Блиск і убогість Українського театрального товариства

Корифей українського театру та  надзвичайно талановитий актор Федір Миколайович Стригун як ведучий з’їзду  проінформував, що делегатів до тридцяти років  на з’їзді немає...  І що в тому такого, скажете ви, немає то немає. А саме цей факт сьогодні є визначальним і в житті нашої з вами  української театральної спільноти як такої, і в сумному завтра НСТДУ.

СВІТАНОК І ЗАХІД ОДНОЧАСНО

Я прийшов в УТТ (Українське театральне товариство) після закінчення інституту тридцять років тому. І відразу був прийнятий до цього об’єднання. Це відбувалося якраз напередодні з’їзду театральних товариств СРСР і перетворення їх у Спілки Театральних діячів. Кому заважала прекрасна стара назва ТЕАТРАЛЬНЕ ТОВАРИСТВО (спілкування, співтовариство, спільно, разом), я не знаю. Але з того моменту почався його світанок і захід одночасно. Йшла перебудова, і молододемократів вистачало в усіх сферах діяльності. Ось і в театральному співтоваристві (не тусовці) народилася думка змінити старе керівництво на молодших і діяльніших. Не вистачало лише того, кого можна було б підняти як прапор. Умовили прекрасного, улюбленого всіма Сергія Володимировича Данченка. Як він мені потім говорив, він цього не хотів, але йому сказали, що кому працювати знайдеться, і його особливо не утруднятимуть. Знайшлося. Ось тоді й з’явилися перші симптоми розвалу, оскільки тут же в структурі СТД з’явилася «купа» творчих кооперативів, які під приводом поліпшення стали тихенько розтягувати багатства, які належали СТД. А їх було стільки, що вистачало і на творчі акції і на молододемократів. Виробничі комбінати заробляли стільки, що СТД фінансувало не лише свої проекти, але й майже всі заходи  Міністерства культури України! З усіма  вищими організаціями СТД розмовляло на рівних. І якщо десь у театрах траплялися конфлікти або місцева влада гнобила таланти, то група швидкого реагування у складі авторитетних тоді театральних критиків, негайно виїжджала і практично вирішувала конфлікт. Майже завжди.

У складі СТДУ існувало безліч творчих комісій і лабораторій, разом із Міністерством культури був заснований і прекрасно функціонував Театр «Дружба» під керівництвом невтомного Миколи Равіцького. Завдяки ньому київські фахівці і просто шанувальники театру могли побачити всі знакові вистави Товстоногова, Некрошюса, Додіна та інших. Та й актори, режисери театрів України могли спокійно за рахунок СТД поїхати в будь-яке місто СРСР для перегляду цікавої вистави.  Просто для інформації: при зарплаті в театрах  від 60 до 300 карбованців і вартості купейного квитка 15 карбованців, на діяльність однієї творчої  комісії СТД виділялося близько 17 тисяч карбованців. Не державних! Лабораторії сценографів і режисерів,  молодих драматургів і акторів, театр молодого драматурга, фестивалі в різних містах України, поїздки по Радянському Союзу як мінімум на 10 днів кожна — все це організовувалося й оплачувалося грошима, заробленими шістьма виробничими комбінатами, що належали СТД України. А до цього потрібно додати безперечний авторитет фахівців, що працювали в цих лабораторіях і вели всілякі семінари. Не буду перелічувати всі імена, але на лабораторії Данила Лідера та Михайла Френкеля з’їжджалися з усієї України. Їздили на репетиції А. Ефроса, Ю.    Любимова, Г. Товстоногова, К. Ірда, Р. Стуруа, М. Туманішвілі. І це було СПІВТОВАРИСТВО. А потім співтовариство поступово стало розпадатися. Як говорив відомий режисер Андрій Олександрович Гончаров, «кожен почав  гризти кістку в своєму кутку».

ЯКЩО В УСІЙ КРАЇНІ БЕЗЛАД, ТО ЧИМ КРАЩІ ДІЯЧІ ТЕАТРУ?

Творчі кооперативи незабаром розсипалися, принісши прибутки лише своїм творцям, очільниками правління ставали випадкові люди, які догризали те, що не встигли з’їсти попередники, а потім і зовсім виявилось, що комбінати «кимось» продані разом із корпусами і землею — Будинок відпочинку «Чорноморка» практично перестав належати театральному співтовариству. Але це ще півбіди. Багатство — справа наживна, і якщо в усій країні безлад, то чим кращі діячі театру? Біда виявилася в іншому — перестало існувати саме поняття  «театральне співтовариство». Всі мовчки дивилися на рідний Дім, що перетворюється на згарище. Ось і настав після тривалого блиску та пишноти час страшної моральної убогості...

