Демонстрація слабкості

Нещодавній саміт ЄС, на якому планувалось за наполяганням німецького канцлера Ангели Меркель та французького президента Франсуа Олланда ухвалити, зокрема, і санкції проти Росії за її злочини в Сирії, завершився нічим. З тексту заключної декларації саміту ЄС вилучили слова про можливе запровадження санкцій проти союзників сирійського президента Башара Асада через їхні дії в сирійському конфлікті. Лідери Європейського Союзу засудили Росію за бомбардування цивільних осіб в обложеному сирійському місті Алеппо, але зіткнулися з опором Італії у питанні введення нових санкцій проти Москви.

Італійський прем'єр-міністр Маттео Ренці, чия країна має широкі торговельні зв'язки з Росією, заявив, що економічні санкції не повинні бути частиною цієї стратегії, бо вони не змусять Москву вести переговори з мирного врегулювання.

«День» звернувся до українських і європейських експертів з проханням прокоментувати результати саміту ЄС, на якому європейські лідери не змогли ухвалити санкції проти Росії за її дії в Сирії, хоча напередодні цієї зустрічі у верхах президент Франції Франсуа Олланд і канцлер Німеччини Ангела Меркель говорили про можливе запровадження таких обмежувальних заходів.

ЄС і санкції проти Росії: слабкість – головний геополітичний ризик для майбутнього Європи

Ніколя ТЕНЗЕР, Директор паризького центру вивчення та осмислення політичних рішень (CERAP): 

- Про це сумно говорити як з моральної точки зору, враховуючи війну на знищення, яку веде Росія в Сирії, так і зі стратегічної. Цей тривожний сигнал підриває роль ЄС на світовій арені і зменшує довіру до питань зовнішньої і безпекової політики цього об’єднання. Німеччина, Франція та Велика Британія, а також Польща, балтійські країни та деякі інші розуміють, що головною загрозою є Росія і не тільки для Європи, але й для світового порядку загалом. Але деякі країни закривають на це очі і поводяться безвідповідально. 

«Деякі лідери не усвідомлюють того факту, що путінська Росія - це не нормальна держава, вона завжди хоче скористатися компромісом лише на свою користь»

- Чому деякі країни в ЄС сподіваються, що через діалог можна змусити Росію вести себе відповідально, згідно з міжнародними нормами?

- Очевидно, деякі лідери не усвідомлюють того факту, що путінська Росія це не нормальна держава, вона завжди хоче скористатися компромісом лише на свою користь. Як я вже відзначав, будь-які переговори з Росією – програшна гра. Оскільки Росія є агресором і в Україні, і в Сирії, переговори лише дають їй перевагу для здійснення злих намірів. Віра в діалог з Росією зашкодить міжнародним нормам і організаціям.  Звісно, це може бути пояснено лише російською пропагандою і деякими короткостроковими приватними інтересами. Я не бачу жодної раціональної причини такому умиротворчому настрою.

Деякі люди також надихаються російською пропагандою і вважають, що Росія може допомогти у боротьбі з «Ісламською Державою» (ІД), з тероризмом, що не відповідає дійсності. Ми всі знаємо, що ні Росія, ні режим Асада не борються проти ІД. Навпаки, завдаючи ударів по сирійським повстанцям, вони посилюють ІД і тероризм. Не треба також забувати, що війна та репресії в Сирії є головною причиною потоку біженців, які прямують у Європу. Наслідки цієї війни - ще більше сум’яття в Європі, менше узгодженості у діях, більше критики лібералізму і демократії, ріст екстремістських груп, що грає на користь Москви. Росія це не партнер, а суперник. І давно вже настав час відверто називати речі своїми іменами.   

«Настав час сказати «стоп» і вжити відповідних заходів проти РФ»

- Цілком, очевидно, що така тактика не принесла результату ні в Україні, ні в Сирії, то, мабуть, треба застосовувати санкції проти Росії…

- Так, я погоджуюсь з цим. Ми бачимо, що лише санкції можуть вплинути на Росію в довгостроковій перспективі, хоча Путін не переймається стражданнями і погіршенням становища російського народу. Якщо ми вирішимо зняти санкції проти Росії щодо України і не запровадимо санкції проти Кремля за криваву війну в Сирії, то Росія вийде переможцем, і це заохотить її продовжувати війну в обох країнах, а також збільшить загрозу ліберальним демократіям.

