Хрещатик і його «уламки»

Синдром блукаючої думки, не запитуючи дозволу, сам встановив послідовність вражень і ось, випадково затримавшись на гарячому перекусі нехитрою київською перепічкою в приміщенні колишнього Центрального гастронома, а задовго до того, готелі «Кане», зрозуміли, може, більш усвідомлено: ми стоїмо в старому кварталі Хрещатика, який випадково вцілів і не був висаджений у повітря, як більша частина вулиці  1941 року і, в майбутньому, не потрапив разом із іншими будівельними відходами із завалів на дно кар’єру, в яке нині перетворилося озеро Глинка.

Кажуть, що жеребець, що народився в дорогій стайні, ще не породистий кінь, але буває, з часом, інакше може бачитися і роль колишньої скромності. Життя може збагатити особливою історичною значущістю навіть, власне кажучи, скромна будівля як у цього готелю з економним фасадом, але якщо його зводили за проектом тоді молодого, а потім відомого архітектора Володимира Ніколаєва, то саме це вже додає авторитетного авторського забарвлення всьому. Так сталося, що прийшовши до берега озера, ми говорили лише про його день. Непривітна в цю погоду вода, яка ніби зіщулилася, і, в той же час, спокійна, гладка заважала повірити, що на місці колишнього кар’єру утворилося це озеро Глинка, а на дні — можливо, більша частина зруйнованого в ту війну Хрещатика.

ЗОБРАЖЕНИЙ НА ФОТО ВІДРІЗОК ХРЕЩАТИКА — ВІД СЬОГОДНІШНІХ ГОЛОВПОШТАМТУ І ДО ЦУМу — ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ БУЛО ЗРУЙНОВАНО ВЩЕНТ. НА ФОТО ЛІВОРУЧ — ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ. ХРЕЩАТИК УЖЕ СТАВ ГОЛОВНОЮ ВУЛИЦЕЮ КИЄВА. У ЦЕНТРІ — ВІЙСЬКОВИЙ ПАРАД НА ХРЕЩАТИКУ В 1930-х РОКАХ, КОЛИ ГОЛОВНУ МАГІСТРАЛЬ СТОЛИЦІ УКРАЇНИ НАЗИВАЛИ ВУЛИЦЕЮ ВОРОВСЬКОГО

«Старі києвознавці мені розповідали, — уточнив Сергій П’ятериков, — що вздовж Хрещатика було прокладено спеціальну вантажну колію для транспортування будівельних завалів до цього кар’єру». Розбалакавшись з власником старого добротного будинку, ми зрозуміли, що його було побудовано відразу після визволення Києва від фашистів (адже тоді будівельного матеріалу було більш ніж достатньо) дядьком Ванею, як він назвався, чоловіком, схожим на вільного художника, явно освіченого і з почуттям гумору, так от дізналися, що ми не випадково весь час натрапляли на відому київську жовту цеглу, адже тут був цегельний завод. Ось гора чи пагорб у районі Чорної гори, точно нафарширований жовтими уламками, яким понад 100 років. Потім я навіть пошкодувала, що не захопила мальовничий підписний уламочок як сувенір. Адже такий виріб — своєрідний пам’ятник іншій ментальності, людям, які знають ремесло і вміють працювати на совість.

ІЗ САМОГО ПОЧАТКУ, КОЛИ БУЛО ЗБУДОВАНО ГОТЕЛЬ «КАНЕ», ПЕРШИЙ ПОВЕРХ БУДІВЛІ ЗАЙМАЛИ РІЗНІ МАГАЗИНИ. ПІСЛЯ ТОГО ЯК ДО ВЛАДИ ПРИЙШЛИ КОМУНІСТИ, НА РОЗІ ХРЕЩАТИКА ВІДКРИВСЯ «ЦЕНТРАЛЬНИЙ КИЇВСЬКИЙ СОРАБКОП», ЯКИЙ ЗГОДОМ СТАВ ЦЕНТРАЛЬНИМ ГАСТРОНОМОМ

Дядько Ваня почав перераховувати, скільки ж чіпких ручок тягнулося після 2000 року до цього озера. Після смерті Божественного Володимира, так він назвав предстоятеля УПЦ Московського патріархату Володимира Сабодана, який побудував на березі церкву і планував опорядити цей мальовничий куточок біля озера для людей, та не встиг. Хто лишень не намагався потім заграбастати цей ласий шматочок неподалік від станції метро «Либідська». І колишні комсомольці зі своїми серйозними грошима метушилися, та зупинила їх, мабуть, теплотраса, з перенесенням якої можна прогоріти. Ще різні купці навідувалися — все плани креслили та проекти виношували. І старожили вже звикли — багато різних естетів живе довкола, бач які будинки звели. Естети в цивільному? — уточнила, і ми дружно засміялися. Нічийний, але доглянутий собака з кличкою Юля, відгукнувся на наш сміх і закрутив хвостом. Навпроти будинку дядька Вані, Івана Яковича, у нього стоїть VIP-будка (впевнена, що це його рук справа) зі справжнім заскленим вікном, утеплена й добра. Всі собаки міста можуть заздрити нічийній Юлі, власне кажучи, найкрутішому собаці — і при багатстві, і на волі.

