звісно, за показаною на екрані енергією персонажів та кіновидовища криється енергія самого творця.

Власне, до студії «Аргументу-Кіно» завітав сам Мирослав Слабошпицький, з яким відбулася розмова про фільм, про його мистецьке та соціальне підгрунтя, про кіно й суспільство.