Український гвинтокрилий мисливець

Бойовий вертоліт, оснащений високоточними керованими ракетами і цілодобовою оглядово-прицільною системою з тепловізійним, телевізійним і лазерним каналами для ведення нічного бою, — давня мрія українських військових. Поряд із сучасними ракетними комплексами це один із тих видів зброї, які змінюють покоління армії й оборонного потенціалу на стратегічному рівні. Фахівці зазначають, що легендарні американські вертольоти Aн-64 Apache в обох іракських кампаніях знищили більше бронетехніки противника, ніж усе наземне озброєння разом узяте, поступившись пальмою першості лише штурмовику A-10 Thunderbolt II.

ФРАНЦУЗЬКА ІСТОРІЯ З НЕВЕСЕЛИМ ЗАВЕРШЕННЯМ

Ось чому Україна прагнула придбати таку зброю для своєї армії. З цією метою понад десятиліття тому стартував цілком перспективний українсько-французький проект модернізації бойового Мі-24 до версії Мі-24ПУ2. Модернізація передбачала заміну штатних застарілих радянських керованих ракет «Штурм-В» на новий вітчизняний комплекс керованого озброєння «Бар’єр-В» виробництва ДП «ДержККБ «Луч», а також встановлення цілодобової оглядово-прицільної системи OLOSP-410LI з тепловізійним і телевізійним каналами виробництва французької компанії Sagem. Після реалізації проекту армія повинна була отримати можливість воювати вночі і за будь-якої погоди.

Проект від самого початку рухався важко, можливо, тому, що разом з ідеєю створення корвета для ВМСУ був першою пробою організації військово-технічної співпраці (ВТС) з іноземними державами на користь української армії. Адже до того часу ВТС зводилася просто до збройового експорту. Другою причиною виявилося скептичне ставлення західних оборонних компаній до ВТС з Україною і взагалі ідеї військового посилення України. Так чи інакше після зміни влади і створення 2010 р. ДК «Укроборонпром» проект ВТС з Францією було подовжено, а компанії Sagem за інтеграцію в Мі-24 цілодобової оглядово-прицільної системи OLOSP-410LI було сплачено, як стверджують обізнані люди, близько 23 млн євро. Якщо чесно, неабиякі гроші, зважаючи що конкурент компанії Sagem — Selex, — пропонував установку одного подібного комплексу менше ніж за 1,5 млн євро. У результаті, на жаль, дорогий проект не допоміг Україні поліпшити якість переозброєння, а дві французькі оглядово-прицільні системи досі чекають своєї долі в Конотопі: інтегратором модернізації вертольота виступав Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон».

Ба більше, французькі системи мають не військове, а поліцейське призначення. Хто і на якій ділянці недопрацював — уже інша історія. Щоправда, один нюанс варто зазначити: фахівці неофіційно вказували, що з 2014 р. до суб’єктивних проблем проекту додалося фактично негласне ембарго з французького боку на постачання систем військового призначення Україні, зважаючи на що частина замовленого обладнання Sagem для вертольота так і не була отримана. Хоча спостерігачі за процесом стверджують, що ще на початку 2014 року «Авіакон» усе ж встиг отримати з Франції призначений для установки на прототип Мі-24ПУ2 екземпляр оглядово-прицільної гіростабілізованої оптоелектронної системи Sagem Euroflir 410 у виконанні HOSP410L1 з інтегрованим у її склад лазерним каналом ЛКК-В управління ПТУР «Бар’єр-В» (виготівник апаратури ЛКК-В — ДП «Ізюмський приладобудівний завод»).