Старі актори  ображені на молодих за те, що ті вже дуже бадьористо їх намагаються підпирати без урахування таланту та професіоналізму, молоді  ображені на старих, за те, що ті дуже багато від них хочуть і взагалі не звільняють їм шлях у їхнє світле завтра. Про  наступність поколінь і мови немає. Театральні критики, усвідомивши, що фахом на прожиток не заробити, розбіглися хто куди. Театри перестали їх запрошувати. У минулі часи приїзд театрального критика й обговорення в трупі оплачувалися СТДУ. Спроби деяких директорів самим оплачувати такий приїзд призвели до смаківщини та залежності фахівців. Звичайно, не всіх! Але про те, що з’явилася так звана обслуговуюча критика — знали всі. Про авторитет творчої Спілки вже не йшлося. З Національною спілкою театральних діячів України вже ніхто ні про що не радився, а думкою його керівництва взагалі не цікавилися!  Особливо це все відчули, коли була зроблена боязка спроба пояснити панам депутатам неграмотність підготовленого ними Закону про контрактну систему. Думкою НСТД чи фахівців цікавитися навіть не збиралися.

ІДЕТЬСЯ НЕ ПРО ВЧОРА І НАВІТЬ НЕ ПРО СЬОГОДНІ — ЙДЕТЬСЯ  ПРО ЗАВТРА!

Усі спроби Олексія Кужельного, голови Київського відділення НСТД України, захистити діячів театру від депутатського свавілля нічим не увінчалися. На боязкі прохання окремих театральних діячів поглянули звисока — мовляв, як скажемо, так і буде! Ось і вийшов Закон, що не узгоджується ні з фаховою сферою, ні з правом узагалі, ні з Конституцією зокрема.

Шановний читач, можливо, запитає: а про що взагалі йдеться — про те, як добре було тоді і як стало погано тепер, про те, що в керівництві були нечисті на руку люди — так назвіть їхні імена, подайте позови. Ні, звичайно ж, ні! Йдеться не про цих людей. Моя бабуся завжди говорила: «Нехай перейде на Божі руки», і як показало життя, слушно. І, звичайно ж, ідеться не про вчора і навіть не про сьогодні, йдеться  про завтра!

Відбувся з’їзд НСТД України. Обрали нового голову Спілки. Ним став добре всім відомий режисер, генеральний директор-художній керівник Національного театру оперети Богдан Струтинський. Йому зараз розгрібати ці завали і будувати нове Українське театральне співтовариство. Причому йому припаде все робити не поступово, а одночасно — відновлювати авторитет цього співтовариства, довіру самих учасників цього фахового об’єднання до своєї спілки, налагоджувати перерваний зв’язок поколінь, залучити нових молодих учасників оновленої Спілки і спробувати зібрати залишки минулих багатств.

А ще (про це говорилося на з’їзді), можливо, припинити дію безграмотного Закону і зробити все відповідно до реаліїв сьогодення, щоб не зруйнувати остаточно театральну справу в Україні, яка ледве животіє. На з’їзді так само прозвучала думка про те, що є сенс підготувати та провести реорганізацію громадської організації НСТД України у фахову Спілку «Українське театральне товариство», яка буде фахово захищати права діячів театру, сприятиме відновленню Будинку ветеранів сцени ім. Наталії Ужвій, дасть можливість розвиватися молодим режисерам, сценографам, акторам. Адже ми прагнемо в Європу, де поважають і підтримують фахівців, де почесно вступати і фінансово підтримувати свої фахові спілки, де  контрактна система —  це вулиця з двостороннім рухом, де молоді фахівці не мріють про те, як зіштовхнути старших зі шляху, а старші не думають про те, щоб учепитися, щоб утриматися на цьому шляху, де наступність поколінь — звична річ, тому що неможливо рухатися вперед  із поверненою назад головою, так само, як не можна бути манкуртами.

Оновлене театральне співтовариство повинне буде здійснювати і творче зростання, дозрівання молодих, і юридичну підтримку представників різних поколінь.

Це лише маленька частина проблем, які доведеться вирішувати Богдану Струтинському як голові НСТДУ. А ще — проблеми реформи театральної освіти і створення театральної біржі, без якої при контрактній системі театр існувати не зможе, а ще — всеукраїнські та міжнародні театральні фестивалі, гастрольна діяльність театрів, повернути минулий авторитет фаху театрального критика... Проте, думаю, досить.

Хтось прочитавши ці рядки, саркастично посміхнеться і скаже, що «набагато легше плескати язиком, ніж перти плуга»! І це буде абсолютно слушно. Ось тут-то якраз і виникає найголовніша проблема — як Українському театральному співтовариству позбутися убогості та повернути собі минулий блиск. А ось це вже проблема не лише нового голови, але й усього Українського театрального співтовариства. І починати вирішувати її потрібно сьогодні. Як показала історія із Законом про контрактну систему, нас, панове, дуже легко знищити поодинці! Задумайтеся. Якби тоді, в кінці 1980-х і протягом усіх 25 років Незалежності нам було б не все одно, що відбувається з нашим спільним Домом, то для цієї статті сьогодні не було б приводу.

