Фінансовий «шторм»: що було й що буде?

Комітет Верховної Ради з питань фінансової політики й банківської діяльності — один з найпродуктивніших у парламенті нинішнього скликання. «Банкопад», курсові «гойдалки» гривні, націоналізація «Приватбанку» торкнулися чи не кожного громадянина країни. Реакція Національного банку та уряду на ці виклики далеко не завжди викликала схвалення громадськості. Комітет узяв на себе роль конструктивного критика, що формує, крім іншого, й альтернативний порядок денний для банківського сектору.

З главою комітету Сергієм Рибалкою ми поговорили про ключові завдання, які вирішувала його команда 2016 року, та про плани наступного року.

— Нещодавно ви представили стратегію розвитку банківського сектору до 2020 року, чим викликали обурення в Нацбанку. Навіщо потрібен цей документ, і які шанси, що він буде колись втілений у життя?

— До приходу у Верховну Раду я працював у бізнесі, який створив з нуля всередині 1990-х років. Якщо ти хочеш досягти успіху — у тебе має бути стратегія. Які кроки слід зробити, щоб завтра уникнути збитків, заробити прибуток, захистити персонал, не відстати від технологічного прогресу — все це підприємець має прораховувати, щоб бути успішним. Держави це стосується значно більшою мірою, адже йдеться про майбутнє багатьох поколінь.  Ми 25 років говоримо про те, що в Україні сировинна економіка, але нічого не робимо для того, щоб це змінити. А за останні роки технологічна деградація серйозно прискорилася. Ми хочемо збільшувати частку малого бізнесу у ВВП, хочемо інноваційних рішень — але ситуація дедалі гірша. Важлива причина — у відсутності стратегії. Є лише короткострокові цілі, в рамках яких неможливо досягти процвітання. Латання дірок від виборів до виборів. А сповзання у прірву України триває.

Саме тому ми вирішили почати «зі свого городу». На прикладі фінансової системи показати важливість правильної постановки цілей для всіх органів влади. Ми з колегами-експертами вважаємо, що до топ-5 найважливіших чинників для забезпечення прискореного розвитку будь-якої країни входить власна міцна фінансова система, що забезпечує довгострокове й максимально дешеве кредитування промисловості. І коаліційна угода, і офіційна програма розвитку фінансово-банківського сектору практично ніяк не відображають глибини кризи, яку досі переживає наша країна. І вже точно не ставлять правильних цілей.

Саме тому наш комітет першим розробив власну стратегію. Ми залучили до цього процесу відомих експертів, учених, колишніх керівників профільних підрозділів Нацбанку. Провели цілу низку обговорень, круглих столів і конференцій, щоб зібрати думки й доопрацювати документ. До процесу долучився десяток наукових інститутів, а його обговорення вилилося у справжній громадський рух. У результаті наш комітет затвердив проект і рекомендував його всім органам влади. А вже восени ми почали реєструвати законопроекти, що базуються на стратегії.

— Чим конкретно ваш документ відрізняється від позиції Нацбанку?

— Якщо говорити дуже стисло, то ми хочемо повернути банківський сектор лицем до реальної економіки, до потреб бізнесу, промисловості, до потреб простого громадянина, який працює на цих підприємствах, отримує стипендію або зарплату з податків цих підприємств. Ми пропонуємо те, що робили економічні «тигри». Ідеї НБУ — не лише нинішнього складу керівництва — зводилися завжди лише до косметичного реформування банківського сектору «в собі». Нацбанк концентрувався на своїх внутрішніх завданнях, але ніколи не вважав за необхідне піклуватися про довгострокові цілі всієї економіки. Хоча подивіться на практику й законодавчо закріплені завдання центробанків усіх успішних країн. Скажімо, ФРС США якраз і відповідає, окрім стабільного рівня цін, за «високий рівень випуску товарів і зайнятість». Якщо ми говоримо про завдання центробанків Канади, Австралії та багатьох інших держав, то йдеться не лише про валютну й цінову стабільність, а й передусім про зростання економіки й добробуту громадян. У випадку з банком Ізраїлю також говориться про високий рівень виробництва, зайнятості, національного доходу й капітальних інвестицій. Ці завдання й у нашому випадку — найважливіші для більшості органів влади. Не буде інвестицій у високотехнологічні виробництва — не буде й багатства у країни. Саме в тому, що ми продаємо світу дешеву сировину, а купуємо дорогі товари, й криються причини глибини всіх наших криз. І причини падінь нашої гривні. Тому ми зобов’язані підпорядкувати реформи фінансового сектору,  насамперед банківської системи, а також монетарну політику довгостроковим цілям забезпечення економічного зростання й зміни структури економіки. І дуже важливо поєднати стратегію НБУ та інших регулювальників з довгостроковою стратегією уряду.