Але «Укроборонпром» від модернізації не відступився — аж надто необхідно для ЗСУ обзавестися вертольотами з керованим озброєнням для нічного бою. Розглядались і опрацьовувались різні версії. Так, через проблеми з постачанням з Франції українськими розробниками 2015 р. було вирішено переорієнтовуватись у виконанні частини модернізованих елементів борту Мі-24ПУ2 на вироби польської компанії PCO S.A.: комплексом PNL 3 «Bielik» і шлемом THL-5NV, використовуваних на польському ударному вертольоті W-3PL Gluszec. Щоб зосередити увагу читача на головних аспектах модернізації, автор навмисно опускає низку передбачуваних, теж вельми важливих робіт: установку нових двигунів ТВЗ-117ВМА-СБМ1В-02, установку станції оптико-електронної протидії «Адрос» КТ-01АВ для захисту від керованих ракет з інфрачервоними головками самонаведення, а також нову електроніку, що спрощує управління гвинтокрилом.

Так чи інакше у травні 2016 р. спостерігачі зафіксували завершення робіт над дослідним зразком Мі-24ПУ2 і підняли його в повітря для проведення випробувань. Утім, були висловлені й сумніви в можливості організації серійної модернізації за варіантом Мі-24ПУ2 для Збройних сил України в найближчому майбутньому.

АЛЬТЕРНАТИВНА ВЕРСІЯ: «524Р»

Не випадково в усі часи українські інженери славились у всьому світі, а перший у світі вертоліт сконструював і підняв у повітря киянин Ігор Сікорський. Так і в цьому випадку: коли стало ясно, що ніхто не зацікавлений передавати Україні ключові технології (як вийшло з горезвісною оглядово-прицільною гіростабілізованою оптоелектронною системою), вітчизняні компанії взялися самі розв’язувати це завдання.

Зрозуміло, взялися не зненацька, не з початком війни. А задовго до неї, причому, використовуючи старий випробуваний спосіб — зовнішні контракти, в які традиційно включалися ДКРи — дослідно-конструкторські роботи. Саме такий контракт — на модернізацію Україною партії з 12Мі-24 на користь Азербайджану — допоміг відкрити рахунок у розв’язанні технічних завдань. Так от, за три роки, поки виконувався проект для Азербайджану, ДП «ДержККБ «Луч» практично вдалося виконати дослідно-конструкторську роботу з інтеграції бойової керованої ракети у вертоліт — за допомогою оборонної компанії ПАР, яка займалася постачаннями оглядово-прицільних гіростабілізованих оптоелектронних систем. У результаті в Азербайджані було здійснено близько 30 пусків українською вертолітною ракетою РК-2В комплексу «Бар’єр-В», причому максимальна дальність стрільби була збільшена вдвічі. Замовник був задоволений, але задоволені були й українські виконавці, причому не лише оплатою обладнання і робіт. Головним досягненням виявилися технічні результати з інтеграції нової надзвукової ракети у вертоліт. «Найкращий шлях довести дослідний зразок до експлуатації без будь-яких проблем — зовнішній контракт!» Так стверджують в українському ОПК, який навіть після чотирьох років війни залишається експортно-орієнтованим.

У результаті Україна підійшла до результату, який раніше уявлявся нездійсненним. А саме: до самостійного створення комплексу керованого озброєння для вертольота. «Нам вдалося зробити це за гроші, на порядок менші, ніж Україна заплатила французькій компанії», — вельми доречно зазначають у команді розробників, яка взялася за реалізацію проекту.

Уже легендарне ДП «ДержККБ «Луч» стало головним підприємством у проекті, а приватна компанія «Рамзай» і черкаський завод ДП НПК «Фотоприлад» — основними суміжниками (ДП «Ізюмський приладобудівний завод» теж бере участь у проекті з випромінювачем, що добре зарекомендував себе). В Україні зібралася команда талановитих авіаційних інженерів, а також незвичайних організаторів, яким вдалося правильно підійти до створення в Україні вітчизняної оглядово-прицільної гіростабілізованої оптоелектронної системи. 

