Літопис культурницької благодійності
Видавництво «Смолоскип» представило нову книжку Олександра Шугая![](/sites/default/files/main/articles/05112015/23shugay.jpg)
Насичені дні й місяці останніх двох років у нашій країні, серед іншого, стали справжнім розквітом волонтерського руху, різних форм і напрямків благодійності. Це втішне явище, звісно, потребує осмислення. І ось у певному сенсі сприятиме такому осмисленню нова книжка від видавництва «Смолоскип». Її присвячено організації, що займається, сказати б, культурницьким волонтерством уже сорок років — Фундації імені Івана Багряного, заснованій у США. Книжку названо «Фундація імені Івана Багряного: хроніка доброчинної діяльності в Україні та за її межами», а написав її відомий письменник, дослідник та есеїст Олександр Шугай.
Фундацію організували 1975 року в Пенсильванії з ініціативи Миколи Шаблія, її головою стала Галина Воскобійник, представниця відомої родини українських бізнесменів. Спочатку головною метою виглядало вшанування пам’яті видатного письменника, а також еміграційного політика Івана Багряного. Але надалі місія фонду розширилася. Тепер ішлося про збереження в книжках та інших формах історичної пам’яті, досягнень культури, зокрема з найбільш понівечених радянським тоталітаризмом територій. А також про поширення відповідного культурного продукту власне в Україні (останнє стало цілком можливим уже після падіння залізної завіси). Таким чином здійснювались ідеї самого Багряного (та очоленої ним Української революційно-демократичної партії), який завжди був прихильником поступової, просвітницької роботи, що дозволить змінити, десовєтизувати населення України та його еліти, і не вірив у разове силове перетворення країни ззовні.
Хронікою такої діяльності й є книжка Олександра Шугая. Книжки та фільми, на які збирали гроші співробітники Фундації, їхні програмові документи, події та заходи. Та, звичайно ж, благодійники, жертводавці, люди, що прагнули і прагнуть допомогти своїй Батьківщини. І цей аспект особливо важливий, як уже йшлося, для розуміння механіки благодійної праці у культурі як системотворчій сфері суспільного життя, зрештою, для істориків, дослідників.
Але «Фундація імені Івана Багряного: хроніка доброчинної діяльності в Україні та за її межами» ще й постає таким собі дзеркалом процесів, що відбувалися протягом цих сорока років навколо України, впливали на Україну чи нею зумовлювалися. Скажімо, дуже цікавий і драматичний розділ книжки під назвою «Віч-на-віч з Україною». Він присвячений тому періоду, коли співробітники Фундації Багряного отримали змогу приїздити в Україну та сприяти публікаціям, фільмам та іншим заходам і подіям уже просто тут, на місці. Це був один із епізодів «знайомства наново» еміграційної та континентальної України. Особливо атмосферними тут є враження учасників Фундації від подорожей на Батьківщину. Безумовно, багато в чому вони в хорошому розумінні наївні й епізодичні. Проте — це й незамулений, неупереджений, активний погляд на події в Україні, що ніби наново постають перед нами: стрімкий поворот до незалежності на межі вісімдесятих-дев’яностих років; перші зміни; економічна катастрофа; активізація проросійських сил; перемога на виборах Леоніда Кучми і його переорієнтація; подальші суперечливі, але незворотні трансформації суспільства; Помаранчева революція; хаотична й затишна друга половина двотисячних; реванш Януковича; Революція Гідності та подальші події... Важливо, що враження ці — не лише від суто політичного сюжету історії країни. Адже Фундація Багряного працює передусім у галузі культури, історичної пам’яті, а її учасники відвідують не тільки столицю України і не лише в моменти масштабних поворотів.
Так, вельми пізнавальні матеріали книжки про роботу Фундації для вшанування пам’яті Івана Багряного на його малій батьківщині, в місті Охтирка на Сумщині. Із них постає картина поступового «відтанення» центральноукраїнського містечка від радянських «морозів», не швидкого, однак методичного його повернення ad fontes. Звісно, не без трагічних і символічних курйозів. Саме так можна охарактеризувати, наприклад, той факт, що син Багряного від першого шлюбу на зустрічах із представниками діаспори шкодував, що його батько долучився до розвалу СРСР, і говорив це принципово російською мовою.
Книжка «Фундація імені Івана Багряного: хроніка доброчинної діяльності в Україні та за її межами» — літопис важливого відтинку історії української благодійності, історії самоорганізації нашого громадянського суспільства.