Фольклор і… кібернетика

Його ім’я нерозривно пов’язане з відродженням наукової думки в Україні другої половини XX ст. Антологія “Українські пісні Закарпаття” (1968), монографія “Біля джерел народної музики слов’ян” (1971) та двотомник вибраних праць Климента Квітки (1971, 1973) – це найважливіші праці, якими вчений не тільки заповнив вакуум в ділянці музичної фольклористики, але й відродив її, вивів із періоду стагнації на європейський рівень.

Народився В. Гошовський 25 вересня 1922 р. в Ужгороді в інтелігентській родині. Спочатку навчався у початковій школі, далі в Реальній гімназії м. Ужгорода, згодом у Празькій гімназії, яку закінчив у 1940 р. У цьому ж році вступив до Празького Карлового університету: студіював слов’янську філологію й етнографію, семіологію, порівняльне мовознавство, вивчав європейські мови (німецьку, італійську, іспанську), відвідував лекції з музикології. У 1944 р. захистив дисертацію на тему “Етнографічний аналіз творчості М. В. Гоголя“, за що отримав звання доктора філософії. Ще в період навчання у Карловому університеті та деякий час по його завершенні В. Гошовський працював як науковий співробітник Інституту з вивчення Південної та Східної Європи при цьому ж університеті.

У січні 1946 р. родина Гошовських репатріювалася до Ужгорода. В. Гошовський влаштувався на посаду завідувача етнографічним відділом Ужгородського державного історико-краєзнавчого музею. Працюючи, він паралельно екстерном закінчив Ужгородське державне музичне училище (1949 р.), а через п’ять років, у 1953 р. (також екстерном) – Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка за спеціальністю гітара та диригування. У період від 1946 по 1961 роки В. Гошовський активно працював у найрізноманітніших галузях культурного життя Закарпаття: педагог-музикант, теоретик і диригент оркестру народних інструментів у музичній школі й училищі, вчитель іноземних мов у середній школі, училищі й університеті, артист-виконавець (гітарист) на концертній сцені та на радіо, музичний критик у місцевих газетах, автор музично-освітніх передач на радіо, автор лекційного циклу з естетики та історії музики.

Із 1955 р. В. Гошовський почав систематично записувати українські народні пісні на Закарпатті. Протягом першого десятиліття збирацької діяльності записав понад 1600 пісень із 60 сіл Закарпаття і ще декілька сотень – в інших селах із сусідніх областей карпатського ареалу. У цей період з’явилися його перші наукові праці з питань музичної культури Закарпаття: “Музична культура Закарпаття“ (Ужгород, 1957 р.), “До питання про музичні діалекти Закарпаття“ (Ужгород, 1958 р.), “Деякі особливості історичного розвитку української народної пісні на Закарпатті” (Київ, 1960).

Новий період у біографії Володимира Леонідовича розпочався з переїздом на працю до Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Із цим закладом В. Гошовський пов’язував свою наукову перспективу, як він зазначив у листі від 11 червня 1961 р. до декана диригентського та теоретико-композиторського факультетів Іларіона Гриневецького: “...через Львівську консерваторію я міг би вийти «на орбіту» науковця...”. У консерваторії В. Гошовський працював з 1961 до 1969 р., спершу на посаді викладача гри на домрі і керівника оркестру, а згодом доцента кафедри теорії музики і композиції, читав лекції з музичного фольклору, керував фольклорною практикою студентів і їхньою науковою роботою, організовував експедиції. У 1961 р. учений заснував на громадських засадах Кабінет народної музики, який у березні 1966 р. набув офіційного статусу. В. Гошовський перейшов на посаду завідувача цього Кабінету, залишивши педагогічну роботу. Особливі сподівання він покладав на діяльність цього Кабінету, бачачи його у перспективі, як науково-дослідний мікро-інститут із вивчення народної музики Карпат та прилеглих регіонів, як своєрідну лабораторію для студентів історико-теоретичного факультету та членів фольклорної секції студентського наукового товариства.

Львівський період для вченого був плідним і для наукової роботи. У 1964 р. в журналі “Советская музыка” (№ 11, 12) В. Гошовський опублікував статтю “Фольклор і кібернетика”, в якій виклав методи аналізу народних пісень на основі принципів лінгвістики та кібернетики. Застосування кібернетики у фольклористиці та музикознавстві, на думку вченого, може сприяти наближенню їх до точних наук, і вирішенню багатьох складних завдань.

