Світ визнав: Росія – окупант

Генеральна асамблея ООН схвалила резолюцію під назвою «Стан з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)». Місяць тому це саме зробив комітет ГА ООН, що відповідає за соціальні, гуманітарні та культурні питання. В ній Росію визнають державою-окупантом, а Крим — окупованою територією. 70 країн підтримали резолюцію, 77 утрималися, а 26 країн проголосували проти.

Позитивне для України рішення, яке можна тільки вітати. Міжнародне співтовариство підтримало нашу країну, акцентувавши на злочинних діях Кремля. Проте є певні негативні тенденції, які вказують на комплексну причину: з одного боку, слабка і розмита позиція української влади в цьому питанні, а з другого — послідовна робота Кремля з метою створення злочинної паралельної реальності.

Серед країн, які голосували проти — Білорусь, Вірменія, Китай, Індія, Іран, Казахстан, Південна Африка, Сербія, Узбекистан та інші. І це країни, між іншим, з якими Україна має достатньо тісне співробітництво. 26 країн фактично виступили проти агресора і порушень Кремлем міжнародно-правових документів, проти позиції, яку після голосування окреслив Президент України Петро Порошенко: «Відтепер на найвищому міжнародному рівні дана резолюція закріплює за Росією статус окупаційної влади та покладає на неї всю відповідальність за брутальне порушення прав людини на тимчасово окупованій території України — в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь». 

Звичайно, якби українська сторона послідовно працювала зі своїми партнерами, то картинка могла виглядати інакше. «Відбувається певна фрагментація Сходу на ті країни, які десь близькі до нас за своїми цінностями, тобто демократичні, і ті, які залишаються у сфері минулих підходів до організації світопорядку і які, перш за все, беруть калькулятор і рахують, що вони будуть з цього мати. Тому у нашого керівництва реально є 3-4 місяці для того, щоб почати справжні зміни», — заявив, коментуючи зокрема позицію Китаю та Індії щодо російської агресії, два роки тому екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко під час круглого столу в «Дні» (№239 за 19 грудня 2014 р.).

Як бачимо, позиція згаданих країн через два роки не змінилася. «Такий розклад голосування, попри те, що резолюція ООН була ухвалена, є дуже тривожним для України і всього світу, — пише у себе на «ФБ» голова Комітету Верховної Ради із закордонних справ Ганна Гопко. — Кількість тих, хто має сумніви, що Росія — окупант і становить загрозу міжнародній безпеці, навіть збільшилась у порівнянні з 2014 роком, коли голосували резолюцію 68/262. Це означає, що усіма доступними методами — шантажем, інформаційними маніпуляціями — Москва тисне на міжнародну спільноту. Вже три роки в Україні триває війна, проливається кров, тисячі біженців, а світ досі не наважується назвати винного у цьому жахітті».

Але чи наважується назвати речі своїми іменами українська влада? Звичайно, треба віддати належне всім представникам української дипломатії, хто доклав зусилля, щоб отримати позитивне рішення ГА ООН. Але проблеми залишаються. У нас все-таки АТО чи війна? У нас все-таки торговельні і дипломатичні відносини з агресором чи як? Здається, відповіді на ці запитання вказують на те, що якщо Росія веде «гібридну війну» проти України, то сама Україна має «гібридне ставлення» до держави-окупанта. Отже, перше запитання — що в нинішніх умовах дасть рішення ООН Україні?

«Резолюцію прийнято і вона стане інструментом міжнародного права, який Україна зможе використовувати у міжнародних судах та для посилення своєї позиції у протистоянні з Росією, — наголошує Ганна Гопко. — У цій резолюції Росію вперше названо державою-окупантом і вказано на незаконну анексію Криму. Також існування цієї Резолюції, як документа ООН, матиме важливе смислове значення — питання Криму і Росії як держави-окупанта буде звучати в ООН, це визнає більшість держав-членів ООН і це стане початком важливого міжнародного та правового дискурсу, наслідком якого стане визнання Росії державою-агресором».

Нагадаємо, раніше Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію, якою визнала юридичну відповідальність російської влади за події та дії в «ДНР» та «ЛНР». А тепер головне питання — чи зробила все-таки Україна свою внутрішню роботу? Чи закріпили ми юридично статус Росії як агресора і окупованих українських територій?

«СВІТОВА СПІЛЬНОТА ВЖЕ ДОЛУЧИЛА ТЕРМІНИ «ОКУПАЦІЯ», «АНЕКСІЯ», «ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ» ДО СВОГО СЛОВНИКА»

Андрій КЛИМЕНКО, головний редактор проекту BlackSeaNews:

— Я б подивився на це позитивне рішення ООН трошки ширше. У другому півріччі цього року в міжнародних організаціях відбувся певний прорив. Окрім згаданої резолюції Генеральної асамблеї ООН, було рішення Парламентської асамблеї Ради Європи, було рішення ОБСЄ, була резолюція Європарламенту. Врешті-решт був доклад судді міжнародного кримінального суду в Гаазі. У всіх цих документах ми нарешті почули новий міжнародний дискурс, тобто ті слова, які хотіли чути від міжнародного співтовариства з початку агресії РФ проти України — «окупація», «анексія», «окуповані території». Навіть у доповіді судді міжнародного кримінального суду в Гаазі був вислів — міжнародний воєнний конфлікт. Це говорить про те, що за 2,5 року після того, як розпочалась окупація українських територій і незаконна анексія Криму, світова спільнота вже долучила ці терміни до свого словника. Причому, зробила це на офіційному рівні.

