«Такого абсурду не було навіть за радянських часів»

Нещодавно з великим успіхом Національний театр ім. І. Франка виступив у Кракові. А днями художній керівник прославленого колективу повернувся з Варшави, де взяв участь у Міжнародному симпозіумі керівників національних театрів. Про гастролі, плани та яким Станіслав Мойсеєв бачить нову реформу театральної справи в Україні — наша бесіда з художнім керівником франківців.

— Ми виступали у знаковому місті — в історичному центрі Кракова, у знаменитому Театрі ім. Юліуша Словацького, який розташований на площі Святого Духа (там ставить п’єси з 1893 року!). Це одна з найбільш авторитетних і шанованих польських сцен. Показали вистави «Ерік ХІV» і «Щоденники Майдану», — розказав «Дню» Станіслав МОЙСЕЄВ.

Нагадаємо читачам, драму Августа Стріндберг «Ерік ХІV» у перекладі Максима Яковлєва поставив С. Мойсеєв у цьому сезоні. Події п’єси відбуваються в XVI ст. у Швеції за часів неординарного правителя. Коли тривали міжусобні війни, а король Ерік боровся з парламентом, непросте було і його особисте життя (заборонені зв’язки та незаконно народжені діти)... Втім це була цікава особистість! Драматург називав Еріка «шведським Гамлетом», який прагне, в першу чергу, особистої незалежності, проте бажання це, помножене на страх нерозуміння і самотності, перетворюється на безумство... Головну роль у виставі грає Євген Нищук.

«Щоденники Майдану» — документальна п’єса Наталії Ворожбит, у створенні якої брали участь учасники руху «Українська Нова драма» (сценічна версія — Андрія Мая). Інтерв’ю збирали під час подій на Майдані. В п’єсі звучать живі голоси свідків, учасників протесту; розказують про побиття студентів, штурм Майдану, криваві події на Інститутській та Грушевського... У цій виставі спробували розібратися в мотиваціях людей, які були на Майдані, а також замислитися над нашим майбутнім...

— «Еріка ХІV» ми показали на великій сцені, а «Щоденники Майдану» — на камерній, — продовжує С.Мойсеєв. — Зіграно по дві вистави, зали були заповнені. Причому це були переважно поляки й ті українці, які зараз живуть не лише у Кракові, а й спеціально приїхали з інших міст Польщі. Були на виставах і українські дипломати з Варшави, а також представники Консульства у Кракові. Польські продюсери самі вибирали вистави для цих гастролей. І серйозний репертуар глядачі сприйняли дуже добре.

— Днями ви повернулися з Варшави. Домовлялися про нові гастролі вже у столиці Польщі?

— Мене запросили на Міжнародний симпозіум національних театрів. Були представники з різних країн. Цей захід відбувався вже утрете. Симпозіум відбувався на базі Театру Народови і зібрав керівників національних театрів із різних континентів. Два дні проходили дискусії про проблеми і розвиток сучасного театру, з якими труднощами стикаються національні колективи у різних країнах.

— До речі, про труднощі. Верховною Радою прийнято у першому читанні Закон «Про театр і театральну справу». Ви були у складі робочої групи Мінкульту, яка займалася реформуванням театральної справи. Але зараз чимало фахівців критикують цей Закон.

— Я був координатором робочої групи при Міністерстві культури, яка півроку тому назад готувала свої пропозиції до Закону про введення контрактної системи, але цей урядовий проект, хоча і був підтриманий профільним Комітетом ВР, депутати відхилили. Наступний проект, який зараз прийнятий, як Закон (у першому читанні) парламентарії готували самі, зокрема представниками Комітету ВР з питань культури і духовності. Саме цей Закон дуже серйозно критикується театральними професіоналами. Я теж маю великі претензії до цього документу, але не до Закону в цілому, а до певних його позицій.

— Яких?

— Мова іде на сам перед про визначення механізму і призначення на посаду керівників театрів. У законі зазначено, що керівником театру може бути будь яка людина, що має вищу освіті і три роки стажу у театрі. Це стосується не лише театрів, а всіх закладів і установ культури. Я вважаю, що така позиція приведе до того, щодо «керма театру» можуть прийти взагалі люди не фахові, які лише пропрацювавши три роки (не відомо на яких посадах у театрі!) зможуть претендувати на участь у конкурсах. Окрім того нівелюється інститут творчого керівництва театру. Йдеться про те, що новопризначений керівник театру — директор є одноосібною людиною і саме він (на умовах контракту) приймає на роботу художнього керівника. Я вважаю, що це нонсенс і абсурд! Такого не існує ніде в світі! І така «реформа» ще більш реакційна, ніж була навіть за радянські часи управління культурою. Навіть тоді, за тоталітарної системи, було усвідомлення того, що у театрі має зберігатися баланс між фінансово-господарською і творчою діяльністю. Саме ці позиції нового Закону для мене є абсолютно несприятливі! Тому парламентаріям треба прислухатись до зауважень професіоналів і не приймати цей Закон...