«Щоб конкурувати в сучасному світі, людина повинна мати не широкі, а глибокі знання»

Пропонуємо добірку «найсвіжіших» цитат з інтерв’ю та коментарів відомих письменників і видавців. У них розмови про літературу здебільшого «розбавлені» політикою. І нема на те ради (як каже поет Петро Мідянка) — в постколоніальному суспільстві живемо.

Степан ПРОЦЮК:

Художник, без сумніву, має бути відповідальним. Принаймні, я маю на увазі людей із великим талантом, бо ж сказано, що коли Бог багато дає, то може чимало і спитати з того, кому дано більше... Митець відповідальний і перед суспільством, принаймні, перед покликом крові і віддаленими предківськими архетипами, цими тінями забутих. Але найперше він відповідальний перед своєю совістю — за умови, що він її має... («ЛітАкцент»)

Олександр БОЙЧЕНКО:

Чи ви чули, щоб англійські школярі вивчали творчість Гете, Шевченка, Пушкіна? Англійські школярі вивчають англійських письменників, німецькі — німецьких, французькі — французьких і так далі. Щоправда, українська література до так званих великих не належить, тому, можливо, нам варто все-таки залишити і світову. Тільки в такому разі мудріше буде не забивати учням голови сотнями прізвищ, які самі по собі ще зовсім не роблять тих учнів культурними й освіченими, а вибирати одного чи двох авторів на чверть і вивчати його методом повільного читання. Саме так і робиться у західних школах. Не треба, щоб учень знав усіх видатних письменників, треба, щоб він на прикладі кількох навчився розуміти прочитані книжки. А всілякі паліативні заходи — того викинути, того додати — нічого не змінять. Щоб конкурувати у нинішньому світі, людина мусить мати не широкі, а глибокі знання. («ЛітАкцент»)

Петро МІДЯНКА:

Великий талант не спрофанує національна політика, але є загрозливими політичні помилки через образну систему мислення. Іноді це виглядає кумедно, коли письменник силоміць втягується в політичний анѓажман, як, приміром, Андрухович на телеканалі ТВі, але нема на те ради зараз у нашому постколоніальному суспільстві. Швець знайся зі шевством, а в кравецтво не мішайсь. Є політичний, а є письменницький професіоналізм. (УНІАН)

Тарас ФЕДЮК:

Мистецтво — це така річ, яка не має реагувати на попит. Письменник не може бути успішним, він може бути або хорошим, або поганим. Бо кожна перемога знесилює, а поразка надає додаткових стимулів, адже мусиш доводити, що ти кращий, ніж думають. Коли ж тебе постійно хвалять, то є великий ризик, що ти в це повіриш. Є багато прикладів у нашій сучасній літературі, коли люди серйозно поставилися до своєї «геніальності» і зупинилися. («Друг Читача»)

Анатолій ДІМАРОВ:

Я собі поступово випрацював принцип життя — бути в опозиції до будь-якого уряду, який би він не був. Бо немає того уряду, який би не робив злочини, похибки і який би не кривдив малих, нужденних людей. Письменник повинен бути в опозиції і гавкати, розбуджувати людей, своїх нужденних братів, закатованих цією дійсністю. (УНІАН)

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ:

На жаль, більшість публікацій на тему сучасного літературного процесу в друкованих і електронних літературних виданнях — це або компліментарна «критика» (рецензії-панегірики у стилі «Ти, старий, талант» — «А ти, старий, взагалі геній»), або ж в’їдливі і жовчні статті, мета яких — що дошкульніше вкусити когось із «опонентів». Особливо яскраво це проявляється у стосунках між т. зв. «постмодерністами» і «традиціоналістами». Натомість аргументованої, фахової, при цьому гострої критики не так вже й багато. («Укр.Літ»)

Олександр АФОНІН:

За даними дослідження, яке 2006 року фінансував фонд «Відродження», 49% опитаних читали хоча б одну книжку на рік. Для порівняння: критерій оцінки у німців — 10 книжок на рік, саме стільки має читати активний читач. У Німеччині активних читачів — 59% дорослого населення і 76% дитячого населення. («Українська Правда»)

Борис СТРУГАЦЬКИЙ:

Власне, за СРСР (який був справжньою Імперією брехні) я не сумую ніколи. Але сумую за тим часом, коли всі були молоді та здорові, коли працювалося легко й чудово, коли всі ми сподівалися на зміни і чекали, що «розум переможе». («Русская Фантастика»)