Тому настав час сказати «стоп» і вжити відповідних заходів проти РФ. Росія навіть більше не приховує своєї гри: Путін визнав роль збройних сил у вторгненні в Україну і їхні злочини в Сирії, а це нерозбірливе бомбардування цивільних, медичних закладів, гуманітарних конвоїв і рятувальників, що є добре задокументовано. Він нехтує міжнародним правом, зокрема гуманітарним.

«Будь-яке самовдоволення щодо авторитарних держав збільшує небезпеку для демократій»

- Оскільки Захід виключив від самого початку військовий варіант розв’язання конфлікту і в Україні, і в Сирії, то що заважає вдатися хоча б до такого інструменту, як посилення санкцій, який довів свою ефективність з Іраном?

- Єдиною причиною є боягузтво і лобіювання з боку прихильників Путіна та економічно зацікавлених груп. Деякі країни також побоюються, що Росія застосує дії у відповідь, що є абсурдно, оскільки Росія вже загрожує безпеці Європи і її основним демократичним і  ліберальним цінностям. Такими вже давно є погляди умиротворителів. Історія учить, що це не працює, і ми знаємо, якою була доля умиротворителів: поразка, війна і безчестя. Будь-яке самовдоволення щодо авторитарних держав збільшує небезпеку для демократій. Але, як сказав Гегель, лише одне ми дізнаємось з історії, що ми ніколи не вчимося з історії. Ось де ми перебуваємо!     

«На багатьох італійців вплинула російська пропаганда, включно з Міністерством закордонних справ»

- Чому, на вашу думку, Італія, яка, мабуть, найбільше страждає від кризи біженців, виступає проти запровадження санкцій проти Росії за її дії в Сирії?

- Я спостерігаю за італійськими лідерами уже давно і зустрічався з ними на міжнародних конференціях. На багатьох з них дійсно вплинула російська пропаганда, включно з Міністерством закордонних справ. Деякі з них не мають жодних етичних застережень. Багато компаній справді мають сильні економічні інтереси в Росії. Іншим поясненням може бути те, що італійці відчувають, що ЄС не підтримав їх у вирішенні питання біженців, і тепер вони хочуть помститися, що не відповідає дійсності. Така недовіра в Європі викликає стурбованість.

Однак це не може бути достатньою причиною, щоб виступати проти санкцій, а навпаки. І ви правильно сказали, що саме Італія найбільше страждає від того, що Росія підтримує Асада.   

«Деякі країни хочуть дружити з Росією через ідеологічні причини (Угорщина, Словаччина, деякі чеські лідери)»

- Президент Європейської Ради Дональд Туск заявив під час саміту: «Цілком очевидно, що стратегія Росії полягає в послабленні ЄС. І у нас немає ілюзії щодо цієї тверезої оцінки ситуації». Але чому таку думку не поділяють усі члени ЄС?

- Дональд Туск сказав правду. Я вважаю, що більшість країн, включно з Великою Британією, Францією і Німеччиною, поділяють таку оцінку. Але деякі країни не хочуть чути правди через названі вище причини. Окрім економічних інтересів, деякі країни хочуть дружити з Росією через ідеологічні причини (Угорщина, Словаччина, деякі чеські лідери), і позиція щодо Росії стає частиною внутрішніх політичних дебатів. Наприклад, у Німеччині, Соціал-демократична партія, лідери якої зазнають впливу від Герхарда Шредера, намагаються налагодити відносини з Росією і займають дуже м’яку позицію щодо цієї країни, в той час як радикальна ліва політична сила Die Linke є відверто прокремлівською. Вони досі намагаються оживити Ostpolitik, яка немає жодного стосунку до сучасної Росії. У Франції крайнє правий лідер Марін Ле Пен, консерватори Ніколя Саркозі і Франсуа Фійон, деякі соціалісти такі, як Арно Монтебург і радикально лівий Жан-Люк Меленшон, також виступають за скасування санкцій і часом займають відверто проросійську позицію, що може загрожувати незалежності Франції. Деякі зі згаданих вище  політиків прагнуть стати сильним лідером і їх не турбують демократичні цінності, інші є відверто антиамериканськими. Подібне відбувається у багатьох країнах, де існують крайнє праві та ліві політики, як, наприклад, Джеремі Корбін у Великій Британії. Це означає, що багато європейських лідерів, як-от Олланд і Меркель, мають боротись з власною опозицією, що складно у виборчі періоди, а для німецького канцлера це ще складніше, оскільки Соціал-демократична партія є членом правлячої коаліції.

