Закон предків

При слові «панянки» багато хто представить зграйку дівчат зі шляхетними манерами. А ще так, з наголосом на останньому складі, називаються пряники, які незадовго до Різдва печуть на Полтавщині. Про цей звичай журналістка Наталка Фіцич розповідає у книжці «Культ предків», випущеній видавництвом «Фоліо» та представленій восени на Форумі видавців у Львові.

«Панянки — це пряники величиною до 60 сантиметрів. Їх роблять червоними — для цього використовують буряковий сік. Ще панянки розписують кольоровими цукровими помадками. Їх дають дітям за вечерю, принесену на Святий вечір. Хрещеникам дарують найбільші панянки. Вони дуже смачні! — ділиться Наталка. — Ми всі знаємо тульські пряники, але зовсім нічого не знаємо про рідні полтавські панянки, як і про багато іншої різдвяної випічки. У цьому і полягала ідея книги — познайомити з традиціями, які живі до цього часу, але про які ми знаємо зовсім мало».

За рік Наталка та етнограф Олексій Доля, який став її консультантом, проїхали 20 тисяч кілометрів, побували в Карпатах, на Поліссі, Поділлі, Луганщині та багатьох інших частинах країни. І усюди знаходили, чому дивуватися. 

ЧАСТУВАННЯ ПАРОЮ

Книжка «Культ предків» дуже сучасна. Наприклад, у кожному розділі на полях є кілька QR-кодів. Якщо сфотографувати такий, завдяки програмі для смартфонів можна перейти на файл із відео і побачити описувані традиції.

Недавня презентація книжки у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» теж вийшла дуже інтерактивною. На неї приїхали героїні одного з розділів, Ніна Михайлівна та Ніна Іванівна Рабчевські з села Крупове Дубровицького району Рівненської області. Ніна Михайлівна є керівником, а Ніна Іванівна — учасницею фольклорного ансамблю «Берегиня». У книзі розповідається, як у їхньому селі у Дмитрівську поминальну суботу годують душі померлих родичів парою гарячої хлібини. На зимовій презентації книжки жінки приготували страви до Святого вечора — борщ із боровиками, пшоном і квашеним щавлем та вареники з сушеними чорницями. 

Перелік інгредієнтів для борщу спочатку збив Наталку Фіцич з пантелику. От чим просто білі гриби відрізняються від боровиків? Виявляється, боровик — це і є білий гриб, але немолодий. Зверху його шапка темно-коричнева, а під низом жовтувата. Ніна Іванівна що гриби, що чорниці знаходить у лісі поруч із селом. «Я, по-перше, люблю збирати гриби. По-друге, вмію. Мій чоловік й одного гриба не принесе. А я знайду їх, де хочеш, — усміхається вона. — У нас поруч ліс — гарний, дубовий — і ми ходимо туди. Є й болото, а там — і журавлина, і чорниці, і голубика, й ожина».

На Святвечір головне, за словами Ніни Іванівни, щоб на столі були три страви: кутя, борщ і каша. Здавна намагалися готувати страви з фруктів — щоб задобрити фруктові дерева. Загалом, крім трьох головних страв, у Круповому також подають пампушки, пісні вареники з квасолею, голубці з грибами, узвар, печені яблука і картоплю, солоні огірки прямого посолу та юшку з в’юнів.

ВЕЧЕРЯ ЗА ПОМЕРЛИХ

Дивовижний звичай, пов’язаний зі Святим вечором, Наталка Фіцич побачила на Поділлі, у селі Дзигівка Ямпільського району Вінницької області. Там у цей день носять два види вечерь. «Спочатку діти носять вечерю до хрещених батьків, це поширене по всій Україні. А другу вечерю дорослі несуть за своїх померлих родичів, — пояснює Наталка. — У ролі вечері виступає нова миска, в яку кладуть кутю, вареники, калачі, дві ложки, свічку, цукерки, і все це зав’язують у хустину. Все село у певний момент починає ходити один до одного, і таким чином усі збираються разом. Люди приносять вечерю, їх пригощають кутею, а тоді вони йдуть до наступного дому. Вперше у житті я за вечір скуштувала три куті у трьох господинь — і всі різні та дуже смачні».

ДРАБИНКИ ДЛЯ БОГА

Під час роботи над книгою стало очевидним, що в Україні сильні поминальні звичаї. Власне, це одна з причин, чому видання назвали «Культ предків». Рідкісний поминальний звичай, наївний і зворушливий, зберігся у Луганській області.

«Ми поїхали за 900 кілометрів від Києва, у село Можняківка Новопсковського району Луганської області. Зовсім поряд іде війна. Дороги розбиті танками. І там на Вознесіння печуть драбинки з тіста, щоб, як кажуть, Богу було легше залазити на небо, — розповідає Наталка Фіцич. — Ці драбинки несуть на цвинтарі, до хрестів, роздають дітям як поману. Ми понесли ці драбинки на братську могилу січових стрільців 1918 року. Вони загинули за цю землю, обороняючи її. Минуло майже сто років, і досі йде війна за цю землю. Але мене вразило інше. Хрест прострелений сепаратистами. У тому селі були сепаратисти, але люди самі їх прогнали. Там, де бережуть народні звичаї, сепаратизму бути не може. Настільки велика сила звичаю і сила людей, які усвідомлюють, як це для них важливо».

