Хто розвалює економіку України - 2

(Закінчення. Початок у №147)

Через систему депозитних сертифікатів НБУ протягом 2015 року «абсорбував» із банківської системи майже 70 мільярдів гривень «зайвої ліквідності» — на цю суму комерційні банки в умовах монетарного голоду фактично прокредитували регулятора.

НЕ КРЕДИТОР, А ПОЗИЧАЛЬНИК ОСТАННЬОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ці кошти залучали під достатньо високі процентні ставки (близько 20%), що аж ніяк не спонукало банки до кредитування вітчизняної економіки. Ці десятки мільярдів попри кредитний та інвестиційний голод в економіці не пішли в реальний сектор — на розбудову інфраструктури чи то на розвиток виробництва або стимулювання експорту.  Тобто Нацбанк, по суті, з «кредитора останньої інстанції», яким у всіх країнах світу у кризовий період є центробанк, перетворився в Україні на «позичальника останньої інстанції», висмоктуючи гроші з «судин» нашої слабкої нині економіки.

«Зв’язування» таких великих коштів без їх одночасного використання для прискореного розвитку економіки — задорога ціна для боротьби з інфляцією. Якби Україна скористалась досвідом США і випустила державні середньострокові боргові цінні папери — облігації розвитку, які б придбали українські банки, то ми б мали якісно іншу економічну ситуацію та перспективи.

Ніколи не була взірцем ефективності і вітчизняна система рефінансування комерційних банків. Але за останні два роки вона перетворилась на систему розбазарювання державних коштів. НБУ знов і знов послідовно повторює той самий сценарій — видає рефінансування під заставу, визнає банк проблемним, приймає рішення про неплатоспроможність банку, а потім тривалий час намагається вибити рефінансування з банку, в якому вже працює тимчасова адміністрація, або коли банк вже ліквідується.

Плоди такої політики стали очевидні вже на початку липня. Заборгованість перед НБУ банків, що були визнані неплатоспроможними, досягла 53,3 мільярда гривень, а заборгованість з рефінансування платоспроможних банків — 32,25 мільярда. Цікаво, що з останньої суми 75,5% або 24,35 млрд грн припадало на Приватбанк. Порівняно з загальним обсягом кредитів і заборгованості клієнтів платоспроможних банків на 1 липня (666,62 млрд грн), заборгованість платоспроможних банків за рефінансуванням є мізерною, а вільна ліквідність вкладається у ті ж депозитні сертифікати НБУ, що уповільнює ділову активність в країні. Тому сумніви щодо того, що рефінансування банків нашим центробанком хоч якось сприяло кредитуванню ними реального сектору економіки, можна вважати обґрунтованими.

СКОРОЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ І ПРИМІТИВІЗАЦІЯ ЕКСПОРТУ

Низка регуляторних обмежень Нацбанку створили штучні перепони для інвестування в Україну та для легального експорту вітчизняної продукції. Інвестори відверто кажуть, що не вкладатимуть коштів у нашу економіку, доки не отримають можливості легально виводити прибутки, зароблені в Україні. Не буде серйозної валютної лібералізації — не буде й інвестицій. Про це наочно свідчить статистика прямих іноземних інвестицій, які за два роки скоротились майже на $15 млрд: з $58,2 млрд в 2013 році до  $43,3 млрд в 2015 році.

Аналогічна ситуація і з експортерами, які просто змушені не заводити валютну виручку в Україну, де треба продавати більшу її частину, наражаючись на додаткові валютні ризики. Товарний експорт України у 2015 р. скоротився на 29,3% (-$15,8 млрд): з $53,9 млрд у 2014 р. до $38,1 млрд у 2015 р. Натомість частка сировини і товарів з мінімальним ступенем обробки зросла з 60% до 62%, що свідчить про подальшу примітивізацію експорту та зниження його доданої вартості. Отже, шокова девальвація не тільки «вбиває» купівельну спроможність всередині країни, а й знижує інвестиційну привабливість та на фоні валютних обмежень і дорогих кредитів не гальмує експорт.

ЧИ ТРЕБА ХИЗУВАТИСЯ БОРГАМИ?

«Адвокати» НБУ та уряду наголошують, що загальний рівень державного боргу протягом 2014—2015 років скоротився з $73,2 млрд до $65,5 млрд. Але вони забувають вказати, що за ці два роки закордонні запозичення України виросли з $37,6 до $43,4 мільярда, а їхня частка в загальних запозиченнях збільшилась з 51% до 66%. При цьому співвідношення держборгу і ВВП з 2014 до 2015 року зросло з 40% до 79%, що значно перевищує максимально припустимий МВФ та законодавчо дозволений в Україні рівень (60%).

НБУ та уряд в найтяжчі часи наражають країну на валютні ризики, заміщуючи внутрішній державний борг зовнішнім. Результати ми вже бачимо. Якщо у 2014 році видатки держбюджету на сплату відсотків за державним та гарантованим державою боргом становили 49 мільярдів гривень, то у 2015 році (навіть після реструктуризації держборгу) сягнули 88 мільярдів. В держбюджеті-2016 ця стаття зросла майже до 100 мільярдів гривень. Це друга найбільша стаття державних видатків. Вона практично дорівнює сумі, яку Україна під час відсічі військовій агресії витрачає на оборону та безпеку. Але НБУ, очевидно, не тільки не вважає це проблемою, а навіть навпаки разом з урядом пишається подібними «реформами».

