Великобританія – на роздоріжжі

23 червня Великобританія вийде на виборчі дільниці, щоб проголосувати, чи залишатися їй у складі Європейського Союзу, чи ні. Ці вибори покладуть кінець, принаймні на одне покоління, тій сазі, що мучила країну понад сорок років. У 1973 році Британія стала членом того, що тоді називалося Європейською економічною спільнотою (ЄЕС), яка у 1991 році еволюціонувала в Європейський Союз, але боролася зі своїм членством у цій наднаціональній структурі. Британія приєдналася в 1970-ті роки, коли переживала значне економічне сум’яття і все ще шукала своє місце в світі після падіння своєї імперії. Оскільки світ кристалізувався у регіональні торговельні блоки, членство в ЄЕС здавалося найкращим шляхом. Однак у той самий час Британія виявилася навіть більш невдоволеною обмежувальними умовами членства. Адже це була країна, яка впродовж трьох століть сама встановлювала правила, а тепер змушена була адаптуватися і приймати чужі правила.

Маргарет Тетчер після обрання прем’єр-міністром у 1979 році вивела цей конфлікт на передній план, оскільки вона стала дедалі відвертішою у своїй опозиції щодо ЄЕС і того, в чому вона вбачала повільне, але впевнене посягання на суверенітет Британії, незважаючи на колосальні переваги, що міг запропонувати Спільний ринок. В основі її позиції лежало просте, але глибоке переконання: тисячолітня незалежність Британії й суверенітет її парламенту підриваються наднаціональною структурою, керованою в багатьох випадках чиновниками, яких не обирали.

Хоч дебати щодо членства були спільними для всіх політичних партій, але найзапеклішими вони були в Консервативній партії, «традиційній» правлячій партії Британії. Після втрати влади й її переходу до проєвропейської Лейбористської партії між 1997 і 2010 роками, Консервативна партія (Торі) стала дедалі більш одержимою європейським питанням, особливо після появи нової партії — Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP), яка базується на подібній основі — вихід з ЄС — і яка почала приваблювати консервативних виборців.

Табір Brexit (ті, хто пропагує вихід Британії з ЄС) грунтє свою вимогу щодо виходу на двох істотних аргументах. По-перше, вони переконують, що в ЄС бракує демократії, оскільки Британія повинна дотримуватися законів, у створенні яких вона практично не має права голосу; а парламент більше не є найвищим органом законодавства в країні. По-друге, вони висувають припущення, що через основні чотири європейські свободи (товари, капітал, послуги і люди) Британія більше не контролює свої власні кордони: в теорії кожен громадянин будь-якої країни-члена може поїхати і жити в будь-якій іншій країні-члені. Насправді з 2004 року більше двох мільйонів громадян ЄС переїхали до Великобританії; і очікується ще більше мігрантів.

Через успіх UKIP у розповсюдженні цих аргументів Консервативна партія опинилася під загрозою розвалу, і щоб запобігти цьому британський прем’єр-міністр Девід Кемерон запропонував провести референдум з питання членства в ЄС, щоб придушити повстання. Сам не будучи великим фанатом ЄС, прем’єр-міністр, проте, виступає за те, щоб залишитися в його складі. Він запевняє, що економічні наслідки виходу з ЄС будуть настільки драматичними для Британії (хоч вона і є п’ятою найсильнішою економікою світу), що в країні почнуться значні економічні сум’яття і зменшиться рівень безпеки після виходу. Більше того, не будучи частиною основного торговельного блоку, Британії доведеться пройти через болючий процес перегляду умов договорів із країнами набагато сильнішими, ніж вона сама. У підсумку, в той час, коли світ дедалі більше інтегрується, ціна відокремлення Британії буде надто високою, вважає він.

Ми ще побачимо, аргументи якої з двох сторін стануть більш привабливими для 45-мільйонного британського електорату.

Однак наслідки виборів виходять далеко за межі простого членства в організації; результати визначать долю Британії як уніфікованого суб’єкту і долю самого ЄС.

