«Батько завжди дає максимальну свободу солісту»

Концерт у Національній філармонії дав слухачам можливість насолодитися тембровою барвистістю симфонічних партитур класиків — Клода Дебюссі, Жака Ібера, Франсіса Пуленка, Моріса Равеля. Програму вечора склали твори, які репрезентують одну з найцікавіших мистецьких епох кінця XIX—XX ст., коли в європейській культурі утверджувалася нова естетика мистецтва, насамперед імпресіонізму.

Французька музика цього періоду вимагає від виконавців особливо витонченого смаку, високої культури музичної артикуляції, здатності відтворити характерний шарм елегантних, пластичних, театрально яскравих, а часом навіть і епатажних образів.

Національний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка, солістки Марія Віхляєва (фортепіано) та Мирослава Сіренко (флейта) постали в цій програмі своєрідним мистецьким монолітом однодумців, які упродовж концерту відчували й тонко реагували на енергетичні посили диригента, і потужні хвилі їхніх емоцій, котрі просто вивергалися у зал, одразу з першого твору владно захопили слухачів.

Відкрився вечір Прелюдією для симфонічного оркестру «Післяполуденний відпочинок фавна» К. Дебюссі (1894). Чуттєве соло флейти, яке уособлює образ замріяного фавна, на тлі перебирань струн арфи, весь час оповивається сопілковими тембрами інших дерев’яних духових інструментів, не випускаючи слухача із пасторально-дилічного стану...

Концерт для флейти з оркестром Ж. Ібера (1932) пролунав у виконанні молодої солістки Мирослави Сіренко. Твір, надзвичайно віртуозний, був присвячений композитором одному з найавторитетніших представників французької школи гри на флейті ХХ ст. Марселю Моізу. І молода артистка вдало донесла до слухача авторський задум. Не секрет, що це був своєрідний «сімейний» виступ, тож «День» поцікавився у Мирослави деталями співпраці двох поколінь творчої родини Сіренків.

— Мій дебют на професійній сцені відбувся коли я ще навчаюся на останньому курсі НМАУ, та раніше мала нагоду зіграти з Національним симфонічним оркестром флейтовий концерт Моцарта, — зізналася М. Сіренко.

— Концерт Ж. Ібера належить до світового репертуару високопрофесійних виконавців на флейті.

— Дійсно, технічно він дуже складний, втім музика — надзвичайно красива. Минулого року я грала цей твір на концертах класу, і коли батько повідомив про можливість виконати його на концерті, я з радістю погодилася.

— Цікаво, як складаються ваші стосунки з батьком на концертній естраді, чи не заважають родинні відносини?

— Навпаки, ми дуже добре розуміємо одне одного, батько завжди дає максимальну свободу солісту.

Акумульовану у першому відділі концерту енергетику на повну силу було задіяно диригентом В. Сіренком у двох масштабних творах завершальної частини вечора. Прекрасний ансамбль піаністки Марії Віхляєвої та оркестру доніс до публіки пасторальну чарівність, безпосередність і жвавість «Сільського концерту» для клавесину (фортепіано) з оркестром Ф. Пуленка.

Динамічним піком вечора став масштабний симфонічний твір М. Равеля — хореографічна поема «Вальс», де виконавська майстерність маестро та музикантів оркестру розкрилися на повну силу.

Як слушно сказав після концерту знаний диригент Іван Гамкало: «Французька музика — це особливий світ, і він насправді стає нам близьким, коли його красу доносять до нас істинні професіонали, Митці з високої літери — так, як це відбулося щойно».