Спроба перша

Новий майданчик має назву «Сцена 77» і розташований під самим дахом старої театральної будівлі. Чому така назва? Як пояснив художній керівник столичної Оперети Богдан Струтинський, раніше там містилася декораційна майстерня, якраз під номером 77. Окрім того, щоб туди дістатися, треба подолати 77 залізних сходинок. І остання цифра — для глядачів там передбачено 120 місць.

Нова сцена відкрилася прем’єрою містичної драми «Москалиця» за відомою повістю Марії Матіос, постановка Влади Бєлозоренко. Невдовзі тут з’являться й інші камерні вистави. А втім, спектакль В.Бєлозоренко вже сповна окреслив непогані ігрові можливості нового сценічного простору. Він у «Москалиці» обжитий по вертикалі від підлоги до стелі, а по горизонталі — навхрест, так, що актори можуть з’являтися з усіх чотирьох сторін.

Що можна сказати про саму виставу? Її вирішено в стилі тих вуличних різдвяних забав, що їх показують наші вертепники. В таких виставах грають аматори, яким властива простота й наївність виконання, нарочита надмірність засобів виразності. Чіпляєш на голову роги — і ти вже Чорт або Москаль, й від тебе не вимагається зайвої віртуозності. Подібний спосіб гри обрано розумно. Зрештою, отака «перебільшена» манера гри зручна для артистів оперети, адже вони переважно незатишно почуваються на камерній сцені, в незвичному для себе просторі, де межа між мистецькою умовністю й фальшю -мінімальна. І тут їм не варто докоряти, бо відкрити нову камерну сцену таки легше, аніж знайти для неї підготовлених «камерних» артистів. Зрештою, подібні експериментальні сцени для того й створюються, щоб актори випробовували себе в різних ігрових обставинах.

Втім, будучи в основі своїй наївістською, вистава не вимагає до себе надто поблажливого ставлення. Хоча б тому, що Влада Бєлозоренко дуже вдало вибрала переконливих акторів на ролі двох головних героїв-антиподів. Москалицю тут грає Ірина Ткаченко, блискуча актриса з театру «Золоті ворота». А в ролі майора МГБ Вороніна, її ворога, а водночас, можливо, її кровного брата — харизматичний артист Євген Прудник. Роботу обох можна оцінювати за цілком серйозним мистецьким рахунком. Власне, завдяки їм двом без упереджень сприймаєш підсумкову ідею вистави: війна, яка б вона не була довга, завершиться через милосердя й взаємне прощення...