Від політичної до фізичної економіки

Ставлення людини до природи колись досить точно сформулював герой Івана Тургенєва: «Природа не храм, а майстерня...». З тих пір мало що змінилося. Політична економія, як і раніше, аналізує відносини між людьми в процесі виробництва. А природа як фундамент людського виробництва, його первісна умова, а також її проблеми в рахунок не беруться.

Прогрес науки і техніки в ХХ і ХХІ століттях сформував погляд, що людина не тільки вінець природи, а й її господар, хазяїн.  Штучні матеріали, штучні людські органи, штучне м’ясо... Четверта промислова революція веде до того, що роботи створюватимуть інших роботів, які будуть спілкуватись між собою. Вже сьогодні в ЄС розглядається питання про надання роботам статусу «електронної особистості».

А в Африці тим часом вбивають 30 тисяч слонів на рік, бо в Китаї за один бивень платять від 100 до 200 тисяч доларів. Тож можна констатувати, що в гонитві за прибутком, за надмірним споживанням сучасні варвари використовують, як їм здається, безмежні ресурси Землі. І ми вже «проїдаємо» більше, ніж наша планета може і встигає відтворювати.

За підрахунками організації Global Footprint Network, в 1987 році «межа відновлюваності» припадала на 19 грудня, у 2011 році — на 27 вересня. У 2017 році людство «проїло» річні земні ресурси ще за станом на 2 серпня. Виходить, ми живемо за рахунок майбутніх поколінь.

Відомий астрофізик Стівен Хокінг констатує: «Наша планета з кожним роком стає все меншою, а її фізичні ресурси виснажуються колосальними темпами». Результатом цього, на його думку, буде перетворення Землі на подобу Венери з кислотними дощами. Або на пустелі Аракісу.  Його підтримує Ілон Маск: «Людська раса рухається до краху, але мало хто це помічає або турбується про це».

Експерти НАСА (США) дають Землі ще 100 років, а потім — незворотні зміни. Відомий психоаналітик, письменник Луїджі Дзоя говорить: «Розвиток технологій може призвести до того, що ХХІ століття стане останнім в історії розвитку людства».

Природа намагається опиратись: за 45 років кількість катастроф на Землі зросла з 90 до 400 на рік. Інформацію про них можна почути на одному з телеканалів під рубрикою «Помста природи». І цілком логічним є песимістичне запитання колишнього генерального директора ЮНЕСКО Коітіро Мацуура «Чи можна ще врятувати людство?».

Багато хто у світі заклопотаний такою ситуацією. Шириться екологічний рух. Регулярно скликають міжнародні конференції. Є занепокоєність на рівні ООН. Все більшого визнання набувають концептуальні ідеї славетних українських вчених Сергія Подолинського, Миколи Руденка, які продовжили вчення Володимира Вернадського. Спробою відновити гармонію між природою і прогресом людства можна назвати відому концепцію «сталого розвитку». А нещодавно у Львові вийшла ще й книга професора Лідії Гринів «Фізична економія: нові моделі сталого розвитку».

А Україні, яка (на жаль чи, може, на щастя) ще не виробила стратегії свого розвитку і переживає болісний процес переходу від «азіатського способу виробництва» до капіталістичного на тій його стадії, коли він вже відживає своє, нічого ламати не потрібно. На руїнах старого, азіатського способу виробництва, де головним споживачем прибутку є влада, легше побудувати принципово нову економіку, яка мала б відновити гармонію між людиною і природою, і тим самим показати світові шлях до виходу з цивілізаційного глухого кута

Однак поняття «фізична економія» попри те, що слова, з яких воно складається, усім відомі, на жаль, зрозуміле обмеженому колу. І це тоді, коли людству вкрай потрібен новий погляд на наше існування, на кінцеву мету нашої повсякденної роботи. Чи ми покращуємо наш спільний дім — Землю задля наших дітей і онуків, чи ми заради сьогоднішнього задоволення залишимо їм пустку?

Сама поява комплексу таких запитань свідчить про прояви нового світогляду. Люди розуміють необхідність повернення до гармонійних відносин людини і природи, але на новому, вищому рівні цивілізаційного розвитку. Тож нам необхідно перейти від політичної економії (відносини між людьми в процесі виробництва) до фізичної економії (відносини між людьми і природою і в процесі виробництва, і в процесі земного існування).

Усі ці міркування мають безпосереднє відношення до сьогоднішньої України. Історія дає нам ще один шанс. Якщо не завтра, то післязавтра війна на Донбасі, як усі війни, скінчиться. Чим тоді Україна буде цікава світу? Чи є у нас унікальний національний проект? Наші прагнення вступити до ЄС та до НАТО — це наші внутрішні поривання. Вони, крім Росії, майже нікого в світі не обходять.

Та Україна могла б постати перед світом як модерна країна (авіа— і ракетобудування, атомна енергетика, IT-технології, високоосвічене населення, розмаїття природи), яка в основу свого стратегічного розвитку ставить концепцію «сталого розвитку» як форму реалізації філософії «фізичної економії». Як стверджує Гринів, Україна здатна «запалити свічку у світоглядній пітьмі сучасної економічної науки».

З цим не можна не погодитись. Сьогодні країни Європи не можуть зламати філософію максималізації споживання. Вони вже дали світу демократію, капіталізм, ринок, поняття свободи і прав людини. Ставши монополістами в цих сферах, вони чудово цим скористалися і закапсулювалися в «золотому мільярді». Кардинальні зміни, особливо щодо будь-яких обмежень європейського комфортного життя, там не сприйматимуть.

А Україні, яка (на жаль чи, може, на щастя) ще не виробила стратегії свого розвитку і переживає болісний процес переходу від «азіатського способу виробництва» до капіталістичного на тій його стадії, коли він вже відживає своє, нічого ламати не потрібно. На руїнах старого, азіатського способу виробництва, де головним споживачем прибутку є влада, легше побудувати принципово нову економіку, яка мала б відновити гармонію між людиною і природою, і тим самим показати світові шлях до виходу з цивілізаційного глухого кута.

Такий національний проект, крім усього іншого, дав би Україні шанс стати лідером у новому цивілізаційному просторі, який починає поступово формуватися на базі східноєвропейських країн-членів ЄС.