Ми вважаємо, що реформування сектору має проходити в кількох напрямках. Перший — підвищення відповідальності Нацбанку за контроль над фінансовими установами, за виведення їх із ринку. Система має рятувати банки, а не знищувати. Необхідно нарешті закінчити так зване «чищення», яке чимало шановних експертів уже назвали масштабним процесом перерозподілу власності. Так, низку «схемних» банків треба було закрити. Але інші? Коли закривають здоровий банк за одну сумнівну операцію, що навіть не доведена судом, то відбирають майно на мільйони й мільярди гривень у власника банку. Так, він міг бути в чомусь винним. Але ж назавжди відбирають кошти тисяч підприємств, які там мали свої розрахункові рахунки або депозити. А це вже масштабний удар по майбутньому економіки. У всьому світі найважливіше для влади — зберегти кошти вкладників. У цьому й криється довіра. Це основа припливу грошей в систему, а отже, ресурсів  для кредитування економічного зростання.

Другий важливий напрямок — переорієнтація монетарної політики на стимулювання зростання. Сьогодні Нацбанк сконцентрувався лише на стримуванні інфляції, перевівши економіку в режим фінансового голодування. НБУ лише висмоктує  кошти банків за рахунок високих ставок за депозитними сертифікатами. Банкам немає сенсу напружуватися, шукати живий бізнес і кредитувати. Це обмежує інвестиційну активність, ніяк не стимулює створення нових робочих місць. Як наслідок — гальмує вихід з кризи. А можна було б спрямувати кошти на логістичну, енергетичну інфраструктуру, на перспективні високотехнологічні виробництва.

Але щоб ми могли ввести монетарні інструменти стимулювання зростання з боку НБУ та уряду, треба побудувати інфраструктуру. Щоб ці гроші потрапляли не на валютний ринок, а через банки прямо в промисловість на важливі для країни інвестиційні проекти.

У побудові такої інфраструктури й криється мета третього напрямку реформ. Ми маємо створити серію інститутів для стимулювання зростання. Від Банку розвитку до експортно-кредитного агентства. Такі інститути працюють у більшості країн світу. Пільгове кредитування для малого й середнього бізнесу, підтримка інфраструктурних проектів — все це має створити умови для внутрішнього попиту, для розгойдування маховика економіки. А найголовніше — дешевше кредитування мають отримувати лише проекти з достатнім рівнем технологій і доданої вартості. Розвиток власних технологій поступово має стати вигіднішим, ніж продаж за кордон необробленого металу, лісу-кругляка або примітивних добрив.  Лише тоді ми зможемо вирватися із прірви бідності.

«НЕЗАЛЕЖНІСТЬ» — НЕ ОЗНАЧАЄ БЕЗКОНТРОЛЬНІСТЬ»

— Національний банк дорікає вам у бажанні тиснути на нього. Має бути цей орган незалежним, як стверджують деякі експерти?

