Чи доживе до наступної п’ятниці «Шустер LIVE»?

Славетний Печерський суд Києва (той, де з якогось дива ніяк не знайдуться судді, щоб вести «справу Януковича»), проявив свою мужність і героїзм в іншому. Він, згідно з заявою каналу Шустера, дозволив обшук за місцем проживання Савіка Шустера і на його телеканалі. Натомість суд заявив у відповідь, що рішення про обшук не було, але «були розглянуті клопотання прокурора щодо надання тимчасового доступу до речей та документів, які перебувають у володінні кіпрських компаній та банку Республіки Кіпр, які стосуються надання або повернення фінансового кредиту, наданого Савіку Шустеру за договором позики». Так чи інакше, але шукати щось будуть. І тиск на канал тривтиме…

Що ж, до програми «Шустер LIVE» і її ведучого може бути чимало претензій. І фінансових в тому числі. Але справа в тому, що конкурентів Савіку Шустеру в Україні, схоже, сьогодні немає. І не тому, що українці такі бездарні чи невмілі. Просто кланово-олігархічна система, яка після Помаранчевої революції дала було слабину та допустила появу цілої низки різнопланових політичних ток-шоу у прямому ефірі, ще перед 2010 роком розпочала «зачистку» надто талановитих ведучих та вихолощення змісту цих програм, ну, а з приходом до влади режиму Януковича звела дискусії у прямих ефірах до мінімуму. Проте «Шустер LIVE» вижила; сам Савік Шустер уміло випливав з будь-якої ситуації, перескакував з каналу на канал, «коливався разом із лінією партії», але зберіг програму в ефірі…

Революція гідності ще на своєму початку, а особливо після переходу у стадію силового протистояння кримінальної диктатури з повсталим громадянським суспільством, реанімувала жанр; і хоча більшість політичних дискусій тоді можна було побачити й почути лише в Інтернеті, зміни на краще стали наочними. Ба, навіть програма «Шустер LIVE», про яку перед цим постійно писали, наче вона керується «темниками» неформального штабу Януковича, набула друге дихання. Проте минув якийсь час – і розпочалося з’ясування стосунків між співвласниками, менеджерами й ведучими, між командами й угрупованнями на деяких новопосталих телеканалах, а також відновлення ледь завуальованої пропаганди «русского мира» на інших і «приборкання норовливих» на Першому національному тощо. Найбільше ж мене вразило те, що так і не були відновлені деякі популярні політичні ток-шоу, закриті чи то перед 2010-м, чи у самому 2010-му. Це був чіткий сигнал: олігархічна система жива, не в її інтересах дозволити вільне публічне обговорення справді важливих для всієї країни речей.

На щастя, це торкнулося не всіх телеканалів – дехто зумів утриматися від спокус або стати «зливним бачком» компромату на політичних чи фінансово-економічних противників своїх власників (в Україні ці дві сфери інтересів сплетені аж надто тугим вузлом), або «стишити оберти» та жити без проблем. Але на цьому загальному тлі Савік Шустер зі своїм шоу не тільки вижив, а й ізнову почав набирати «бали, очки, секунди». Й ізнову до нього, судячи з постійного розширення числа форматів – тепер от годинне телемовлення англійською для аудиторії поза межами України, – почали плисти гроші. Що ж, у цьому не було би нічого поганого, якби не щонайменше дві речі. По-перше, «Шустер LIVE» вміло використовує те, що Верховна Рада так і не стала повноцінним майданчиком для суспільних дискусій; на цій сесії вже відбулося аж троє парламентських слухань, але чи мали вони необхідний для акцій такого масштабу резонанс? А от коли Шустер береться за ці теми, то резонанс є – щоправда, з майже неодмінним присмаком скандалу, за яким нерідко втрачається зміст обговорюваних проблем. По-друге, майже постійне домінування в ефірах російської мови, коли навіть ті, хто добре говорить українською, воліє нею не говорити. Приклад подає сам автор-ведучий, який років так з десять тому урочисто обіцяв вивчити українську, проте, крім пасивного володіння нею, далі не просунувся. Тобто, хоч-не-хоч, а «Шустер LIVE» грає свою роль у ствердженні «Русского мира», наочно показуючи, що українська мова й культура в Україні – це щось другорядне. Йдеться зовсім не про «вилучення» російської з телеефірів, але ж… І ще раз «але ж»…

