Чотири ювілеї і три сцени

Сьогодні Національний театр  російської драми ім. Лесі Українки — це три сцени («Велика», «Нова» і «Під дахом»), і щовечора вільних місць там немає! Мабуть, знає керманич колективу секрет, як поповнювати свою глядацьку армію. Про сьогодення і найближче майбутнє, зокрема ювілейні заходи, прем’єри,  творчий потенціал та гастролі — наша бесіда з Михайлом РЕЗНИКОВИЧЕМ. До речі, напередодні в театрі ім. Лесі Українки — першим із національних театрів пройшов конкурс, оголошений Міністерством культури, на посаду генерального директора художнього керівника. Сталося так, що крім Михайла Резниковича, який очолює театр з 1994 року, інших претендентів не було. І хоча конкурс виявився безальтернативним, але все ж це конкурс. В результаті комісія (до неї входило дев’ять осіб) визнала Михайла Резниковича переможцем відбору.

ВІД ПОКОЛІННЯ — ПОКОЛІННЮ

— Цьогоріч Національний театр російської драми ім. Лесі Українки відзначатиме не тільки 90-річний ювілей, а й святкуватиме ще три дати: 125 років від дня заснування першого  стаціонарного театру у Києві (Театр Соловцова); 90 років  надання нашому театру статусу «державного»; і 75-річчя від дня присвоєння колективу імені Лесі Українки. До ювілею готуємо виставу під назвою «Суміш небес і балагану». Це поетичний рядок з твору відомого поета Давида Самойлова. У виставі буде задіяна вся трупа, — розказав «Дню» М. Резникович. — Ця назва відображає те, що відбувається у театрі: від створення, періоду розквіту, коли його очолював Костянтин Павлович Хохлов, і до сьогодення. Також плануємо підготувати виставку і зробити вікна-вітражі перед входом до театру, де представимо документальні світлини відомих майстрів сцени: акторів, режисерів, художників. На прем’єру запросимо 20 жовтня.

МИХАЙЛО РЕЗНИКОВИЧ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Знаєте, мені здається, що наш театр унікальний, бо тут містично поєдналась спадкоємність поколінь. Я застав ще тих майстрів, хто працював з Костянтином Павловичем, і вони передали живі традиції психологічного театру, започатковані Хохловим, що перейшли до наступних поколінь. Ми зараз теж намагаємося передати молоді людинознавство і все те, що дуже потрібно сучасному театру. Мені дуже шкода, що театр, на якому я виростав — Великий драматичний театр Георгія Товстоногова, — зараз помер. У Георгія Олександровича була позиція, що його театр помре з ним разом. Так і сталося... Він працював лише з одним поколінням акторів, і це був дійсно прекрасний театр, і поступово великий колектив зник... Ми йдемо шляхом, запропонованим Хохловим, щоб критерії живого психологічного театру передавалися наступному поколінню акторів.  Нині у нас працює дуже потужна 30-річна молодь, і це говорить про великий творчий потенціал колективу.

«УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ» ПЛАНУЄМО  ГРАТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ»

— Під завісу 89-го сезону ми випустили чотири вистави. Дві постановки на Великій сцені: «В цьому старому, милому домі» Олексія  Арбузова і «Вид з мосту» Артура Міллера (режисер К. Кашліков). Ці вистави дались непросто, але викликали резонанс у публіки і критиків. Я не чекав, що вистава за п’єсою Арбузова так важко буде народжуватись, хоча знав, що нікому з колег не вдавалося її зробити аншлаговою. У нас відбулося 380 репетицій! І це можна назвати винятком, але попри труднощі радію, що постановка сподобалась глядачам.

У афіші з’явилися дві новинки на «Сцені під дахом» — «Всі родом із дитинства», моновистава Юрія Яковлева, в якій він і автор тексту, і виконавець ролі, а також на «Новій сцені» йде вистава «Двоє, не враховуючи собаки», поставлена за п’єсою В. Красногорова.

Потім випустимо ювілейну виставу «Суміш небес і балагану» — серйозна і складна постановка. А далі у планах гостросатирична комедія англійського драматурга «Оголена зі скрипкою» Ноела Коуарда  про те, що таке дійсне мистецтво, а що підробка. Прем’єра намічена після Нового року.