— «Незалежність» — не означає безконтрольність. Простий приклад. Працівники Нацбанку не є держслужбовцями. Це означає, що вони не проходять спеціальну перевірку під час призначення, на них не поширюється державна тарифна сітка зарплат, вони не декларують належним чином своє майно. Крім того, акти НБУ не перевіряє Міністерство юстиції, а суд не може визнати документи центробанку недійсними або такими, що порушують закон. Зараз узагалі ніхто, крім Президента, не може вплинути на Нацбанк,  навіть якщо він веде відверто шкідливу політику. Немає процедури дострокової відставки керівництва НБУ. Хто може пояснити причину закриття того чи іншого банку? Це було зроблено правильно, чи це банальне відбирання власності? Навіть експерти не знають справжнього стану справ. У всіх розвинутих країнах центробанки підзвітні парламентам. Їхні керівники зазвичай щокварталу звітують у профільних парламентських комітетах. Після «падіння» будь-якого банку публікуються звіти на багато сотень сторінок з детальним описом причин, усіх дій і рішень влади з його порятунку. У нас навіть народні депутати не мають можливості дізнатися правду.  Ми маємо намір змінити цей стан справ і вже внесли до парламенту пакет законопроектів. При цьому ми не підсилюємо впливу Верховної Ради. Ми лише прописуємо механізми реалізації конституційних повноважень складової Нацбанку — ради НБУ — щодо контролю дій правління.

Наведу приклад. Восени 2015 року ми провели перший в історії відкритий відбір майбутніх членів ради НБУ від парламенту. Якщо говорити просто, то рада — це колективний орган, що здійснює нагляд за діяльністю НБУ, але не втручається в його оперативну діяльність. Також рада затверджує бюджет Нацбанку, зокрема суму прибутку, що буде перерахований до скарбниці держави. І ще рада затверджує основи грошово-кредитної політики — ключовий документ у фінансовому секторі, на який орієнтується бізнес і наші кредитори.

Близько року рада Нацбанку взагалі не працювала — влада не хотіла призначати нових членів. Вочевидь, «чистити» банки безконтрольно, «під килимом», їм було зручніше. І ніхто, крім нашого комітету,  не форсував відновлення роботи Ради Нацбанку. Безконтрольний НБУ всіх влаштовував. Навіть коли в Раді голосували за нових членів ради — не обійшлося без маніпуляцій. Прізвища підтасували й намагалися провести в цей орган лояльних до Нацбанку людей. Але в результаті ми добилися законного голосування. Сьогодні ми бачимо готовність до конструктивної співпраці з комітетом з боку членів ради. Під час розробки нашої стратегії ми почали дискусію щодо монетарної політики. Її активно підтримало експертне співтовариство. Наші аргументи почули. Вперше 2016 року при раді НБУ було проведене експертне обговорення проекту основ грошово-кредитної політики.  На засіданні експертної ради при раді НБУ колишній голова Нацбанку Стельмах заявив, що цього разу пропозиції правління Національного банку були найслабкішими з професійної точки зору за всі роки незалежності України. Ми подали  й свої пропозиції від імені фракції Радикальної партії, але, на жаль, принципові для нас речі не були враховані.

Незалежність  Нацбанку потрібна  ось у чому. Він не має під тиском друкувати гроші й закривати дірки в держбюджеті. Але НБУ зобов’язаний щодня співпрацювати з урядом і парламентом для проведення реформ фінансової системи й досягнення ключових цілей економічного зростання. Подивіться: глава ФРС у США постійно спілкується з міністром фінансів, глава центробанку Японії — у постійному контакті як з урядом, так і з японським парламентом. Мені про це розповідав, наприклад,  екс-голова банку Японії Масаакі Сіракава. За його словами, здешевлення кредитування для розвитку економіки — загальне завдання центробанку та уряду.

— Ви говорили про підвищення відповідальності. Як ви ставитеся до відкритих НАБУ кримінальних справ проти Валерії Гонтаревої? Для цього є об’єктивні причини чи це політичний тиск?

— Наш комітет ще восени звернувся до Президента, щоб він вніс до Верховної Ради подання про відставку глави НБУ. Проте реакції досі немає. Ми продовжуємо вважати, що сьогодні є всі підстави для зміни керівника центробанку. У нашій стратегії є обгрунтована професійна критика роботи НБУ з цифрами і графіками на десятки сторінок. Хтось обов’язково має відповісти й за масштабні валютні спекуляції, і за безконтрольне виведення коштів з банків, і за дуже підозрілий вибірковий підхід до закриття банків. Але ми не правоохоронний орган. Результати в розслідуванні зобов’язані показати прокуратура і НАБУ.