Ясна річ, бере участь у проекті і ПАТ «Мотор Січ», а генконструктор В.Богуслаєв також поставив свій підпис у «Рішенні про організацію робіт». Фактично йдеться про унікальну схему державно-приватного партнерства, в якій ресурси приватних інвесторів відіграють мало не виключну роль. Зокрема, всі роботи ДП НВК «Фотоприлад» виконує за гроші приватного підприємства, до того ж усі роботи з кооперації і фінансування випробувань здійснюються за оборотні ресурси учасників. На жаль, держава за звичкою налаштована отримувати стратегічний продукт, майже нічого не вкладаючи. Проте проект настільки перспективний, що займатися ним варто, стверджують його учасники. Ринок такої модернізації у світі й справді гігантський, а залежність українських виробників віднині буде мінімальною. «Єдиним виробом іноземного виробництва в комплексі є тепловізійна камера», — говорять у команді розробників.

Отже, комплекс керованого озброєння 524Р, у складі основного вироби — вертольотів типу Мі-24, Мі-8, Мі-2, призначений для вирішення завдань цілодобового огляду, виявлення, розпізнавання й автоматичного супроводу наземних і повітряних, рухомих і нерухомих цілей, а також для бойового застосування ракет РК-2В з борту вертольота. Комплекс керованого озброєння 524Р з ракетою РК-2В забезпечує дальність виявлення мети типу танк до 10 км, а ракета здатна уражати цілі на дальності 7,5 км.

2017 року комплекс пройшов перший етап льотних випробувань з успішними пусками ракет по цілях, що імітують танк, ДЗОТ. Усі посадові особи, включаючи міністра оборони і начальника Генштабу, поставили свої підписи на документі, що визначає порядок робіт із проведення держвипробувань і постановки на озброєння цього виробу. Як очікується, вже найближчим часом комплекс 524Р буде представлено на державні випробування і передано на підконтрольну експлуатацію у ЗСУ, і в поточному, 2018 р., буде прийнято на озброєння ЗСУ.

До цього варто додати, що вже сьогодні за рахунок використання тандемної кумулятивної бойової частини ДП «ДержККБ «Луч» забезпечило збільшення бронепробиття, — вона становить не менше 800 мм за динамічним захистом. До речі, якщо дальність стрільби керованою ракетою РК-2В становить 7,5 км, то інтеграція ракети «Альта», що в майбутньому розробляється командою Олега Коростельова, збільшить її до 12 км. До того ж керовані надзвукові ракети ДП «ДержККБ «Луч» практично не вимагають технічного обслуговування під час експлуатації і зберігання. Крім того, поряд із чотирма керованими ракетами комплекс 524Р забезпечить і застосування  некерованих ракет типу С-5, С-8, а також універсального гарматного контейнера УПК-23-250 і авіаційних бомб.

Варто зазначити, що розробники потурбувалися про комплексне вирішення завдання. Наприклад, про оперативне навчання льотного і технічного складу  — для цього буде використано контрольно-тренажерний комплект КТК-1М.

Не забута й тема живучості вертольота. А саме: ПрАТ «Рамзай» створило і запропонувало нові екранно-вихлопні пристрої (ЕВП) власної розробки. Порівняно зі штатними, вони в 10 разів зменшують випромінювання вертольота, значно обмежуючи можливості для ПЗРК. На цьому ж підприємстві було створено «Квадрос» — сучасну систему захисту гвинтокрилої машини від високоточних засобів ураження. А ще фахівці цього приватного підприємства працюють над створенням сучасної легкої броні — її інтеграція (а по суті, обшивка вертольота) додасть близько 500 кг ваги, але повинна захистити від куль калібру 12,7 мм. А ще замисляться над збільшенням кількості керованих ракет, що за загальними характеристиками наблизить модернізовану машину Мі-24 до рівня Мі-35.

Так чи інакше, але експерти вкотре переконалися: потенціал України у створенні нових озброєнь і військової техніки залишається на рівні світових стандартів. А ЗСУ мають реальну можливість переоснащення високотехнологічними озброєннями, причому в межах активності вітчизняного ОПК.