Антитерористичний коридор Ердогана

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, оголошуючи про свою передвиборчу програму, заявив про те, що його військові будуть проводити «подальші наступи» в Сирії проти бойовиків терористичного угруповання «Ісламська держава» та проти курдських «Загонів національної оборони», цитує його слова DW. Це означає, що Анкара продовжує свою операцію «Оливкова гілка», розпочату ще в січні, завдяки якій турецька армія повністю взяла під свій контроль сирійський район Афрін та операцію «Щит Євфрату» на півночі Сирії.

Ердоган наголосив, що операції вздовж східного кордону продовжаться «доки не залишиться жодного терориста» і сказав, що додасть нові операції до вже існуючих — «Оливкова гілка» та «Щит Євфрату», передає Reuters. «Цими операціями ми розбили терористичний коридор на нашому східному кордоні. Наші солдати, які продемонстрували героїзм у Афріні, готові до нових місій», — заявив лідер.

«День» звернувся до експертів із проханням прокоментувати це рішення турецького президента та пояснити, що за ним стоїть:

«ЕРДОГАНУ ПОТРІБНО МОБІЛІЗУВАТИ СВІЙ ЕЛЕКТОРАТ»

В’ячеслав ШВЕД, завідувач відділу історії країн Азії та Африки Iнституту всесвітньої історії НАН України:

— Це рішення Ердогана напряму пов’язане як із внутрішньополітичними, так із зовнішньополітичними чинниками.

Передусім внутрішньополітичний чинник: 24 червня в Туреччині відбудуться позачергові президентські та парламентські вибори. Можливо, Ердоган спочатку навіть не очікував, що опозиційні сили здатні створити свій альянс. Основу цієї опозиційної коаліції склала Народна республіканська партія, Демократична партія, ісламістська партія Saadet.

Спочатку навіть ішли розмови про те, що як опозиційного до Ердогана майбутнього претендента на посаду президента може бути висунутий його колишній соратник Абдулла Гюль — достатньо відома особистість, яка разом із Ердоганом створювала Партію розвитку та справедливості, що сьогодні при владі. Але Гюль усе-таки не погодився і знайшли іншого лідера, секуляриста. І все це, мабуть, призведе до того, що в червні відбудеться достатньо запекла боротьба. В зв’язку з цим Ердогану потрібно мобілізувати свій електорат на націоналістичних гаслах. І продовження операції «Щит Евфрату» відповідає завданням створити сприятливий морально-політичний клімат для того, щоб під націоналістичними та мобілізаційними гаслами здобути перемогу.

Другий чинник — зовнішньополітичний. У тому регіоні Сирія стає центральною територією, де може відбутися пряме військове зіткнення: з одного боку — між Ізраїлем і США, а з іншого боку — між Іраном, його проксі-силами, такими як «Хезболла», і деякими іншими шиїтськими мілітарними формуваннями, на чиїх багнетах тримається режим сирійського президента Башара Асада.

Бачимо, наскільки серйозно загострилася ситуація навколо іранської ядерної програми. До речі, 12 травня американський президент має визначитися, що йому робити з цієї програмою, чи виходити з цієї угоди від 2015 року, чи залишитись. Кілька днів тому закінчився триденний візит до Ізраїлю, Саудівської Аравії та Йорданії новообраного Держсекретаря США Майка Помпео, де він спробував проаналізувати, наскільки серйозна ситуація і скорегувати дії з найближчими союзниками Вашингтона. І не встиг Помпео вилетіти з цього регіону, як наступної ночі прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньяху зробив гучну екстрену заяву, в якій звинуватив Іран у тому, що він задовго до підписання угоди продовжував програму створення ядерної зброї. За словами Нетаньяху, спецслужби Ізраїлю провели унікальну спецоперацію і здобули понад півтонни компрометуючих матеріалів, десятки тисяч файлів, документів, 183 компакт-диски з документами. Все це призвело до загострення ситуації. І цілком можливо, що в період 12 — 14 травня може відбутися загострення ситуації, і в цих умовах Ердогану важливо застовпити ті території в Сирії, що контролюються Туреччиною, щоб впливати потім на подальшу долю Сирії. Можливо, їх тимчасовий альянс із Росією та Іраном зазнає краху і Ердоган заздалегідь готується до подальшої боротьби за турецький вплив у Сирії.

