Щеплення громадянськості

Агресія Кремля для багатьох українців стала не просто шоком, але й шоковою терапією, коли багато принципових речей стають в свідомості на свої належні місця і по принциповим моментам чітко розставляються крапки над «і». Саме тому День Незалежності для українців — це принциповий рубікон у свідомості між усвідомленням себе громадянином і навпаки розмитим мисленням, де у трикутнику — незалежність, безпека і шлунок — пріоритет залишається за останнім. Для тих, хто чекав «вежливых людей», які мали б принести із собою маячню про Радянський союз, зараз залишилися мізерні зарплати в рублях з московськими цінами. І все це приперчено кремлівською реактивною артилерією. Ті, хто здатен був зробити відповідні висновки, зробили їх ще до того, як запрацювали російські гради. Розподіл на громадян і колаборантів відбувся після анексії Криму. Там стався принциповий розкол і проявилася сутність — хто є хто. Причому розкол пішов не лише в суспільстві, а й у колективах та навіть сім’ях.

Зрештою, ті, хто пережив втрати і окупацію та зберіг громадянську позицію, вже ніколи не впустять в себе отруту імперської брехні, що маскується під «единый народ» та «мы же братья». Але важливо й інше розуміння — усвідомлення того, що у нас дуже мало часу для побудови ефективної держави. На жаль, досі суспільству подаються евтаназійні препарати у вигляді заспокійливого та снодійного розчину, мовляв, нам ще жити разом з Росією, тому не варто брати на озброєння гостру риторику. Іншим (за смаком) підсовують поверхові заклики до повстань і завзятої боротьби з деревом, на якому самі ж і сидимо. Як то кажуть, замість школи, пропонують лупати скелю головою.

День Незалежності святкували і у звільнених містах України. Що й казати, навіть в окупованому Донецьку місцеві патріоти влаштували аудіоатаку Українським Гімном, а в Луганську та інших містах аноніми оприлюднювали фото з Українським Прапором на тлі до болі відомих місцин. За день до того вже знаменита луганська бабця Ганна Іванівна Груша, яка й досі виходить на свята в центр Луганська з малесеньким українським прапорцем і читає на пам’ять Тараса Шевченка, була затримана окупаційними поліцаями. Стару відпустили та схоже нескореність Ганни Іванівни ще довго не буде давати спокою ницим колаборантам. Адже вона — похилого віку, з прапорцем і прямим поглядом — є жалом в залишки їхньої совісті зрадників.

Український Прапор взагалі для українців з окупованої території є особливим явищем. Підкреслимо — не просто символом, а саме явищем. Лише той, хто жив в окупації, знає цей феномен спраги за українською символікою, за цими двома органічно поєднаними синьо-жовтими смугами, які для ворога є ознакою не лише нашої Незалежності. Тут більше. Незалежність України для Москви є ознакою одвічної залежності Імперії від Руси-України, без якої Московія не може претендувати на навіяну пропагандою велич. Тому поки існує українська держава і український народ як суб’єкт, кремлівський упир буде корчитися в судомах.

«НЕ МОЖНА ПОЛИШАТИ БОРОТЬБУ ЗА ДУШІ Й СВІДОМІСТЬ МЕШКАНЦІВ ДОНБАСУ»

Євген СОСНОВСЬКИЙ, фотограф, місто Маріуполь:

— Обстріли і вибухи в Маріуполі є вже звичайною справою. Майже всі до них звикли. Але на святкуванні Дня Незалежності це ніяк не відбилось, адже була досить потужна культурна програма. Ще 23 серпня на День прапора в Маріуполі відбувся спектакль Ади Роговцевої і у Драматичному театрі був аншлаг. Після того як спектакль скінчився, весь зал разом з виконавцями головних ролей заспівав Гімн України. Це було дуже зворушливо. Мою колегу це дійство довело до сліз. Цей День Прапора задав тон святкуванню і Дня Незалежності, коли багато людей вийшли в місто і одягнули вишиванки. Це показник, адже лінія фронту зовсім близько і смерть зовсім поруч. Прикметним є також те, що ввечері перед маріупольцями виступав не «шансон», як це було колись з орієнтацією на певний прошарок, а наші українські виконавці — група «Скай» і Гайтана. Коли голова Маріуполя Вадим Бойченко вийшов на сцену для привітання, то розпочалась шалена злива, але на диво вона не завадила святу — люди жадали святкувати і здебільшого не розійшлися. Звичайно, в Маріуполі багато проблем і результати впливу російської пропаганди ще залишаються, але ні в якому разі не можна полишати боротьбу за душі і свідомість мешканців Донбасу.

Фото Євгена Сосновського

«СВІДОМІСТЬ ЖИТЕЛІВ ДОНБАСУ ЗМІНЮЄТЬСЯ»

Денис ДЕНИЩЕНКО, громадський діяч, місто Сєверодонецьк:

— Щеплення громадянськості відбулося досить серйозне, але, на жаль, подіяло воно не на всіх. Я знаю як це, коли дивишся на Український Прапор і відчуваєш, що по щоках котяться сльози. І це не пафос. Це вистраждане. Раніше такого собі уявити було неможливо. Для тих, хто пережив окупацію, українські символи мають особливе і часто зовсім інше значення, ніж для решти громадян. На жаль, що маємо, то не бережемо, а коли втрачаємо — плачемо. Для нас — це втрата оселі, Батьківщини, левової частини життя і взагалі злам у долі.

На День Незалежності в Сєверодонецьку відбувся Автопробіг, де брали участь 178 автомобілів. В місті 120 тисяч населення. Для прикладу, в Луганську, який був у чотири рази більшим за Сєверодонецьк, при таких заходах у найпіковіших моментах збиралось 30 машин. Це показник. Особливим моментом є робота з молоддю. Саме молодь здебільшого налаштована проукраїнськи і тут причиною є не лише агресія Кремля, але й ототожнення себе із західним світом. Безумовно, проблеми є, і вони серйозні. Тому й треба робити акцент на цю живу, активну аудиторію молоді, якій треба розкривати перспективи. Юнак має бачити себе в майбутньому, і своє майбутнє бачити у вільній Україні, яка дасть йому можливості для реалізації на відміну від атрофованого «совка».

А це вже залежить ще й від позиції влади. Мушу сказати, що в тих містах Луганщини, де навіть на вільній території залишилися проросійські керманичі, там святкування Дня Незалежності в кращому разі пройшло формально. Треба зрозуміти, що все одно 10% активних людей ведуть за собою решту. І ось ці 10% мають бути на нашому боці.