Страшні казки прикордоння

«Межа» (слов. Ciara) знята в спільному виробництві України, Чехії та Словаччини. Режисер картини — 47-річний Петер Беб’як («Абрикосовий острів» (2011), «Зло» (2012), «Очисник» (2015)), в акторському складі — словацькі зірки Томас Масталір («Повстання» (2001), міні-серіал «Франкенштейн») і Зузана Фіалова («Я обслуговував англійського короля» (2006), «Колоски» (2012)), не менш яскрава й українська частина трупи — Станіслав Боклан, Римма Зюбіна, Олександр Піскунов. «Межа» відзначена «Кришталевим глобусом» Карловарського фестивалю за найкращу режисуру й визнана найкасовішим словацьким фільмом за всю історію місцевого кінопрокату: за 16 тижнів зібрала 1,8 мільйона євро.

Екранні історії про контрабанду здебільшого засновані на реальних подіях. Також у подібних фільмах панує похмура атмосфера, не бракує жорстокості, головні герої переважно злочинці, а предметом контрабанди є або наркотики, або зброя. Отже, склалася певна традиція, найбільш яскраво втілена, звісно, в американському кіно. Який вихід знайшов Беб’як, не маючи ані голлівудських коштів, ані голлівудських зірок?

Події розгортаються влітку 2007-го, напередодні приєднання Словаччини до Шенгенської зони. Протагоніст — житель прикордонного містечка Адам Крайняк (Томас Масталір), батько великої родини й керівник нелегального бізнесу: займається контрабандою сигарет з України. Довгоочікуваний Шенген стає для нього, на відміну від решти співгромадян, великою проблемою, бо українсько-словацький кордон скоро перекриють. Мало того, старша дочка Крайняка виходить заміж за місцевого юнака з кримінальними нахилами, український партнер Адама хоче освоїти торгівлю новим, прибутковішим і небезпечнішим товаром — тими-таки наркотиками. Напруження досягає вершини після невдалої операції, в результаті чого Крайняк стає боржником лютого українського мафіозі Крулля (Боклан).

«Межа» ґрунтується на відпрацьованих прийомах з кримінального трилеру і гангстерської драми; втім, вони аж ніяк не суперечать конкретним місцевим обставинам. Пошарпані автозаправки, темні ліси, небагаті селища, пункти перетину кордону стають цілком природними місцями гострих сюжетних колізій, а найбільш вражає затоплений кар’єр — моторошна водяна могила, в якій Крулл ховає тіла своїх жертв. Беб’як не намагається наздогнати американських колег: ніяких кулеметних перестрілок, вибухів на весь екран або перегонів на авто, але насильство при цьому втілено зримо й переконливо — у повній відповідності до жанрових вимог.

Ба більше, протистояння між Крайняком і Круллом можна назвати ще й конфліктом між двома сюжетними парадигмами: затишний світ родинного прикордонного «контрабасу» проти світу великих грошей і великої крові, містечкова мелодрама — проти умовного «Хрещеного батька». Ця неявна, суто кінематографічна опозиція додає «Межі» певного шарму.

Музичний мотив картини — відома словацько-українсько-польська народна пісня «Гей, соколи», яка звучить у всіх трьох версіях. Невесела за змістом — про печаль і розлуку, про вічні біди, яких тільки вільним соколам і вдається уникнути, але — бадьора по мелодії, напориста за ритмом і актуальна сьогодні так само, як і сотні років тому. Бо ще довго всім нам — і словакам, і українцям — бути мешканцями одного великого прикордоння.