•  По-перше, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії складається з Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. Впродовж певного часу всередині Королівства очевидними стали відцентрові сили, особливо в Шотландії, яка у 2015 році провела референдум за незалежність. Однак провал референдуму не заглушив заклики за незалежність, і проєвропейська націоналістична адміністрація Шотландії вже заявила, що може ініціювати другий референдум за незалежність, якщо Британія вийде зі складу ЄС. Тоді відкриється скринька Пандори, і піднімуться питання щодо статусу Великобританії як постійного члена Ради Безпеки ООН і щодо її ядерних підводних човнів, база яких знаходиться в Шотландії.

•  По-друге, є велике значення і для ЄС. Якщо Британія проголосує за вихід, то вона залишить ЄС небезпечно незбалансованим — зрештою, за останні чотириста років у зовнішній політиці щодо континенту Британія завжди ставала на сторону слабших. Відсутність Британії позбавить ЄС критичного друга: наприклад, Лондон радив не створювати євро (голова Банку Англії Едді Джордж сказав тоді, що це чудова ідея, але виникла вона на двадцять років раніше, ніж потрібно) і виступав проти створення Шенгенської зони, яка фактично припинила своє існування через міграційну кризу. На додачу, якщо Британія вийде з ЄС, і її власний голос, і голос ЄС на світовій арені ослабне.

Більше того, цілком зрозуміло, що якщо Британія проголосує за вихід, це може заохотити інші країни провести подібні референдуми і вимагати від ослабленого Брюсселю таких само поступок, які отримає Британія. І оскільки настрої серед населення ЄС стають дедалі більш скептичними щодо союзу, розпад вже не здається таким неможливим. Як зазначав британський історик Ніл Фергюсон, «урок історії полягає в тому, що британський ізоляціонізм часто асоціювався з континентальною дезінтеграцією».

Небезпека для ЄС від Брексіту дуже посилюється тим фактом, що зараз ЄС захоплений надзвичайно складними проблемами, включаючи кризу з сирійськими біженцями на півдні; систематичні тріщини в єврозоні; банкрутство і обтяженість боргами грецької економіки; надзвичайно крихкі економіки Іспанії та Португалії; посилення «правих» настроїв у Франції, Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщині та частині Скандинавії; високий рівень безробіття серед молоді; повільний розвиток і відсутність інструментів для вирішення економічної кризи. Будь-яка з цих проблем може становити загрозу для союзу, а Брексіт може зробити їх непереборними.

Не варто і нагадувати, що для країн Центральної та Східної Європи, включаючи Україну, будь-яке ослаблення ЄС матиме серйозні наслідки. Немає і найменших сумнівів, що зменшення сили ЄС підсилить стратегічні прагнення Росії в регіоні, й Москва швидко заповнить собою вакуум, що утвориться. Саме ця причина, серед інших, підштовхнула світових лідерів, включаючи президента Обаму, долучитися до дебатів у Великобританії та недвозначно підтримувати британське членство в ЄС.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що у своїй багатовіковій історії Великобританія опинилася на певному роздоріжжі. Її вихід з ЄС призведе до маргіналізації світової арени, що матиме невідомо які наслідки для її економіки. Проте в той самий час вона відчайдушно намагається триматися за індивідуальність, яка, через велику кількість іммігрантів, змінюється майже буквально з кожним днем. Більше того, цілком очевидно, що зустрічаючись віч-на-віч з такими економічними гігантами, як Китай та США, європейці можуть говорити на рівних тільки коли об’єднані — і, діючи таким чином, зможуть послабити Росію. Втрата Британії стане руйнівним ударом для цієї сили. Водночас внутрішні конфлікти в ЄС настільки великі, що небагато потрібно для того, щоб призвести до його хоча б мінімальної фрагментації.

Іронія в тому, що видатний державний діяч Вінстон Черчилль, який бачив очевидні переваги Сполучених Штатів Європи, порекомендував їхнє створення у 1944 році, а тепер саме його улюблена Консервативна партія прагне покласти край його дорогій серцю ініціативі.

Роман ВОЛЬЧУК (Бірмінгем, Великобританія), Центр європейських політичних досліджень