Доставка
Я живу у відділі доставки.Якщо звернути з Нового Арбату у підворіття поруч із поштамтом на перехресті з Нікітським бульваром, то праворуч, за металевими ѓратами, буде асфальтовий дворик. У його глибині на стіні біля входу — таблички «Отдел кадров», «Москва для вас» і «Отдел доставки почты и корреспонденции». Зайшовши всередину, бачиш ще одну табличку, виконану з радянською солідністю на чорному склі, котра підтверджує: так, це — відділ доставки. Але треба не збиватися зі шляху й не втрачати надії, а прямувати далі, вгору, по сходах. Під’їзд пофарбований у нереально бузковий колір. Перший поверх, другий, третій, і — будь ласка — двері без жодних табличок, а за ними — доволі комфортабельний хостел.
Я їжджу до Москви майже щороку, починаючи з 1990-го. Перший сталий спогад — майже безлюдні, білі, по-східному вигнуті вулички. У тій тихій Москві можна було дозволити собі нікуди не поспішати. Зараз від міста, в яке я був закоханий, не лишилося нічого. Чи, може, мало чого лишилося від мене тодішнього.
Найлегше було б сварити теперішню Москву. Вона чимало втратила, але для багатьох неодмінно лишилася таким самим інтимним, затишним містом, яким була колись для мене. Тепер вона більше, ніж будь-коли, є столицею євразійської держави: це безпомилково помітно по тому, скільки з’явилося найрізноманітніших, на кожному кроці, ресторанів, кафе, забігайлівок із середньоазійською та кавказькою кухнями — в більшості з них годують пречудово. Просто під моїм вікном зараз у такому закладі, керованому діловитими південними чоловіками, басовитий співак з однаковим надривом співає Челентано, Френка Сінатру, Джеймса Брауна і Елвіса Преслі. Хмільна публіка кричить у захваті. З Нового Арбату доноситься рівний, мов від водоспаду, шум проїжджаючих авто. Інколи проривається чергова мигалка.
Можливо, глибокої ночі варто спробувати вибратися на затихлий проспект, підняти руку, зупинити старе («машини часу» мають виглядати сентиментально) таксі-«Волгу» з худорлявим балакучим водієм, чимось схожим на героя Олега Єфремова, й він відвезе тебе на 20 років назад. Вийти десь на Чистих Прудах і пройтися провулками, яких уже нема. Однак навіщо?
Ця Москва не гірша за ту, яку я знав. Вона просто інакша.
І в ній можна жити у відділі доставки.