Є багато випадків, коли подавались позови до українських судів і там виникали проблеми — навіть наші судді боялись використовувати конкретні визначення, як-то війна, агресія, окупація. Тепер для будь-якого суду, як в Україні так і за кордоном, є фундаментальна правова основа. Адже віднині ціла низка країн і міжнародних організацій в офіційних документах використовують ці терміни. Тепер Україні та простим громадянам має бути легше відстоювати свої права щодо відшкодування збитків, які вони зазнали внаслідок агресії РФ.

Поява цих резолюцій, за моїм глибоким переконанням, стала наслідком спільної роботи українських дипломатів, правозахисних організацій, громадянського суспільства, Меджлісу кримськотатарського народу. Також варто згадати, як активно працювали парламентські делегації в міжнародних структурах. Отже, ми маємо усвідомлювати, що якщо ми хочемо досягти певних цілей на міжнародній арені, це вимагатиме від нас наполегливості й часу.

«УКРАЇНСЬКА ВИКОНАВЧА ВЛАДА НЕ РОБИТЬ НЕОБХІДНИХ КРОКІВ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, юрист-міжнародник:

— Резолюція Генеральної асамблеї ООН посилює правову позицію України щодо кваліфікації дій Росії, як саме збройної агресії. Безумовно, ця резолюція має рекомендаційний характер. Однак це рішення одного з основних органів ООН і воно може використовуватись як додаткове підґрунтя для посилення санкцій міжнародної спільноти проти РФ.

Український парламент в свою чергу також ухвалив спеціальну постанову, яка кваліфікує дії РФ, як акт збройної агресії. У цій постанові Верховної Ради детально розписуються докази саме такого трактування дій РФ. В ній також окреслена модель відповідальності РФ як держави-агресора перед Україною, але, на жаль, виконавча влада не робить необхідних кроків, які вона повинна зробити. Зокрема досі не створено координуючого міжвідомчого органу, який би готував консолідовану претензію України, як держави, котра зазнала агресії, до РФ. Це питання піднімалося на нещодавніх парламентських слуханнях, які стосувались актуальних питань зовнішньої політики. В рекомендаціях цих парламентських слухань зазначена пропозиція, яка адресована Президентові України, створити такий орган.

Коли ми говоримо про рішення Генеральної асамблеї ООН, то треба також згадувати не лише про посилення санкцій проти РФ, а й про компенсацію збитків. Для того щоб ставити питання про компенсацію Росією наших втрат, треба спочатку достеменно підрахувати ті збитки, яких зазнала Україна. Треба юридично зафіксувати всі факти, які свідчать про агресію, юридично оформити всі події, які пов’язані з цим. І це треба робити системно. Крім того, потрібно розробити методику підрахунку збитків, які Україна зазнає від агресії, і потім, на основі аналізу цих збитків, вивести суму претензій до РФ. При цьому зазначені претензії мають бути висунуті офіційно, дипломатичними каналами. Цей документ необхідно поширити в ООН, адже все світове співтовариство повинно мати документ, який наочно свідчить про факт агресії РФ проти України і збитки, які зазнає наша держава, та про відповідні претензії нашої сторони до Кремля.

«РЕЗОЛЮЦІЯ ООН ЩОДО КРИМУ ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕХОДИТИ В НАСТУП НА ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ МАЙДАНЧИКАХ»

Рефат ЧУБАРОВ, голова меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України:

— Нарешті ми маємо повноцінний документ саме Генеральної асамблеї ООН, де чітко зазначено, що РФ є країною-окупантом, а Крим є анексованою територією. Тому Україна має в усіх своїх міжнародних діях відштовхуватися від цієї резолюції, доки не буде ще більш масштабного та опорного документу. Це дає можливість переходити в наступ на інших міжнародних майданчиках, особливо тих, які входять у систему міжнародних та міждержавних організацій, які спираються на Статут ООН, наприклад ЮНЕСКО.

Ми маємо вимагати, а не просити у РФ доступу в Крим моніторингових місій щодо нагляду за правами людей до того, як ця територія стане деокупованою. Для нас, кримських татар, ця резолюція теж має велике значення, оскільки в ній міститься вимога до РФ скасувати рішення щодо заборони меджлісу кримськотатарського народу.

Над цією резолюцією ми працювали разом з МЗС, і маю сказати, що там було ще більше обґрунтованих пунктів, але, на превеликий жаль, деякі держави, які входять до ЄС, наприклад Греція, наполягли на тому, щоб ці пункти прибрали. Але те, що залишилося, теж є суттєвим кроком вперед.

Тепер — про те, що деякі країни не проголосували за схвалення резолюції. Справжня дипломатія — це тло, де ти не просто граєшся своєю позицією, задовольняючи чи не задовольняючи своїх міжнародних партнерів, а коли виходиш із принципів міжнародного права й інтересів своєї держави. Якщо ми говоримо про відносини, скажімо, України та Вірменії, то позиція України упродовж 25 років незмінна: ми визнаємо територіальну цілісність Азербайджанської Республіки разом з Нагорним Карабахом. Це наша принципова позиція, оскільки це визнано і ООН. Коли ж говорити про Узбекистан, Казахстан, Білорусь, то всі вони, так само як Вірменія, перебувають під жорстоким пресом РФ. Я знаю, що для деяких держав навіть утриматися від голосування вже є сміливим кроком, як спроба уникнути пресу РФ. Однак я гадаю, що МЗС України має здійснити деякі обов’язкові кроки. Ми маємо викликати послів, але не для демаршу, а для розмови в межах визнання чи невизнання ними основ міжнародного права і нашого суверенітету по всій території.