Для нас дуже важливо змінити політику Національного банку. Щоб наші пропозиції, пропозиції десятків експертів  враховувалися,  проходила широка професійна дискусія. І весь профільний комітет завжди готовий до діалогу. Але всі наші заклики залишаються без відповіді. Рішення звернутися до Президента з приводу  відставки глави НБУ визріло поступово. Сьогодні це думка більшості членів комітету з усіх ключових фракцій парламенту.

— Одна з вимог, що регулярно висуваються Гонтаревій, — зупинити «банкопад». Чому вона з цим не справляється?

— Спеціально для нашого комітету один з наукових інститутів готує свій аналіз ситуації в банківській системі за підсумками року. Але вже можна сказати, що так зване «чищення» не принесло бажаних результатів. Збитки банків за підсумками минулого року, за попередніми підрахунками, становили більш як 160 млрд грн. Зрозуміло, що левова їх частка припадає на «Приватбанк». Але й у низці інших банків ситуація складна. Рівень проблемних кредитів не зменшується. Повернення коштів населення й бізнесу у банківську систему мінімальне. Це означає, що Нацбанку треба системно міняти підхід до роботи. Звісно, ми й далі «проштовхуватимемо» прийняття в парламенті наших законопроектів про захист прав кредиторів і споживачів фінансових послуг, про стимулювання кредитування, про спрощення злиття банків і багато інших. Їхня реалізація дасть результати. Але без кардинальної зміни політики НБУ та уряду цього не досить.

— Які ще ініціативи комітету минулого року ви вважаєте важливими?

— НБУ поставив собі завдання зменшити кількість банків. За будь-яку ціну. Намагаються знищити практично всі банки, що кредитують малий і середній бізнес. Залишаються лише великі іноземці й держбанки. А банки з українським капіталом часто штучно «вбиваються» під виглядом боротьби з «відмиванням». Ми не проти такої боротьби, але не на шкоду економіці. Якщо на ринку залишаться лише іноземні банки, то за наступних хвиль криз ризик втечі капіталу за кордон збільшується, ризики від падіння сильніших гравців також зростають, а можливості для кредитування малого й середнього бізнесу  звужуватимуться. НБУ не має стратегічного бачення, як створити умови для розвитку всіх форм банків,  розвитку всієї системи.

Поки ми загальмували ініціативу Нацбанку й не дозволили штучно зменшити кількість таких фінустанов через свідомо нездійсненні вимоги щодо збільшення мінімального рівня капіталу. Але це лише перший крок. Важливо врятувати українську банківську систему.

Ми цілеспрямовано переконуємо уряд у важливості створення системи стимулів для просування українського технологічного експорту на світових ринках. Ми забезпечили ухвалення в парламенті закону, автором якого виступили ключові особи в Радикальній партії Олега Ляшка. Тепер закон треба реалізувати і надати іноземним покупцям нашої продукції дешеві кредити, забезпечити страхування й гарантування важливих експортних контрактів.  Усе це дозволить збільшувати частку в нашому експорті продукції з прийнятною доданою вартістю, збільшити приплив валюти до країни, створювати нові виробництва й робочі місця, нарощувати добробут громадян. Одна річ — торгувати необробленим металом і лісом-кругляком і жити дедалі бідніше, а інша — з часом побудувати сильну промисловість і продавати за кордон складні верстати, роботів, літаки й космічні ракетоносії.

Ми обов’язково подамо наші пропозиції до середньострокового плану уряду, проект якого нещодавно представив прем’єр Володимир Гройсман.

— Чи є якісь позитивні новини для звичайних громадян?

— По-перше, ми провели рішення про скасування 2% збору до Пенсійного фонду при купівлі валюти. Звісно, в умовах неконтрольованого зростання тіньового ринку обмінників це не дуже велика втіха, але знижує навантаження на громадян, які хочуть придбати валюту. Це зменшує стимули для людей йти до міняйл, які не брали додаткових зборів.

