Як і чому зростає російське щастя
Дослідницький центр «Інститут Землі» при Колумбійському університеті опублікував черговий рейтинг країн за рівнем щастя серед населення. Дослідження проводиться з 2012 року під егідою ООН. Рейтинг щастя визначається на підставі низки об’єктивних показників: рівень ВВП на душу населення, наявність громадянських свобод, відчуття безпеки, стабільності сім’ї, рівень корупції, рівень довіри, великодушності та щедрості в суспільстві, а також на основі масових опитувань громадян, що їх проводить Міжнародний дослідницький центр Геллапа.
2017 року перша десятка найщасливіших країн мала такий вигляд: 1. Норвегія. 2. Данія. 3. Ісландія. 4. Швейцарія. 5. Фінляндія. 6. Нідерланди. 7. Канада. 8. Нова Зеландія. 9. Швеція. 10. Австралія. У Сполучених Штатів 14-те місце, у Німеччини — 16-те, у Великобританії — 19-те, у Китаю — 79-те. Серед «найщасливіших» країн — Гаїті, Південний Судан, Руанда, Сирія і Танзанія.
В Україні, судячи з досліджень, зі щастям теж не дуже — 132-ге місце з 155 країн. Непросто бути щасливим у країні, щодо якої ось вже четвертий рік поспіль веде агресивну війну ядерна держава, в якій щодня у цій війні гинуть громадяни.
Проте в Росії рейтинг щастя зростає рік у рік: 2015 року — 64-те місце, 2015-го — 56-те, а 2017 — вже 49-те.
Причини такого стрімкого зростання щастя і взагалі суть самого феномену щастя по-російському обговорювали у програмі «Вечер» з Володимиром Соловйовим від 22.03.17 на телеканалі Росія-1. Серед фахівців зі щастя були письменник Веллер, економісти Делягін і Кричевський, депутати Нілов і Ямпольська, режисер Райхельгауз, соціолог Горшиков, а також політичний діяч Хінштейн та яблучник Гнєздилов.
Попри те, що результати глобального дослідження підтвердили стрімке зростання щастя в Росії, учасники дискусії були здебільшого невдоволені і здебільшого лаяли і саме дослідження, і ООН, а головне, ті країни, які було оголошено лідерами за рівнем щастя.
Депутат Олена Ямпольська повідомила, що «дослідження ООН не має жодного стосунку до реальності». Особливо депутата Ямпольську обурило перше місце Норвегії. Щастя по-норвезьки!? — саркастично вигукувала депутат Ямпольська, всім своїм виглядом показуючи абсурдність самого поєднання цих двох слів. Після чого коротко пояснила, чому в Норвегії немає і ніколи не може бути ніякого щастя. По-перше, тому, що там, у Норвегії, ніколи не дозволили б показувати такі передачі, як ця. Власне, після цього можна було і не продовжувати, оскільки кожному зрозуміло, що без програм Соловйова жоден народ щасливим бути не може. Але депутат Ямпольська вирішила добити Норвегію і повідомила жахливий факт: виявляється, в цій Норвегії до 5-го класу не ставлять дітям оцінок, оскільки не хочуть їх травмувати. Народ у студії зчини галас від обурення. Можливо, цієї миті в когось із політиків почало визрівати рішення про нагальну потребу рятувати норвезьких дітей і з цією метою здійснити в цій країні гуманітарну окупацію. А депутат Ямпольська, підбиваючи підсумок, пояснила, що «щасливий не той народ, який ситий, а той, який має ідеал». «Ми можемо кожній дитині прищепити щастя!» — оголосила депутат Ямпольська, і цієї миті вона мала такий вираз обличчя, що мені стало зрозуміло: ця — може.
Письменник Веллер говорив про щастя дуже багато, дуже швидко і при цьому мав вигляд надзвичайно невдоволений, відчувалося, що з цим предметом, щастям, у письменника Веллера давні рахунки і глибока неприязнь, до того ж взаємна. У його довгому виступі виокремлю два важливі положення, які були реперними точками всієї його концепції щастя. По-перше, письменник Веллер процитував формулу з фільму «Айболить — 66»: «Це дуже добре, що поки що нам погано», прийнявши її як одну з актуальних формул щастя по-російському. А по-друге, переконливо довів, чому російська людина ніколи не зможе бути щасливою на Заході. «У них — туалети для трансгендерів!» — гнівно вигукнув письменник Веллер. Його обличчя при цьому виражало такий гнів, обурення і таке нещастя, що було просто боляче дивитися.