З листопада розпочнуть репетиції вистави «Доктор Стокман» за п’єсою норвезького класика Г. Ібсена. Постановку здійснить знаний литовський режисер Йонас Вайткус.

Думаю, що у жовтні на «Новій сцені» випустимо акторську роботу Євгена Лунченка «Вітер шумить у  тополях» — це щемлива історія про літніх людей. Нагадаю, що за традицією наші актори самі готують для показу дирекції вистави, а кращі ми зараховуємо до репертуару.  Є плани і про прем’єри  двох-трьох вистав на «Сцені під дахом».

У середині сезону розпочнемо репетиції під робочою назвою «Шлюб по-американськи», за п’єсою Сема Бобрика,  яку поставить І. Барковська.

За останні роки в нашому  театрі помітно виріс акторський потенціал, тому хочу наступного року взятися за твори світової класики — шекспірівського «Гамлета» й «Украдене щастя» Франка. А ще режисер Кирило Кашліков поставить  «Загадкове вбивство собаки» Марка Хеддона — це відомий роман в Англії, який стане сценічним  першопрочитанням в Україні. Треба зазначити, що  вже впродовж чотирьох років вистава, створена за цим романом, щоденно (!) триває у Лондоні.

До речі, «Украдене щастя» плануємо  грати українською мовою. Ми не ставимо вистави під дати (цьогоріч відзначали 400-ліття від дня смерті Шекспіра і 160-річчя від дня народження І. Франка). Коли з’явиться ідея, народиться вистава — тоді і буде. Мрія про постановку «Украденого щастя» у мене дуже давня. Думаю, що час її народження скоро прийде. Я пам’ятаю легендарні вистави франківців (постановки Г. Юри і С. Данченка, як по-різному вражаюче роль Задорожнього грали Дмитро Мілютенко і Богдан Ступка)... Сьогодні треба по-іншому ставити і грати цю велику драму, знаходити нові виразні засоби. Знаєте, беручись за класику, є небезпека того, що ще жива «традиція великого побутового театру». Від цього треба відходити, але дуже обережно.

«НАШИМ ГЛЯДАЧАМ БУДЕ ЦІКАВО ПОЗНАЙОМИТИСЯ З ТВОРЧІСТЮ ЛИТОВСЬКИХ МАЙСТРІВ»

— У жовтні виступатимемо у Луцьку. Покажемо резонансні вистави: «Останнє кохання», «Ігри на задньому дворі» і «Бабине літо» (спільна постановка Театру ім. Л. Варпаховського, Канада, і Театру ім. Лесі Українки).

У листопаді на нашій сцені виступатиме Вільнюський  російський драматичний театр Литви. Будуть представлені дві вистави — «Король Лір» Вільяма Шекспіра і «Рожева Дама» Е.-Е. Шмітта, а ми повеземо у Вільнюс «Нахлібника» за І. Тургенєвим. Ідея провести обмінні гастролі виникла після спілкування з Йонасом Вайткусом. Ми давно знайомі. Думаю, що нашим глядачам буде цікаво познайомитись із творчістю литовських майстрів, і  впевнений, що й наша постановка зацікавить театралів Вільнюса. До речі, у лютому-березні Й. Вайткус випустить  на нашій сцені «Доктора Стокмана» (в цьому сезоні до трупи прийшов актор Олександр Кобзар, який  і працюватиме над втіленням головної ролі).

Нас запросили знову приїхати на гастролі до Англії і виступити у St. James Theatre в Лондоні у 2017—2018 рр., щоб показати «Нахлібника», «В цьому милому, старому домі» та «Вид з мосту». Нині шукаємо спонсорів і меценатів.

ЩОДЕННО ІЗ «Днем»!

— 20 років для газети — солідний вік. Я вважаю, що «День» — одне з небагатьох видань у нашій країні, в якому можна побачити всебічний спектр культури і мистецтва. Так тримати! Я бажаю продовжувати свій шлях, яким ви йдете і ведете за собою читачів, а ще — щоб тиражі газети щоденно зростали.