ВІДРОДЖЕННЯ БЕЗ ВИРОДЖЕННЯ

Усі 20 тисяч кілометрів Наталка Фіцич проїхала разом із відомим етнографом Олексієм Долею. Колись він працював заступником директора Національного музею народної архітектури і побуту в Пирогові, був об’єднуючою ланкою для всіх, хто цікавиться українськими традиціями. На початку грудня його не стало через тяжку хворобу. За кілька днів до цього Олексій отримав волонтерську премію «Євромайдану SOS», бо багато сил віддав психологічній і медичній реабілітації військових. 

«Це велика втрата для України, — говорить Наталка. — Олексій дуже вболівав за відродження звичаїв — але так, щоб вони відроджувалися, не вироджуючись. Щоб це не було, як він казав, «космосом» із книжок».

«ТРАДИЦІЇ ЗБЕРІГАЮТЬ ЛЮДИ»

Народні звичаї — це не те, що підтримується тільки літніми людьми і зберігається по далеких селах. У книзі «Культ предків» описуються Старокиївські Вайї, традиція влаштовувати у Вербну суботу процесію історичним центром Києва з піснями, свічками і вербним гіллям. Звичай виник у добу бароко, зараз його відроджує кобзар Тарас Компаніченко. А у селі Вовче Турківського району Львівської області на свято Андрія молодь палить вогні на пагорбах і бешкетує — це називається «влаштовувати збитки», хлопці знімають ворота та хвіртки і заносять їх кудись.

«Ці традиції зберігають люди. Якщо є ті, для кого це важливо, у кого це в серці, тоді й звичаї зберігаються», — переконана Наталка Фіцич. І відроджувати традиції краще не за книжками, а теж за допомогою людей — розпитуючи тих, хто їх береже.

Ніна Іванівна Рабчевська згадує, як передавалися традиції в її родині: «Моя бабуся завжди все мені розказувала, мама моя розказувала, свекруха, а я — своїм дітям. Коляду у нас святкують дуже, хоч і в радянські часи. Тоді церкви у нашому селі не було, але ми бігали в Дубровицю. Як була дівчиною, жила в Рівному, і там такого не було. Але привозила до себе дівчат, які працювали зі мною. Вони дивувалися. І тепер діти переймають традиції, бігають колядувати. А на Святвечір уся сім’я сідає за стіл — це як закон».

ГУРМАНАМ НА ЗАМІТКУ

Ніна Михайлівна Рабчевська надиктувала «Дню» рецепти оригінальних пісних страв, які на Поліссі готують на Святвечір. Ділимося ними з читачами.

БОРЩ ІЗ КВАШЕНИМ ЩАВЛЕМ, ПШОНОМ І БОРОВИКАМИ

На два літри води потрібно близько 100 грамів пшона і 50—100 грамів сушених грибів. Перед приготуванням страви замочуємо гриби, щоб вони трохи зм’якли. Потім ставимо варитися пшоно і гриби, кидаємо туди цілу цибулину. Коли пшоно з грибами звариться, додаємо щавель, а потім — засмажку з морквини і цибулини. Ніна Михайлівна полюбляє лляну олію, «бо вона смачніша і добре пахне». Ще додаємо спеції — наприклад, лавровий лист і перець горошком. Головне, щоб зварились пшоно і гриби, — тоді й борщ готовий. Гриби варяться близько 20 хвилин.

Квашений щавель готується доволі просто. Щавель миємо, і коли вода стече, дрібно ріжемо та перетираємо з сіллю. Трамбуємо в баночки, зверху заливаємо олією, закриваємо та ставимо у темне місце. Такий щавель буде готовий вже за добу.

ВАРЕНИКИ З СУШЕНИМИ ЧОРНИЦЯМИ

Особливість цієї страви у тому, що до тіста додаються дріжджі. Та спочатку чорниці заливаємо теплою водою, щоб вони розпарились. Для тіста беремо півлітра теплої води і 50 грамів дріжджів. Розводимо це, додаємо сіль і борошно — «скільки візьме тісто», щоб воно було тугим. Зціджуємо воду з чорниць — Ніна Михайлівна зауважує, що на смак вона як компот, її можна пити. До чорниць додаємо цукор, трохи перемішуємо і всипаємо ложку муки або крохмалю, щоб начинка не розпливалась. Розкачуємо тісто, ліпимо вареники й одразу варимо — це займає небагато часу, треба дочекатися, поки вони спливуть. Готові вареники посипаємо цукром, щоб не злипалися.