Найбільші відкриття самих себе,
або Що досі приховує український степ
У червні 1971 року молодий науковий співробітник Борис Мозолевський виявив у кургані Товста Могила, що на Дніпропетровщині, унікальну золоту прикрасу — скіфську пектораль. Археологічний артефакт здивував фахівців не лише майстерністю виконання (на зображених фігурках можна роздивитися складки одягу, риси обличчя, волосся, м’язи, пір’я тощо), а й закодованим у прикрасі масивом інформації, знаннями та кодом тієї епохи. Подібні археологічні знахідки — це, в першу чергу, «інструкції» до пізнання самих себе та важливі наукові дороговкази.
«Греки показують античний світ, італійці — римський. Англійці хваляться Стоунхеджем, який, до речі, було створено у той самий час, коли у нас були кургани. В популярному контексті Європа хвалиться печерами з наскельними малюнками та середньовічними замками. У нас же немає таких печер, натомість є абсолютно унікальні палеолітичні житла з кісток мамонтів та поселення-гіганти Трипільської культури — унікальні культурні явища, які Україна має тримати на візитці. Це те, чим ми маємо пишатися», — пояснює Олексій КОРВІН-ПІОТРОВСЬКИЙ, кандидат історичних наук, учений секретар Інституту археології НАН України. Науковець розповідає, що Трипільська культура була поширена на території не лише нинішньої України, а й Молдови та Румунії, проте лише на нашій території було виявлено поселення-гіганти на три тисячі жителів, що займали територію в 450 гектарів...
«Україна завжди виступала транзитною територією. Через Україну проходив Шлях із варягів у греки, частково проходив Великий Шовковий шлях, на території України, можна думати, формується той поховальний обряд, який називається кургани. Кургани — це ті ж самі єгипетські піраміди, тільки з землі. Отже, наступна знакова віха нашої культури та історії — це, безумовно, скіфи з їхньою пектораллю», — пояснює науковець. Він розповідає, що пектораль — це дивовижна знахідка, проте невідомо, що досі приховує український степ. Можливо, говорить науковець, попереду українських археологів чекають не менш визначні відкриття.
«Далі йде епоха Київської Русі, яка залишила нам чимало цікавого. Ми досліджуємо Десятинну церкву, Михайлівський Золотоверхий собор, проводимо дослідження на території Софії Київської, на Видубичах, на території Києво-Печерської лаври. Цим усім слід пишатися», — упевнений пан Корвін-Піотровський. Науковець пояснює, що хоча артефакти скіфської епохи чи Трипільської культури або архітектурні пам’ятки Київської Русі були створені задовго до появи українців та України як такої, це все одно є нашим культурним та історичним надбанням. «Хто би тут не жив, але ті пам’ятки, які вони залишили по собі, є надбанням українського народу. На території нинішньої України є дуже багато турецьких пам’яток. Чи є вони складовою української культури? Мабуть, що є. А якщо взяти античні міста-держави на теренах північного Причорномор’я — Ольвію, Тіру, Пантікапей, Херсонес... Ми всі чудово знаємо, що вони грецькі, але так само вони є надбанням нашого народу, нашої культури та історії», — стверджує історик.
На жаль, в Україні часто можна спостерігати прикрі випадки, коли те, що має атрибутуватися, досліджуватися, виставлятися в музеях, стоїть натомість у кабінетах заможних колекціонерів, а то й державних чиновників, і сприймається виключно як цінний об’єкт колекціонування. «Попередній Президент України Віктор Ющенко дуже любив Трипільську культуру і тим нашкодив науковцям», — розповідає пан Олексій Генріхович. За його словами, Ющенко ввів моду на все трипільське серед чиновників, пожвавивши цим чорний ринок. «Згідно із законодавством, все, що лежить у землі, всі історичні артефакти є власністю держави. Тоді як ці речі потрапляють до колекцій державних чиновників, тих людей, які є гарантами нашого законодавства? Вони не розуміють, що вони купують крадене? Якщо Президент країни колекціонує речі, які не можна колекціонувати, то чому інші люди не можуть видобувати їх із землі, щоби, умовно кажучи, продавати Президенту?» — дивується науковець.
Археологічні знахідки перетворилися на статусні речі на рівні з дорогим авто, дизайнерським одягом та годинником за півмільйона. Трипільські глечики, що тисячоліттями лежали в українській землі, з легкістю стали елементами декору в будинках та офісах можновладців, а коштовності зі стародавніх поховань осіли в шкатулках із брендовими прикрасами їхніх дружин та подруг. Цінність археологічних артефактів перевели у грошовий еквівалент, відкинувши історичне й культурне значення — важливе для розуміння самих себе та своєї історії. Показовий випадок стався кілька років тому. На один із офіційних прийомів дружина попереднього Президента вдягла брошку із... сарматського поховання. «У цьому випадку я казав би про рівень культури. У нас немає поселень сарматської культури, а отже, всі сарматські речі походять із поховань, тобто могил. Це треба мати неабияку сміливість щось узяти з мертвого тіла, вдягти і піти на бал», — дивується Олексій Корвін-Піотровський. Такі випадки яскраво окреслюють ставлення держави до історичної спадщини, небажання знати та захищати власну історію
«Тут доречно згадати і ситуацію, що склалася з виставкою експонатів трипільської доби з приватної колекції. Доповнена матеріалами з Румунії і Молдови, виставка кілька років тому пройшла у Ватикані. Румуни дали державні речі — експонати музеїв із чіткими вказівками, хто, коли, де, як знайшов кожну річ тощо. А українську сторону представляла приватна колекція речей, які навіть не були атрибутовані, а лише підписані «Україна». Про цю виставку негативно відгукнулися у європейській науковій пресі, літературі і в медіа. Були серйозні інтерв’ю науковців, вражених цією ситуацією», — пояснює пан Олексій Генріхович.
У цьому контексті показовим був і випадок, що стався під час молебню на честь інавгурації чинного Президента Віктора Януковича у Києво-Печерській лаврі. Тоді Митрополит Київський і всієї України Володимир подарував новоспеченому Президенту золотий перстень-печатку сина Ярослава Мудрого — Всеволода. Громадськість захвилювалася, втім, фахівці та історики поспішили заспокоїти: перстень — підробка. «Такого персня не існує в природі, про це одразу заговорили мої колеги, фахівці з Інституту археології НАН України, яким варто довіряти», — пригадує ситуацію Олексій Корвін-Піотровський. Утім, ця ситуація знову ж таки викрила нездорову практику серед можновладців дарувати один одному та колекціонувати археологічні артефакти, які за законодавством належать державі. Хоча, як зазначив Олексій Генріхович, великий «плюс» Віктора Януковича та його команди в тому, що «їх більше цікавить футбол, ніж археологічні знахідки».
Через байдужість держави українцям їхню історію відкривають іноземці, бо саме завдяки іноземним грантам та програмам вітчизняні археологи мають можливість працювати. Так, дослідження унікальної пам’ятки в селі Гінці, що на Полтавщині, проводяться за французькі гроші. За словами Олексія Генріховича, держава вже 20 років не фінансує розкопки та наукові дослідження, а «археологів сьогодні в Україні приблизно на сто осіб менше, ніж членів Верховної Ради України, в той час як у Польщі їх близько 10 тисяч, а в невеликій Грузії — півтори тисячі».