БЕЗ ДОВІРИ НІКУДИ НЕ ПРИЙДЕМО

Світовий банк прогнозує Україні 1% економічного зростання у цьому році і 2% у наступному. Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings погіршило прогноз зростання економіки України до 1% приросту ВВП у 2016 році і 2% — у середньостроковій перспективі. Це ще одне свідчення того, що політика уряду та НБУ веде країну в нікуди. З такими темпами Україна не буде європейською за рівнем добробуту. Навіть при 4-відсоткових темпах приросту реального ВВП на душу населення ми зможемо наздогнати Польщу за 30 років, і це за умови, що вона «стоятиме на місці». Ми не вийдемо навіть на рівень Азії. Адже очікується, що китайська економіка зросте цього року на 6,7% після 6,9% у минулому році, а індійська економіка збереже темпи зростання на рівні 7,6%. Політика НБУ, як і помилкова економічна політика уряду, унеможливлює адекватне потенціалу країни прискорене економічне зростання, а значить, і підвищення життєвого рівня громадян.

Чому політична і монетарна влади країни не стурбовані тим, що в країні постійно падає рівень довіри населення до державних інститутів і, в першу чергу, — до банківської системи. Після того як всього за два з половиною роки кількість діючих банків в Україні скоротилась з 180 до 102, а люди і підприємства втратили значну частину своїх коштів на рахунках, рівень довіри населення до банків впав до критично низького рівня. Неодноразові гучні заяви членів правління НБУ про те, що буде підтримано той чи інший банк, та наступне швидке й «непередбачуване» його банкрутство звело до мінімуму рівень довіри не тільки до НБУ, а й до влади в цілому. Це ілюструє і офіційна статистика самого ж НБУ, згідно з якою депозити домашніх господарств у 2014 році скоротились на 31,2%, а у 2015 році — на 22,1%.

ЗНЕХТУВАНО НАЦІОНАЛЬНИМИ ІНТЕРЕСАМИ

Замість того щоб сприяти розвитку національної економіки та відновлювати фінансову стабільність через створення умов для масштабного залучення інвестицій, стимулювання виробництва та експорту продукції з високою доданою вартістю, сприяти створенню нових робочих місць та підвищенню доходів населення, Національний банк здійснює реструктивну монетарну політику, зберігає невиправдані валютні регуляції та бар’єри для інвестицій, непрозоро «зачищає» банківську систему і сприяє збільшенню фінансової залежності країни від закордонних суб’єктів. Під керівництвом Гонтаревої він повернувся спиною до вкладників, власних громадян та підприємців і проводить волюнтаристську антипромислову й антисоціальну політику, періодично дослухаючись лише до міжнародних фінансових організацій, які надають Україні технічну допомогу та кредити. Така політика ставить під загрозу не тільки добробут населення та конкурентоздатність вітчизняних виробників, а, в кінцевому підсумку, й суверенітет країни.

Радикальна партія запропонувала одразу низку проектів, які б дозволили підсилити інституційність фінансової системи, забезпечити її позитивний вплив на реальний сектор економіки, суттєво наростити інвестиції та експорт. Йдеться, зокрема, про створення Експортно-кредитного агентства (ЕКА), Державного банку розвитку (ДБР), Агентства розвитку малого бізнесу (АМБ), через які держава задля розвитку виробництва, підприємництва та сприяння експорту продукції українського виробництва отримала б безпосередній і швидкий вплив на кредитний ринок. На жаль, очільник НБУ Гонтарева офіційно виступає проти, наприклад, створення ЕКА, хоча зазначена ініціатива має широку підтримку промисловців, експортерів, громадськості та експертів.

Альтернатива грошово-кредитній політиці НБУ є. Вона запропонована Радикальною партією, зокрема в Антикризовій програмі економічного розвитку, направленій мною спільно з Олегом Ляшком Президенту, прем’єр-міністру та спікеру ВР ще у січні 2016 року, а також у Стратегії розвитку банківської системи України 2016—2020, розробленій за ініціативи голови Комітету ВР з питань фінансової та банківської політики, нардепа від РПЛ Сергія Рибалки.

Супротив таким системним і конструктивним ініціативам — це, по суті, антинаціональна, антипромислова та антипідприємницька позиція. Подібним діям НБУ немає логічного пояснення та виправдання, особливо в умовах катастрофічного падіння експорту та згортання інвестиційної активності в економіці. Тому варто глибоко замислитися над тим, як таке може статися у нашій державі, що центробанк не зважає на національні інтереси... Це, звичайно, далеко не вичерпна відповідь, але, гадаю, НБУ реалізує таку свою політику через фактичну його безконтрольність, що випливає з відсутності Ради НБУ. Додам, що Гонтарева й досі не затвердила новий склад громадської ради НБУ, хоча остання вже відібрана на конкурсі.