«ЄС має залишатися об’єднаним і згуртованим і чітко висловлюватись як щодо російської загрози, так і поширення наших ліберальних цінностей»

- То чи бачите ви можливість з боку ЄС стримати дії Росії як в Україні, так і в Сирії?

- Що стосується ЄС, то єдиний спосіб - це продовження санкцій проти Росії через дії в Україні і навіть їх посилення, а також введення нових санкцій за злочини, скоєні Москвою у Сирії. Ми також повинні протистояти російській пропаганді у ширшому діапазоні і посилювати наші засоби для спростування брехні, яка поширюється серед нашої громадської думки. А понад усе ЄС має залишатися об’єднаним і згуртованим і чітко висловлюватись як щодо російської загрози, так і поширення наших ліберальних цінностей, які перебувають під загрозою у багатьох країнах, включно з  Польщею.

НАТО і ОБСЄ повинні зіграти ключову роль, а також країни ЄС мають бути більше активними у цьому відношенні, хоча насправді не всі це роблять. Але, на жаль, правда полягає в тому, що єдиним рішенням є військове стримування, яке має супроводжуватись політичним стримуванням. Але ЄС не є достатньо потужним без США. Якщо Вашингтон утримується і не гратиме свою роль, як він це робить зараз, нічого серйозного не станеться в Україні та Сирії. Можна тільки сподіватися, що нова адміністрація, яка набере чинності 20 січня 2017 року, буде більш наполегливою і відповідальною, ніж Обама.

«Загроза санкціями, якою б вона не була слабкою, все ж залишається більш ефективною»

Микола КАПІТОНЕНКО, виконавчий директор Центру дослідження міжнародних  відносин, Київ:

Санкції – дуже непростий інструмент. Дуже дорогий і часто з обмеженою корисністю. Він дозволяє чинити тиск, особливо на більш слабкого суперника, дозволяє підвищувати ціну поганих рішень, але змусити змінити політику з його допомогою дуже складно. «Українські» пакети європейських санкцій фактично виступають замінником чинної стратегії ЄС щодо Росії.

Вони дозволяють зберегти обличчя і чинити тиск, причому як на Росію, так і на Україну. У Сирії ситуація інша. У цьому близькосхідному конфлікті позиції Росії сильніші, а позиції ЄС – слабші. Введення антиросійських санкцій окремо «за Сирію» навряд чи було б ефективним. Так, можна було б розширити список чи сформувати окремий. Але на цьому можливості впливу на ситуацію були б вичерпані. Сильних інструментів у ЄС щодо здійснення впливу на Кремль у Сирії немає, але водночас зберігається вразливість у питанні нових хвиль біженців. Погроза санкціями, якою б вона не була слабкою, все ж залишається більше ефективною.

«Зараз Ренці намагається довести Франції та Німеччині, що має окрему думку і з нею треба  рахуватися»

Катерина ЗАРЕМБО, заступник директора Інституту світової політики, Київ:

Позиції Італії в ЄС зміцнилися після Брексіту, оскільки Італія посіла неформальне місце серед європейської "Великої трійки". Зараз Ренці намагається довести Франції та Німеччині, що має окрему думку і з нею треба  рахуватися. Цілком очікувано, що в колі лідерів ЄС Ренці буде використовувати питання щодо санкцій в обмін на преференції для Італії з інших питань (як вже траплялося у минулому). Це також може бути посилом внутрішньому електорату в Італії, який 4 грудня піде на референдум щодо змін до Конституції, визначальним для подальшої політичної кар'єри Ренці. Не секрет, що в Італії значна частина електорату, зокрема бізнес-кола, проти навіть існуючих санкцій для Росії, не кажучи вже про їхнє розширення.