«МОЇМ ГОЛОВНИМ ЗАВДАННЯМ Є ОБ’ЄДНАННЯ ВСІХ ЧЛЕНІВ СПІЛКИ»

Богдан СТРУТИНСЬКИЙ, голова НСТДУ:

— Найперше завдання полягає у налагодженні нормальної роботи Спілки. У нас сьогодні немає офісу, він не  дієвий, немає комунікацій з усіма членами НСТД, а також співпраці з регіональними відділеннями. Нині, у вік Інтернету, навіть немає інформаційного сайту Національної спілки театральних діячів України, де можна було дізнатися про функцію  і концепцію цієї творчої організації, немає можливості розповсюджувати новини по всіх українських театрах. Моїм головним завданням  є об’єднання всіх членів Спілки. Зараз відбувається реорганізація колективів театрів, яка обумовлена  Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», який прийнятий Верховною Радою. До цього документа є багато запитань і проблему треба вирішувати...

Я вважаю, що Спілка повинна повернути свій авторитет і міцність, яку мала багато років тому. Треба зробити так, щоб добре працювала, була генератором творчих ідей, збільшити  питому вагу творчої  молоді, яка повірить, що зрушення будуть у перед,  і надасть нове дихання нашій організації. Найбільша задача на сьогодні — це об’єднання всіх аби разом ми  зуміли обійти «рифи» (вирішити проблеми фінансування, соціального захисту митців і т.д.).  Я не хочу зараз вдаватися у деталі бо поточної роботи дуже багато. Наприклад, треба зробити  зміни у Статут, перерегіструвати його у Мінюсті, важлива й кадрова політика (треба наповнити апарат Спілки високофаховими людьми, які б мали довіру діячів культури і театру), треба генерувати творчі ідеї і втілювати краще у життя.

Вважаю, що нам необхідно створити потужний  фестиваль-конкурс національного масштабу, або  заснувати премію НСТД і навколо цього об’єднати у змагальному і  прозорому русі театральні колективи нашої країни. Бо зараз чимало людей не розуміють, що таке НСТД  України і яка її роль? Нам треба створити чітку модель аби кожен член Спілки (і ветеран, і молода творча особистість) могли відчувати себе захищеними (матеріально, морально, у правовому полі) тобто за потреби отримати допомогу. Бо головна мета НСТД — це, перш за все, до-по-мо-га!

Надзвичайна місія —  повернути довіру влади до українських театрів. Ця проблема дуже відчуваєтьсь у регіональних колективах. Бо зараз обласні театри можуть багато чого зробити, зокрема, у пропаганді і популяризації  системи державотворення.  Можливо, ці слова звучать загально, але я вірю в  конкретну місію театру у побудові нової України.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»

КОМЕНТАРІ

«День» попросив членів з’їзду Національної спілки театральних діячі відповісти на запитання: «Що потрібно найперше змінювати в діяльності НСТДУ?».

Ярослав ФЕДОРИШИН, заслужений діяч мистецтв України, головний режисер Львівського академічного театру «Воскресіння»:

— Я вважаю, що треба обов’язково виводити Спілку на зовсім інший рівень. Є Міжнародний театральний інститут, який об’єднує всі театральні спільноти; я думаю, що нам  треба бути там членом. Потрібно зробити нову систему існування Національної спілки театральних діячів, тому що ця       — заскорузла і совдепівська... і ми не розуміємо — для чого взагалі вона існує.

Лідія КУШКОВА, народна артистка України, Дніпровський академічний український музикально-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка:

— Спілці потрібно обов’язково єднатися, і треба, щоб її очолила людина, яку ми будемо висувати в Верховну Раду. Щоб  голова НСТДУ лобіював питання культури так, як це робив покійний Лесь Танюк. Це завдяки йому зараз майже всі театри  мають статус академічних.  Ці звання дають можливість театрам  сьогодні вижити, зокрема, підвищення ставок, і люди об’єднались.  Нам треба об’єднуватися...

Антоніна БЄЛЬСЬКА, заслужений діяч мистецтв України, Криворізький академічний міський театр музикально-пластичних мистецтв «Академія руху»:

— Для мене НСТДУ — це дім. Ця організація має давні  традиції, які треба берегти і надати життєвих сил на багато років уперед.

Федір Олександрович, художник:

— Я гадаю, що Спілка, котра побудована на «кріпацьких» засадах театру — з цим треба прощатися. Потрібно не просто суттєво переформатувати Спілку, а й докорінно змінити стиль роботи, треба залучати креативну молодь...

Ольга ЗЕЛЕНСЬКА