Ця страшна звістка про те, що на Заході є туалети для трансгендерів, настільки глибоко вразила політичного діяча Хінштейна, що він кілька разів перепитував, а потім повторював це словосполучення. «Туалети для трансгендерів! Подумати лишень!». Було зрозуміло, що якби в Росії з’явився хоча б один такий туалет, політичний діяч Хінштейн жодної миті не був би щасливим, поки не знищив би цю жахливу споруду. Свою формулу щастя Хінштейн почав з того, що пов’язав зростання щастя в Росії із зростанням патріотизму. «Головна складова щастя — віра!» — повідомив Хінштейн. — «Ми відійшли від розуміння щастя як зростання добробуту. Наші громадяни не вимірюють щастя у ВКВ. Більшість наших громадян вірять у бога, вірять у країну», — запевнив Хінштейн. І поділився своїми творчими планами: «Я хочу бути міністром щастя!». Соловйову ця ідея вельми припала до вподоби, і він одразу ж її розвинув: «А я за старим звичаєм візьму собі СМЕРШ. Це будуть суміжні структури». При цьому обличчя у обох мрійників світилися справжнім щастям.
На вельми важливому компоненті щастя по-російському наголосив депутат Держдуми від «Справедливой России» Нілов. Він пояснив, що «для російської людини без справедливості щастя — немає». Після чого розповів, що таке справедливість. «Нехай у мене остання корова здохне, головне, аби у сусіда здохло все стадо!» — пояснив справедливорос. «Ось ув’язнення — підстава для щастя для наших людей!» — запевнив депутат Нілов, після чого довіритель повідомив, що вершиною особистого щастя для нього стало б ухвалення закону про конфіскацію майна у близького оточення корупціонерів.
Якщо судити за виразами облич, багато експертів зі щастя, які біли присутні у студії Соловйова, украй нещасливі люди, такі невдоволені вони мали обличчя. Певно, найневдоволеніше обличчя мав економіст Делягін. Він повідомив, що «ми живемо в огидній державі, але 2014 року ця держава вперше зробила щось правильне й корисне». Економіст Делягін явно мав на увазі окупацію Криму і початок агресивної війни з Україною. Після чого економіст Делягін негайно обрушився на захід. «А велика західна цивілізація — втрачає глузд!» — оголосив економіст. «Ми внутрішньо вільні люди!» — пояснив Делягін. І поділився своїм особистим розумінням свободи: «Я був найвільнішою людиною в армії». І продовжив таврувати Захід: «У рамках європейської культури не можна вільно не те що говорити, а навіть вільно думати!».
Яблучник Гнєздилов спробував поміркувати над цим рейтингом щастя. І негайно переконався, що це була його фатальна помилка, оскільки як Держдума «не є місцем для дискусій», так і російський телевізор не є місцем для думок і роздумів. Коли яблучник Гнєздилов почав аналізувати глобальний рейтинг щастя по країнах, і, виокремивши в ньому групу щастя «по-європейському» і групу «субтропічного щастя під пальмами», поставив запитання про те, що обере Росія, його негайно перервали і почали бити. До того ж усією студією. Яблучнику Гнєздилову згадали всі гріхи його партії: від угоди про розподіл продукції до ваучерної приватизації. Спроби яблучника Гнєздилова пояснити, що його партія спочатку була проти цієї приватизації, потонули в потоці дедалі нових звинувачень, серед яких поступово почали переважати звинувачення особистого характеру, зокрема й те, на які кошти живе яблучник Гнєздилов і чому має вигляд не дуже голодної людини. На цьому обговорення проблем щастя по-російському у студії Соловйова завершилося, і ця кінцівка якнайкраще засвідчила, що щастя по-російському — це коли можна гуртом когось бити. Бажано ногами.