24 ВЕРЕСНЯ 1941 РОКУ, НА П’ЯТИЙ ДЕНЬ НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ, КОМУНІСТИ ВИСАДИЛИ В ПОВІТРЯ І СПАЛИЛИ ХРЕЩАТИК ІЗ ПРИЛЕГЛИМИ ВУЛИЦЯМИ. ПРИ ЦЬОМУ ЗАГИНУЛО КІЛЬКА ДЕСЯТКІВ ФАШИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ, КІЛЬКАСОТ МИРНИХ МЕШКАНЦІВ, І ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ ЗАЛИШИЛИСЯ БЕЗ ДАХУ НАД ГОЛОВОЮ. ПІСЛЯ ВІЙНИ КИЯНИ ПОЧАЛИ УДАРНИМИ ТЕМПАМИ ВІДБУДОВУВАТИ ЗРУЙНОВАНЕ. А ЗАЛИШКИ СТАРОГО ХРЕЩАТИКА СПЕЦІАЛЬНО ПРОКЛАДЕНОЮ ТРАМВАЙНОЮ КОЛІЄЮ ВИВОЗИЛИ У ГЛИНЯНИЙ КАР’ЄР, ЩО ЗА ЛИБІДСЬКОЮ ПЛОЩЕЮ. ЗГОДОМ ТАМ УТВОРИЛОСЯ ОЗЕРО, ЯКЕ МАЄ НАЗВУ ГЛИНКА

Відчувши, що дуже затрималися біля озера на затишній вулиці Менделєєва, легко уявити, як тут шикарно влітку, ми стрепенулися і заспішили — адже головний об’єкт променаду — готель «Кане», що з’явився на місці давньої садиби, коли 1868 року компаньйони французи Жан-Батист Кане і Август Бергоньє купили ділянку цієї садиби і квадрат до нинішньої вулиці Пушкінської. Потім 1872 року вони розділили володіння. Кане задумав готель, а Бергоньє — цирк (нині тут Театр імені Лесі Українки).

Готель із мебльованими, але скромними номерами, перебуваючи на жвавому місці, був доволі запитаним. Ціна (вона була набагато скромнішою, ніж у готелях навіть нижчих за середній клас) дозволяла багатьом тут мешкати роками. Цікаво, що одна і та ж адреса, нині Хрещатик 40/1, об’єднала за різних часів багато відомих людей, у тому числі й зі світу мистецтва. Не всі знають, що тут мешкав Михайло Врубель у 1888—1889 роках, коли розписував Володимирський собор. З листа, який він написав сестрі, відчувається, що художник був дуже радий стабільному заробіткові (150—200 карбованців на місяць), та й сама, за його словами, робота ставала для нього все привабливішою. Вельми часто Врубель користувався послугами позикової каси, траплялося продавав там і свої роботи, а одного дня на тлі перського килима написав портрет дочки власника каси. Картина «Дівчинка на тлі перського килима» зараз у колекції Музею російського образотворчого мистецтва.

НАПРИКІНЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ ХРЕЩАТИК УЖЕ БУВ ЦЕНТРОМ ДІЛОВОГО ЖИТТЯ КИЄВА. НА НЬОМУ ПРОСТО НА ОЧАХ ВИРОСТАЛИ НЕЗВИЧАЙНІ СПОРУДИ. АЛЕ НАВІТЬ СЕРЕД НИХ ВИРІЗНЯВСЯ БУДИНОК № 32, ЯКИЙ НАЛЕЖАВ СОЛІДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ ІЗ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ. В ОЗДОБЛЕННІ ЙОГО ФАСАДУ ВИКОРИСТАНО ХАРАКТЕРНІ РИСИ МОДЕРНУ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІТАЛІЙСЬКОГО РЕНЕСАНСУ. АРХІТЕКТОР Л. ЛІДВАЛЬ І СКУЛЬПТОР В. КУЗНЕЦОВ ОЗДОБЛЕННЯМ УВИРАЗНИЛИ СОЛІДНІСТЬ ТА РЕСПЕКТАБЕЛЬНІСТЬ БАНКУ. А ЗАЛІЗОБЕТОН І НАТУРАЛЬНИЙ ФІНСЬКИЙ ГРАНІТ ДАЛИ ЗМОГУ СПОРУДІ ПЕРЕЖИТИ ЖАХЛИВУ ПОЖЕЖУ 1941 РОКУ. ТАКИМ ЧИНОМ, ЄДИНОЮ ДОРЕВОЛЮЦІЙНОЮ БУДІВЛЕЮ В ЦЬОМУ КВАРТАЛІ, ЯКУ ВДАЛОСЯ ВІДБУДУВАТИ, СТАВ БАНК. ХОЧ У ДЕЯКИХ МІСЦЯХ ГРАНІТ ЗАЛИШИВСЯ ОПЛАВЛЕНИМ І ПОТРІСКАНИМ...

Цей мало не найстаріший будинок на Хрещатику, багато разів хотіли знести. Вже декілька десятиріч, мені, в усякому разі, так здається, як немає тут улюбленого киянами Центрального гастронома, де завжди було гарно, смачно пахло свіжими харчами, а продавці усміхалися. Працював гастроном до 23 години, вірніше так — об одинадцятій години вечора лунав дзвінок, але ніхто, хто в цей час ще залишався в торговельній залі, не квапилися. Нових відвідувачів уже не пускали, а обслуговували всіх до останнього клієнта. Тут, у гастрономі, і на сходинках ЦУМу призначали побачення дівчата і хлопчаки в 50—60—70 роки і, може, вони й не знали, що в цьому будинку про щось своє мріяв і Врубель. Зараз тут, практично поруч, спокушає молодь і не лише київська перепічка всього за вісім гривень. Навіть не знаю, в якому куточку Європи можна що-небудь купити за такі дрібні євроценти. Щоправда, при такому дрібному прожитковому мінімумі, як у нас, вони б і не вижили, ці європейці. Ми навіть пожартували — виходить перепічка майже від француза Кане, адже в нього теж усе було ощадливо.