Святкувати й сумувати без примусу

Вікторія РОДIЧЕВА, журналіст:

— Початок травня зазвичай у нашій країні характеризується певним ідеологічним розколом між тими, хто святкує, і тими, хто обурюється через ці святкування.

1 травня як День праці, на думку багатьох (і на мою), набуло з роками такої форми, що повністю втратило своє первісне значення. Відповідно, зник і сенс належності цього дня до державних свят. Наразі це, скоріше, «День шашлику та початку весняно-польових робіт».

Не вщухають суперечки і з приводу 8 та 9 травня. Мене надзвичайно обурює, що в наш час на заходи у ці дні продовжують за радянськими традиціями примусово «зганяти» школярів. І випадково чи ні, але рідко такі масові скупчення людей обходяться без постраждалих. Зокрема, 8 травня більше 50 учнів у Черкасах потрапили до лікарні після шкільної лінійки. Цього ж дня 19 дітей у Дніпропетровській області відчули себе погано, і також на лінійці. Так і хочеться сказати: «Збіг? Не думаю...»

3 травня Полтаву сколихнув скандал через лист Управління освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради, адресований керівникам шкіл. Їх просили забезпечити явку учнів з портретами рідних для участі в сумнозвісній акції «Безсмертний полк».

Хіба потрібен примус для тих, у кого є загиблі під час воєнних дій, щоб пам’ятали?.. Але, хоч як це дивно, саме вони іноді не мають змоги відвідати могили своїх родичів через обмеження руху владою в місцях проведення якихось заходів до 8—9 травня. А ті, в чиїх серцях (чи в силу віку, чи з інших причин) немає потреби в «лінійках пошани», парадах тощо, лише відвернуться, якщо їх примушувати до участі в подібному. А підтримувати якісь заходи, де відчувається вплив російських ідеологів, — взагалі нонсенс.

Однак є і позитивні моменти. Усе більше молодих (і не дуже) українців не хочуть буди рабами чиєїсь вказівки чи думки. Сподіваюся, що вже скоро настануть часи, коли в пам’ятні дні люди будуть вільними у своєму пересуванні містом, пам’ятатимуть полеглих не лише тоді, коли це заведено, та не будуть ходити колонами й святкувати чи сумувати за командою «керманичів».

Анна МОРОЗОВА, журналістка «Полтавського громадського телебачення»:

— Працюючи в засобах масової інформації, буває важко виокремити щось хороше чи погане серед загального напливу інформації. Особисто для мене до хорошого можна зарахувати боротьбу полтавської громади та активістів із незаконними забудовами, зокрема з прибудовою до історичного будинку Дворянського зібрання. Місцевий підприємець отримав дозволи на тимчасову переносну споруду сезонного користування. Та, розпочавши роботи, працівники взагалі почали зводити капітальну споруду. Із цим боролася і Державна архітектурно-будівельна інспекція, і місцева прокуратура, справи розглядаються в судах. Активісти нещодавно влаштовували кілька акцій протесту. Та сама прибудова вже зведена. Важко за таких обставин сподіватися на позитивні зрушення, але вогник надії, що в місті все ж перестануть паплюжити історичні пам’ятки, продовжує жевріти, оскільки громада не сидить склавши руки, а, наперекір обставинам, бореться за справедливість.  

12 травня ініціативна група зі збереження полтавського Прирічкового парку організовує весняне прибирання. Подібні акції проводяться у зеленій зоні відпочинку періодично ось уже кілька років поспіль. Територія цієї зони  велика — більше 20 гектарів, після зими там накопичилися купи сміття, а сезон відпочинку не за горами. Сподіваюся, що й цьогоріч полтавці відгукнуться на ініціативу. До того ж сміття, зібране у парку, планують сортувати.

А ще в Полтаві є одна з найчисленніших в Україні волонтерських організацій — «Полтавський батальйон небайдужих». Ось нещодавно волонтери відзвітували про результати Великоднього ярмарку, де зібрали орієнтовно 50 тисяч гривень, які вони спрямували у трьох благодійних напрямах: 20 тисяч гривень перерахували фонду «Серце до серця» для закупівлі обладнання для дітей з вадами слуху; дальномір відправився захисникам 25-ї ОПДБР на передову; на решту суми закупили медикаменти для бійця 30-ї бригади, який отримав опіки.

Вважаю, що долучатися до хороших справ — це набагато краще, ніж констатувати, що в місті чи в країні не все гаразд.

Андрій ШУГОВ, SMM-менеджер:

— Останніми роками період травневих свят сповнений низки негативних емоцій, викликаних діями можновладців, причому як у Полтаві, так і в Україні в цілому. Перш за все, деякі політики намагаються спекулювати Днем Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. І їм байдуже, що вони  зачіпають і почуття ветеранів — тих, справжніх, яких залишилося дуже мало, і почуття людей, які дійсно вшановують своїх рідних, що полягли у тій війні. Складається таке враження, що цей день перетворився із дня пам’яті в елемент нездорової пропаганди, запозиченої у північного сусіда, що в умовах російсько-української війни виглядає як провокація.

Засмучує той факт, що в Полтаві такі методи маніпуляцій набирають неймовірних обертів. Спочатку школярів хочуть замість навчального процесу зібрати на репетицію акції «Безсмертний полк», яка є інструментом інформаційної війни країни-агресора (правда, після розголосу репетиція так і не відбулася). Однак 9 травня цих дітей виганяють на покладання до меморіалу Солдатської слави, де їм дають портрети людей, які є нібито полеглими рідними, але про яких школярі нічого не можуть розповісти. А міський голова виголошує промову зі сцени, причому змістове наповнення її таке, що стає соромно за нашого очільника і за місто. 

А ще прикро, що Полтавський аеропорт отримав статус міжнародного, а перший авіарейс «Полтава — Анталія», який був перенесений з 2 на 9 травня, так і не відбувся, оскільки підрядник вчасно не доставив спеціальне обладнання для аеропорту. Тож пасажири, які сподівалися на виліт із рідного міста, виявилися ошуканими.

З хорошого можна пригадати звитягу місцевої першолігової команди ФК «Полтава», яка рухається у напрямку Прем’єр-ліги і радує вболівальників новими перемогами. Хочеться вірити, що вже скоро наше місто матиме представництво з двох професійних колективів у еліті українського футболу.