Системніше напрацювання —  законопроект про зміну всієї системи гарантій щодо вкладів. Ми пропонуємо як мінімум подвоїти суму гарантованого банківського  вкладу — до 400 тис. грн. Крім того, істотно поміняється і порядок виплат. Якщо сьогодні гроші з розпродажу майна банку-банкрута практично не доходять ні до підприємців, ні до великих вкладників, то з новим законом задоволення їхніх потреб стане пріоритетним. Звичайно,  після сплати податків, зарплатних боргів і виплати гарантованих депозитів.

Йде робота над кардинальним оновленням законодавства про страхування. Готуємо законопроект про регулювання ринку ломбардів. Він дозволить упорядкувати надання цих послуг, зменшить ризик шахрайства, змусить громадян замислитися, скільки вони переплачують за такі послуги порівняно з банківським кредитуванням.

«НА ЖАЛЬ, МОЖНА ОЧІКУВАТИ ПОДАЛЬШОЇ ДЕВАЛЬВАЦІЇ ГРИВНІ»

— Чим комітет планує зайнятися поточного року?

— Ми продовжимо реалізацію стратегії розвитку банківського сектору до 2020 року, акцентувавши увагу на відновленні кредитування. Необхідно ретельно підготувати базу для створення Банку розвитку й затвердити стратегію державних банків. Логічно, щоб експортом займався «Укрексімбанк», а для здешевлення кредитування внутрішніх інвестицій у високотехнологічні виробництва й інфраструктуру потрібен Банк розвитку. Важливо максимально налаштувати держбанки на дешеве кредитування малого й середнього бізнесу. Після націоналізації «Приватбанку» частка державних банків в активах банківської системи досягла 53%. Здебільшого всі вони перетворилися на звичайні універсальні банки за рідкісним винятком. Більшість функцій, які можуть виконувати звичайні комерційні банки, слід віддати приватним установам, продавши їм відповідні активи. Держбанки практично не повинні конкурувати з приватними банками. Їхня функція — реалізовувати державну політику, допомагати досягати наших стратегічних цілей, перетворювати економіку України на сильну, стабільну й таку, що динамічно розвивається. Про це говорять наші японські колеги, з якими ми зараз активно ведемо консультаційну роботу. Усі наші пропозиції та напрацювання ми передамо уряду й братимемо активну участь у розробці середньострокової програми розвитку країни.

— За вашими прогнозами, чого чекати в макроекономіці 2017 року?

— На жаль, ми бачимо, що можна очікувати подальшої девальвації гривні. Для сировинної економіки, якою є Україна, це звичайне явище: чим дешевше національна валюта, тим дорожче можна продати нашу сировину на зовнішні ринки. Помірне знецінення гривні й зростання інфляції дозволяє уряду отримати великі доходи держбюджету. Але при різкому падінні цін на сировину у світі це означає зростання внутрішніх цін і зубожіння нашого населення. І це абсолютно не стимулює розвиток нової економіки, побудованої довкола підвищення доданої вартості. Тонна «айфонів» приносить в 70—100 тисяч разів більше доходів, ніж тонна руди. Але вимагає й більше зусиль, більше змін, більше реформ. Цього поки немає.

Без реформ і стимулювання кредитування зростання економіки ми не побачимо. А отже, виконувати зростаючі соціальні зобов’язання перед бюджетниками можна буде лише за рахунок інфляції та девальвації і нових кредитів від МВФ. Крім того, девальвація вигідна валютним спекулянтам, які сьогодні непідконтрольні (або, може, підконтрольні?) владі. МВФ, у свою чергу, потрібні чисті резерви, тобто потрібно, щоб Нацбанк скуповував валюту на ринку, а не стримував курс інтервенціями, покриваючи тимчасові дефіцити. Це обезкровлює економіку. У влади немає розуміння, ні як поліпшити життя простого українця, ні як розвивати власне виробництво. І це сумно.

Але ми продовжимо пропонувати владі наші напрацювання, що базуються на світовому досвіді й серйозній роботі багатьох експертів. Ми зобов’язані крок за кроком змінювати нашу країну на краще.