Утім, можливо, найближчим часом – у зв’язку із запровадженням нового мовного законодавства, яке регламентує ефірний час українською, Савік Шустер додав би до своєї колекції мов (а там гарантовано, крім російської, є і литовська, й англійська, й італійська) ще й державну мову України. Проте тепер, схоже, не додасть. Бо його програмі загрожує закриття, а самому Шустеру – ув’язнення.

Загалом же Савік Шустер мав дуже небуденні інтереси в Україні. По-перше, йому категорично не вигідна перемога Путіна над Україною, невигідний прихід російських військ до Києва чи воцаріння тут російської маріонетки. Причому невигідні не з ідеалістичних, так би мовити, міркувань, а особисто. Невигідне й усталення олігархічного ладу, диктатура представників якогось із кланів, яка неодмінно матиме наслідком різке посилення цензури. Бо ж у такому разі йому стане просто ніде працювати. Вік уже не той, щоби в якості фрілансера бігати по близькосхідних фронтах, як то було колись на теренах Афганістану. І «західні голоси» його назад не візьмуть – не в останню чергу тому, що там робиться ставка на працівників молодого чи середнього віку, а Шустер, хоч і залишається вельми динамічним і, мабуть, «молодим душею», все ж має за плечима певні роки, що заважають такого роду діяльності. По-друге, так само об’єктивно Шустеру невигідна і стабільна, некорумпована, нескандальна Україна. Бо що тоді йому в ній робити, на чому будувати драматургію свого ток-шоу? Він звик працювати у цьому жанрі, на межі політичного скандалу, а часом і за цією межею.

Тому Шустер і далі намагався балансувати між зазначеними ситуаціями, щоб не передати куті меду, – адже свого часу у Росії він своєю програмою сприяв дискредитації та самодискредитації ліберальних сил усіх можливих ґатунків і зміцненню тоді ще «юного» режиму Путіна. Так успішно посприяв, що перспектив для роботи в РФ у нього не залишилося – хіба що ставати «другим Познером», але ж уся біографія Познера, попри його безумовний талант, – це служіння Кремлю у найбільш витончених і підступних щодо аудиторії формах. У Савіка Шустера біографія інша, а де в чому – зовсім інша… Хоча, схоже, тепер йому зроблять пропозицію стати таким собі «українським варіантом Познера», від якої важко буде відмовитися…

Отож сьогодні вимальовується щонайменше три варіанти. Перший – кардинальних змін на краще в телесвіті України не відбувається, «Шустер LIVE» і надалі у своєму жанрі залишається поза конкуренцією. Так, є в ефірі й небуденні бесіди з інтелектуалами, й експертні обговорення тих чи тих гострих тем, але іншого настільки успішного політичного ток-шоу немає. Тим часом, як добре відомо, всіляка монополія врешті-решт призводить до загнивання, навіть коли це монополія таланту у певній царині мас-медіа… Другий варіант – програма закривається, Шустер полишає Україну, де йому також загрожує «закриття» на тривалий термін, і з-поза меж нашої країни за допомогою Інтернету й супутникового телебачення він веде в новому форматі радикально-опозиційне політичне ток-шоу (варіант: те ж саме він робить одночасно і для російської, й української опозиції). Така собі газета «Іскра» в телевізійному варіанті, колективний організатор і колективний пропагандист новітньої доби – з відповідними непрогнозованими наслідками. Третій варіант – це перетворення на «український варіант Познера», що, крім іншого, матиме результатом посилення тиску з боку владних кланів на інші телеканали, які прагнуть бути незалежними, з вимогою, щоб і вони пішли «Шустерівським курсом», згладивши гостроту і даючи «баланс думок»… Теж не надто симпатична перспектива, чи не так? А загалом проблема не в Шустері – проблема у відродженій олігархічній системі, створеній Кучмою, та у гідних спадкоємцях його справи…