— Як вплине продовження операції на ситуацію в Близькосхідному регіоні?

— Ситуацію в Близькосхідному регіоні будуть визначати конфлікт між США та Ізраїлем, а з іншого боку — з Іраном. Це головна лінія розколу. Туреччина прямо не пов’язана з цим конфліктом. Між іншим, Ердоган заявляв, що він проти Башара Асада і за те, щоб він відійшов від влади. Натомість Росія та Іран роблять усе для того, щоб зберегти нинішній режим Башара Асада, який тримається на багнетах елітних військових підрозділів іранської армії та особливо, таких підрозділів, як Корпус вартових Ісламської революції. Саме ці сили окуповують Іран, і Ізраїль боїться, що вони розгортають постійні бази на території Сирії біля кордонів із Ізраїлем, і це створює безпосередню загрозу, тим паче що в Ірані широко розгортається програма балістичних ракет із дальністю до 2 тис. км. Ізраїль стверджує, що вже сьогодні Іран володіє 5 ядерними боєзарядами, могутність яких становить 10 кілотонн у тротиловому еквіваленті. Особливо, якщо ці ядерні заряди поєднати з балістичними ракетами — це безпосередня загроза не лише для Тель-Авіва, а й для Ер-Ріяда і навіть Москви. Особлива вимога США, Ізраїлю, Саудівської Аравії — негайне припинення програми розгортання балістичних ракет у Ірані.

Слід чекати, що все-таки будуть знайдені якісь компромісні рішення, тому що генсек ООН Гуттереш і найближчі європейські союзники США — Франція, Німеччина та Великобританія виступають за те, щоб зберегти формат угоди, але суттєво її доповнити поправками щодо заборони програми балістичних ракет, більш жорсткого контролю за недопущенням програми ядерної зброї в Ірані. Також ставиться питання про те, щоб іранські військові покинули територію Сирії.

У Близькосхідному регіоні, як ніде, дуже нерозривно переплівся комплекс серйозних питань: протиріччя Ірану та Ізраїлю, Саудівської Аравії та Ірану, США та Ірану, США та Росії, палестинсько-ізраїльський конфлікт, турецько-іранський конфлікт і багато інших конфліктних ліній. Усе це створює таку гримучу суміш, що коли піднести сірник до цього регіону — може статися серйозний вибух. Будемо сподіватися, що дипломатія та політичні рішення переможуть ці конфлікти.

«МАЮЧИ КОНТРОЛЬОВАНІ ТЕРИТОРІЇ, ТУРЕЧЧИНА ВІДСТОЮВАТИМЕ СВІЙ ІНТЕРЕС»

Iгор СЕМИВОЛОС, директор Центру близькосхідних досліджень:

— Для Ердогана контроль частини сирійських територій — це аргумент у складній зовнішньополітичній грі з Росією та Іраном. Водночас це ще питання безпеки, оскільки турецький президент неодноразово наголошував, що присутність курдських збройних загонів біля турецького кордону він вважає прямою на очевидною загрозою і буде готовий застосувати силу проти цієї загрози. Тим паче, насуваються вибори і Ердоган вважає, що така компромісна позиція допоможе йому здобути підтримку частини виборців.

Якби Туреччина могла, вона взяла би під контроль не лише Афрін, а всю територію Сирії вздовж турецького кордону. Але цього їй ніхто не дає, адже ключова конфліктна ситуація зі США полягає в тому, що американці категорично проти того, щоб турки рухалися далі територією Сирії в інші райони, крім Афріна. А те, що вони принаймні на цей момент і у середньостроковій перспективі контролюватимуть цей регіон і, можливо, зрештою візьмуть під контроль Ідліб — це факт, з яким усі будуть жити.

По суті, ця операція завершилася й Туреччині не потрібно демонструвати якісь нові надзвичайні зусилля. Їй достатньо контролювати ту територію, яка вже під її контролем. Враховуючи те, що громадянська війна добігає кінця і буде дуже складний пошук компромісного рішення по завершенні конфлікту, то маючи таке надбання, як контрольовані території, Туреччина відстоювати свій інтерес.