Поєднуючи власний досвід і досвід закордонних учених, В. Л.Гошовський у 1966 р підготував працю “Принципи і методи систематизації і каталогізації народних пісень у країнах Європи”. Вагомим досягненням у науковій роботі вченого за перше десятиліття постала фундаментальна антологія-монографія “Українські пісні Закарпаття”, що була видана у Москві 1968 р.

Не легко працювалося вченому в стінах Львівської консерваторії. Чим інтенсивніше розгорталася наукова діяльність Кабінету народної музики, очолювана ним, тим сильнішою була опозиція проти нього. Нападки проти завідуючого кабінетом і його “формалістичних” методів посилилися. Нарешті, коли робочі умови стали повністю нестерпними, вчений відмовився від усіх функцій в консерваторії і 14 квітня 1969 р. перейшов на творчу роботу. Залишившись без стабільного матеріального забезпечення, В. Гошовський заробляв на життя принагідними радіопередачами та рецензіями. Проте була свобода пересування, свобода вибору наукової тематики, зацікавлень і тем, що дозволяла Володимиру Леонідовичу повністю присвятити себе творчій праці і корисній суспільній діяльності. Як член Бюро фольклорної комісії Спілки композиторів він має можливість їздити на різні конференції, пленуми і семінари, організовувати експедиції за власними планами, працювати у бібліотеках і архівах, читати лекції у музичних закладах і на пленумах музикознавчих секцій Москви, Ленінграда, Києва, Мінська, Вільнюса, Баку, Тбілісі, Єревана, Казані, Донецька. Головна увага автора була зосереджена на питаннях методології і теорії наукового пізнання народної музики. В цьому періоді інтереси вченого розширюються на весь слов’янський фольклор, на питання асиміляції, взаємозв’язку фольклору й семіотики, на кібернетизації аналітичних методів. Результатом таких досліджень постала монографія “Біля джерел народної музики слов’ян” (Москва, 1971). Як наголосив автор на її захисті (ця монографія була рекомендована на здобуття звання кандидата мистецтвознавства): “я прагнув викласти теоретичні та методологічні основи музичного слов’янознавства як однієї з історичних дисциплін загального етномузикознавства, на ґрунті якої могли би об’єднати свої зусилля фольклористи, антропологи, етнографи, історики, археологи і лінгвісти в комплексному вивченні культури і етногенези слов’ян”.

Багато праці та енергії В. Л.Гошовський віддав на упорядкування, редагування та коментування праць визначного українського етномузиколога Климента Квітки, які вийшли друком у 1971 та 1973 рр. (“Вибрані праці у двох томах”, Москва, Т.1., Т.2.). Видання охопило 28 наукових праць К. Квітки з його друкованої та рукописної спадщини. Поява цього двотомника стала видатною подією в історії української і європейської музичної фольклористики.

Без постійної роботи, не бачачи хоч якоїсь перспективи в Україні, В. Гошовський у 1975 р. переїхав до Вірменії. В Інституті мистецтвознавства АН Вірменської РСР в Єревані йому створили більш менш сприятливі умови для впровадження своєї системи каталогізації та систематизації на матеріалі вірменського музичного фольклору. Тут він завершив свою багатолітню працю “Універсальний структурно-аналітичний каталог музичного фольклору – УНСАКАТ” (Єреван, 1977).

У Вірменії Володимир Леонідович працював до 1986 року. У цьому ж році вчений повернувся до Львова. В останні десять років свого життя етномузиколог завідував, на громадських засадах, фольклорною секцією Обласного товариства охорони пам’яток історії та культури, заснував товариство “Рідна пісня” при Львівському фонді культури, працював на кафедрі фольклористики Львівського державного університету ім. І. Франка та науковим консультантом Львівської наукової бібілотеки ім. Стефаника НАН України, організував Першу Міжнародну школу кібернетичної етномузикології та музичного карпатознавства (Ужгород – Дубриничі, 1993 р.), семінар “Народна пісня в кібернетичному просторі” (Львів, 1995 р.).

У останні роки свого життя, ставши відомим вченим, Гошовський не забував про рідне Закарпаття — створив в Ужгороді «Центр з вивчення народної музики Карпат».