Милі химери

«Графіка, зокрема ілюстрація, не може бути затиснута в рамки традиційної академічної школи, бо завжди йде за технічними новаціями», — переконаний співкуратор клубу ілюстраторів Pictoric Олег ГРИЩЕНКО. Він викладає в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури й організував виставку її студентів, які займаються графікою. Зараз цей проект, що називається «Дванадцять», можна побачити в київському просторі Orthodox.

«Дванадцять нових художників-ілюстраторів, наче дванадцять місяців, — продовжує Олег. — Оскільки я викладаю в академії, знайомий з багатьма молодими ілюстраторами, які ще вчаться, але чия майстерність вже на високому професійному рівні. Вони спокійно можуть представляти свої роботи на різних виставках».

Кожен автор представив по одній роботі. Вони дуже різні за сюжетами, стилем, техніками, тому можна одразу побачити різні напрямки розвитку української ілюстрації, яка в останні роки отримує багато компліментів від знавців і загалу.

Зимовий пейзаж Ольги Музиченко, здається, намальований аквареллю, але насправді зроблений на комп’ютері. Поруч — знамениті «Київські торти», ілюстрація Ольги Гордієнко, наче зі сторінок модного путівника столицею. На іншій роботі — лікар, який лякає своїм виглядом, «Лечець» Миколи Степанова. Цю ілюстрацію два роки тому представляли в іншому груповому проекті про українські слова, які вийшли з вжитку. 

На малюнку Саші Авербах оголена людина відвернулась від нас і вдивляється у червоний простір, в якому розкидані білі «острівці» з синіми візерунками. Вони схожі на уламки посуду, як і сама людина, що, до того ж, підперла рукою спину — наче ручка кавника. «Спершу ця робота задумувалась як ескіз або гобелена, або килима, або чогось більш монументального. Але поки вона залишилась ескізом і в принципі працює як самостійна робота, ілюстрація без певного контексту, — розповідає Саша. — У мене є ще кілька таких робіт, наприклад, з парою, схожою на Адама та Єву, але у не зовсім класичній інтерпретації. Вони там у невизначеному просторі, жовті елементи на тлі працюють і як квіти, і як зірки, і як просто абстракції. Створюю такі ескізи, бо є ідея зробити в майбутньому виставку з текстилем».

Взагалі студенти НАОМА часто беруть участь у різних виставках. От нещодавно у галереї Nebo відкрилась ще одна з графікою молодих художників, які вчаться в академії, — «Спадкоємці». Саша зазначає, що хоча студентські роботи дуже різні, простежуються особливі риси української ілюстрації. «На мою думку, дуже помітні речі, які походять з давніших явищ. Багато хто використовує тематику і надихається українськими міфами, казками або культурою загалом. Плюс, є те, що перегукується з українським наївом, художниками-примітивістами, бойчукістами, — пояснює художниця. — Гадаю, така спадковість — це дуже добре. Вибудовуються характерні риси саме української ілюстрації».

Олег Грищенко вважає, що одна з причин, чому молоді українські ілюстратори роблять цілком дорослі успіхи, — це інтернет. «Завдяки вільному доступу до інформації молодь бачить, що робиться в світі, може вільно переглядати портфоліо найкращих ілюстраторів, знати, що друкують на обкладинках The New York Times і The New Yorker, — коментує Олег. — Як люди з амбіціями, молоді ілюстратори бачать, в якому руслі треба розвиватися. А ми як викладачі маємо їх направляти, вчити створювати продукт, що може бути успішним комерційно і водночас майстерно зробленим, високої художньої якості. Щоб це не була просто ілюстрація, за яку платять гроші».

Подивитись, на що здатні молоді ілюстратори, можна у просторі Orthodox до 18 лютого.