Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Кіноновації та кіно надії

На екрани України вийшов фільм «Українські шерифи», який запропоновано на «Оскара»
23 вересня, 11:29
ВІД НАШОЇ КРАЇНИ ПРЕТЕНДУВАТИМЕ НА ПРЕМІЮ «ОСКАР» У КАТЕГОРІЇ «НАЙКРАЩИЙ ФІЛЬМ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ» ДОКУМЕНТАЛЬНА СТРІЧКА «УКРАЇНСЬКІ ШЕРИФИ» РЕЖИСЕРА РОМАНА БОНДАРЧУКА / ФОТО З САЙТА KINO-TEATR.UA

Нагадаємо, після річної паузи знову запрацював Український Оскарівський комітет. Як відомо, він зазнав певних структурних та організаційних трансформацій, тепер до нього входять кінематографісти, які включені до світового кінопроцесу, добре обізнані з нюансами його рухів та порухів...

І от, перше голосування новообранців та їхнє рішення: від України на «Оскара» запропоновано стрічку «Українські шерифи» 34-річного режисера Романа Бондарчука. Попри молодий вік, учень Юрія Іллєнка має поважний список фільмів, здебільшого короткометражних, більшість із них було нагороджено призами престижних міжнародних кінофестивалів.

Особливість нинішнього вітчизняного оскарівського номінанта — він неігровий. Відверто кажучи, я був упевнений, що проголосують за «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка. Хоч нині не є дивиною успіх документального кіно, і літератури так само (Світлана Алексієвич, як відомо, отримала Нобелівську премію за документальну прозу, скажемо так).

Нині «Українські шерифи» з’явилися в прокаті, відблиск, хоч і примарний поки що, дядечка Оскара мусить стимулювати інтерес публіки...

НА МЕЖІ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Герої стрічки, сільські шерифи, так їх називають, 50-річний Віктор та 44-річний Володя. Щоправда, їхній офіційний статус — громадські помічники дільничного інспектора. Справді дуже нагадують американських поліціянтів — таке собі втілення мужчинського начала: обвітрені, грубуватого ліплення обличчя, поєднання впевненої в собі неквапливої сили з доволі сильною енергетикою. А ще незлобивий гумор.

Живуть і працюють на межі цивілізацій та етносів — у Херсонській області, неподалік від кордону з Кримом. Їх підтримує і голова селищної ради Віктор Маруняк, колишній учитель історії. Це тріо і виглядає у фільмі як оплот нової України, її завтрашнього дня. Істотний нюанс — село козацьке, ніколи не було покріпаченим. Бо ж часто ота рабська сукровиця ще сидить — в культурних генах, у крові самій...

Цивілізаційний розлом і в самому селі Стара Збур’ївка. Бо ж ось бомж Коля та його дружина Таня — побиті й обгризені життям до кісток та синців: ні кола ні двора. «Закидають по-руськи», звісно, хоч російська мова така ж калічна, побита-побита. Як і такий собі сепаратист, котрий оповідає історичні казки про Вєлікую Русь, що брала початок від Китайської стіни... Є й п’яниці гіркі, і злодюжки — і все то те, вся округа має свої соціальні вирви. Разом з тим село красиве, хати й господарства навколо доглянуті.

Власне, про це й фільм: усе життя українське зависло між двома цивілізаційними кодами. Чи підемо знову, як було вже в 1920—1930-х, шляхом бидлуватого індустріалізму (урочистий заводський пейзаж, а поряд будинки — для житла у стилі «баракко»), чи вигребемо на плесо історії, в якій живуть вільні й непокріпачені люди. Які не ждуть «сподіваної волі», яку принесуть із Києва чи то Москви і навіть Вашингтона, а самі беруться змінювати своє життя — сам базис його, підмурівок. Шерифи та селищний голова ставляться до людей не як до інструменту, не як до «коліщат, вони ж гвинтики історії», а як до людей. Таких, як вони самі.

Отака новація. Невже колись ми побачимо й ігровий фільм про отаких людей? Замість отих безкінечних новітніх псевдоукраїнських серіалів, у яких тече ота рабська совєцько-феодальна сукровиця. Немає там нових героїв, от що. Немає, бо їх і не шукають, їх просто не хочуть бачити...

ЩО НАРОДЖУЄТЬСЯ?

Чи має стрічка Бондарчука бодай найменші шанси здобути успіх у змаганні на Оскарівській «біговій» доріжці? Сказати важко. Хоча... Навіть те, що Роман є однофамільцем оскароносного Сергія Бондарчука — так само родом із херсонських степів, може зіграти якусь роль — а що, чого тільки не буває...

І шерифи, певна асоціація з американською кіноміфологією. Хоч міфологія тут не так американська, як своя, незапозичена. Коріння-бо від Запорозької Січі, від її демократичного та просто людського фундаменту. Роман — сам із того світу херсонських світів, він, давно уже живучи в Києві, уперто працює на матеріалі херсонської глибинки. Правильно робить. Адже це кіно, глядач реально відчуває, як глибоко автором прожитий матеріал, що він не висмоктаний із пальця...

Нині Роман Бондарчук знімає повнометражний ігровий фільм «Вулкан» — у херсонських степах. Про іноземця, котрий застряг у цьому бездонному та безмежному часо-просторі. Дай-то Боже, щоб з цього всього народилося велике кіно.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати